ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

26 червня 2019 року (17 год. 55 хв.)Справа №  280/678/19   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапоріжМетГруп» (69067, м. Запоріжжя, вул. Лассаля, 12, код ЄДРПОУ 31189871) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84, код ЄДРПОУ 40302133), Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (01133, м.Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, код ЄДРПОУ 13857564) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапоріжМетГруп» (далі – позивач) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 44470657 від 07.12.2018 про відмову у держаній реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із виконанням позивачем перед ПАТ КБ «Індустріалбанк» всіх умов щодо сплати в повному обсязі лізингових платежів, позивач прийняв у власність майно (предмет лізингу). Позивач вважає, що до нього перейшло право власності на нерухоме майно. Для реєстрації права власності позивач звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію права власності. Проте, рішенням від 07.12.2018 відповідач відмовив у реєстрації, у зв`язку із тим, що подані для реєстрації документи не дають можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на майно та їх обтяження. Вважає рішення протиправним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 25.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк». Підготовче засідання призначене на 25.03.2019.

25.03.2019 відповідачем до суду надано відзив. У відзиві позивач посилається на приписи ст. 806 ЦК України та зазначає, права, які виникають на підставі договору лізингу не підлягають державній реєстрації. Також зазначає, що договір оренди житла з викупом, у відповідності до ст. 811 ЦК України, підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Вважає, що законодавством лише передбачено зазначення права викупу у договорах оренди, але сам договір оренди, як і договір лізингу не може бути документом, на підставі якого здійснюється перехід права власності. Просить відмовити у задоволенні позову.

Також, 18.03.2019 до суду надійшли пояснення від представника АКБ «Індустріалбанк», який зазначає, що позов підтримує повністю. Вказує, що позивачем лізингові платежі сплачені в повному обсязі, у зв`язку із чим лізингодавець (банк) передав позивачу у власність майно разом із правовстановлюючими документами. Представник третьої особи вважає, що до позивача перейшло право власності на нерухоме майно, а тому оскаржуване рішення не ґрунтується на нормах права.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 09.04.2019 та до 23.04.2019.

Протокольною ухвалою суду від 23.04.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 21.05.2019.

У період з 20.05.2019 по 29.05.2019 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду вих. № 02-35/19/42 від 28.05.2019.

У зв`язку із відсутністю судді Калашник Ю.В., судове засідання 21.05.2019 перенесено на 19.06.2019, про що повідомлено учасників справи.

19.06.2019 представник позивача та представник Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради надали суду клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідач до суду не прибув, у зв`язку із призовом до Запорізького ОМВК.

Представник третьої особи АКБ «Індустріалбанк» надіслав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного, враховуючи неявку всіх учасників справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.

19.03.2010 між позивачем (лізингоодержувач) та ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (лізингодавець) укладений договір лізингу №2801/0100/1/10 (а.с.8-10).

Відповідно до вказаного договору, лізингодавець передає лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах прямого лізингу нерухоме майно (предмет лізингу), у відповідності до Додатку №1 до договору: нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 область, м АДРЕСА_2 Мелітополь, вул. Ломоносова, 333/1 (а.с.11). Згідно із п.4.2.2 Договору, лізингодавець зобов`язаний після повної сплати лізингових платежів передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача на умовах цього договору.

Пунктом 10.2 договору встановлено, що протягом 20 календарних днів після повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів відповідно до цього договору, лізингодавець передає йому право власності на предмет лізингу. Перехід права власності здійснюється на підставі складання акта приймання-передачі предмету лізингу у власність, який є документом, що підтверджує право власності лізингоодержувача на предмет лізингу.

03.03.2015 між позивачем (лізингоодержувач) та ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (лізингодавець) складений акт приймання-передачі. Пунктом 1 акту визначено, що у зв`язку із виконання лізингоодержувачем умов договору лізингу щодо сплати у повному обсязі усіх лізингових платежів, лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у власність майно (а.с.13).

Також, 03.03.2015 між позивачем та ПАТ АКБ «Індустріалбанк» складений акт прийому-передачі правовстановлюючих документів до договору лізингу, а саме, технічного паспорту БТІ (а.с.14).

04.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

07.12.2018 відповідачем прийняте рішення №44470657 про відмову у державній реєстрації права власності (а.с.7).

Вказане рішення обґрунтоване тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. У тексті рішення відповідачем, посилаючись на ст. 806 ЦК України, зазначено, що права, які виникають у сторін на підставі договору прямого лізингу не підлягають державній реєстрації.

Не погоджуючись із таким державного реєстратора позивач звернувся за їх захистом в судовому порядку.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню через наступне.

Визначаючись щодо заявлених вимог по суті, суд виходить з того, що статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, підстави та порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно встановлені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV та постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 №1127, якою затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яка набрала чинності 01.01.2016 (далі - Порядок).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Пунктами 1 та 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до п. 12 Порядку, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Пунктом 1 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу для проведення реєстрації права власності договір лізингу. При цьому, предметом такого договору, як вказано у 1.1 договору є нерухоме майно - що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 область, м.Мелітополь, вул. Ломоносова, 333/1.

Проте відповідач, відмовляючи у державній реєстрації права власності в оскаржуваного рішенні зазначив, що права, які виникають у сторін на підставі договору прямого лізингу не підлягають державній реєстрації.

За змістом статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У частині 2 статті 806 ЦК передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Системне тлумачення частини 2 статті 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 ЦК України свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК).

Відповідно до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Враховуючи наведене, що договір лізингу не потребує нотаріального посвідчення.

Вказана правова позицію сформавана у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 №915/865/17.

Суд не погоджується із твердженням відповідача, що договір прямого лізингу не є документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація виникнення права власності на нерухоме майно, оскільки безпосередньо умовами договору лізингу від 19.03.2010 №2801/0100/1/10 передбачено обов`язок лізингодавця передати лізингоодержувачу предмет лізингу у власність (п.4.2.2) та встановлений порядок передачі права власності (розділ 10 договору «Право власності на предмет лізингу»).

Доказами, які містяться у справі (акт приймання-передачі, а.с.13) доведено, що лізингодавець 03.03.2015 передав лізингоодержувачу предмет лізингу у власність. У вказаному акті зазначено, що право власності на майно переходить до лізингоодержувача з дати підписання цього акту.

Отже, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач виконав умови договору лізингу, що також підтвержується поясненнями АКБ «Індустріалбанк». Факт переходу права власності на предмет іпотеки від АКБ «Індустріалбанк» до позивача учасники договору лізингу також підтвердили.

Таким чином, відповідач не надав обґрунтованих доводів щодо неможливості здійснити реєстрацію права власності на підставі договору лізингу.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача у відзиві на приписи ст.810-1 та 811 ЦК України.

Так, ст. 810-1 ЦК України регулює оренду житла з викупом. При цьому, орендодавцем є підприємство, а орендар – фізична особа.

Посилання відповідача на вказані норми не є доречними і не можуть прийматися судом до уваги.

Щодо посилання на ст. 811 ЦК України, відповідно до якої договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, то судом вже висловлена позиція щодо нотаріального посвідчення договору лізингу.

Відповідно до рішення відповідача, яке оскаржується, відповідач відмовив у державній реєстрації права власності на підставі п.4 ч 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із п.4 ч 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що рішення відповідача від 07.12.2018 №44470657 про відмову позивачу у державній реєстрації права власності на нерухоме майно є необґрунтованим. Відповідачем не доведено правомірність свого твердження, що права, які виникають на підставі договору лізингу не підлягають державній реєстрації, як і не доведено, що договір лізингу не дає змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявлених вимог, знайшли своє підтвердження, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено 1921 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням №297 від 13.02.2019. Оскільки відповідач є державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, то саме з бюджетних асигнувань цього органу належить стягнути судові витрати.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапоріжМетГруп» (69067, м. Запоріжжя, вул. Лассаля, 12, код ЄДРПОУ 31189871) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84, код ЄДРПОУ 40302133), Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (01133, м.Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, код ЄДРПОУ 13857564) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича № 44470657 від 07.12.2018 про відмову у держаній реєстрації прав та їх обтяжень.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапоріжМетГруп» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі протягом тридцяти днів, з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2019.

Суддя                                                          Ю.В. Калашник