Справа №2-162

2007р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2007.                                                                                   М.Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області   в складі:

Головуючого-судді           Васильковського В.М.

Секретаря                          Олексюк Г.І.

З участю позивача           ОСОБА_1

Третіх осіб                         ОСОБА_2

Представників                  ОСОБА_3, ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського об'єднаного військового комісаріату, третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ.

07 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, посилаючись на те, що з 16.02.2000 року вона працювала в Коломийському ОМВК. Наказом від 30.10.2006 року її звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників.

Звільнення вважає незаконним, оскільки порівняно з іншими працівниками вона має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці. Крім того неї на утриманні знаходяться двоє дітей, тому вона має переважне право на залишення на роботі.

У зв'язку з цим просить поновити її на посаді інспектора по обліку і бронюванні Коломийського ОМВК, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, 10 000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

В судовому засіданні позивачка і її представник позовну вимоги підтримали.

Представник Коломийського ОМВК та третя особа військовий комісар ОСОБА_2 позов не визнали і пояснили, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у відповідності до чинного законодавства у зв'язку з переведенням Коломийського ОМВК на новий штатний розпис, в якому відсутня посада інспектора по обліку і бронюванню, яку займала позивачка, тому просять в позові відмовити.

З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Встановлено, що з 16 лютого 2000 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах у Коломийському ОМВК і їй присвоєно 14 ранг державного службовця. З 01 вересня 2005 року вона переведена інспектором по обліку і бронюванню. Наказом НОМЕР_1 військового комісара Коломийського ОМВК ОСОБА_2 ОСОБА_1 звільнена з роботи у зв'язку із скороченням штатів за ст. 40 ч. 1 КпП України.

Однак, при її звільненні не враховано такі обставини, що фактично змін в організації роботи Коломийського ОМВК не відбулось, посаду позивачки став займати інший спеціаліст, а також те, що ОСОБА_1 має на утриманні дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, є розведена, виховує та утримує дітей сама.

У відповідності до вимог ст. 184 КЗпП України не допускається звільнення жінок при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, крім випадків повної ліквідації установи.

Крім того, при звільненні ОСОБА_1 не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України про те, що при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та перевага в залишенні на роботі надається при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи у даній установі та які навчаються у вищих учбових закладах без відриву від виробництва.

Зазначені вимоги переважного права на залишення на роботі в ОСОБА_1 при її звільненні були.

Наведене стверджується копіями її трудової книжки, свідоцтв про народження дітей, довідками з місця проживання та навчання, особовою карткою, копіями трудових книжок і особових карток інших працівників військкомату.

За таких обставин суд вважає, що звільнення позивачки відбулось з порушенням трудового законодавства, а відповідач і третя особа не довели, що вона не мала переважного права на залишення на роботі. ОСОБА_1 було позбавлено права на працю та відповідну їй оплату без достатніх підстав.

Порушення законних прав позивачки призвели її до моральних страждань, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину душевних страждань позивачки, пов'язаних із звільненням з роботи, позбавленням заробітної плати, що вона утримує двоє дітей, то суд вважає, що суму відшкодування моральної шкоди слід зменшити до 1000 грн.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України слід стягнути з Коломийського ОМВК на користь ОСОБА_1 920 грн. оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2006 року по 31 січня 2007 року згідно довідки про її середньомісячний заробіток.

На підставі ст. 237 КЗпП України на військового комісара Коломийського ОМВК ОСОБА_2 слід покласти обов'язок покрити шкоду, заподіяну установі у зв'язку з оплатою позивачці часу вимушеного прогулу в сумі 920 грн.

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 40 п.1, 42, 232, 235-237-1 КЗпП України та керуючись ст.ст.88, 209, 212-25, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

 Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора (спеціаліста) по обліку і бронюванню Коломийського об'єднаного міського військового комісаріату з 30 жовтня 2006 року.

Стягнути з Коломийського ОМВК на користь ОСОБА_1 920 грн. оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1000 грн. моральної шкоди та 300 грн. оплати допомоги адвоката.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Коломийського ОМВК - 920 грн. шкоди у зв'язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу.

Стягнути з Коломийського ОМВК в дохід держави 59 грн. 50 коп. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до ст. 367 п.4 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

В решті позову відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення подається в такому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, встановлених ст.ст. 223, 294 ЦПК України.