ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року

м.Суми

Справа №592/1020/17

Номер провадження 22-ц/816/3368/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостик С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенко В. І. , Левченко Т. А.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

позивача - ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , представника відповідача Прокуратури Сумської області - Дубової Оксани Володимирівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року в складі судді Катрич О.М., ухваленого у м. Суми,

в с т а н о в и в:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської місцевої прокуратури, Державного казначейства України, Прокуратури Сумської області та Сумського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області, який в подальшому уточнив, про стягнення моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області від 16 листопада 2009 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 15 ч.2, 190 ч.3, 190 ч.3 та ст.ст. 15 ч.2, 27 ч.4, 369 ч.2 КК України, а постановами судів йому обирався та неодноразово продовжувався строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим майже два роки, а саме: з 25 грудня 2009 року по 21 листопада 2011 року він знаходився під вартою та утримувався в слідчому ізоляторі. Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України і призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбуття призначеного покарання з іспитовим строком на три роки. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2012 року вказаний вирок було скасовано, а справу направлено прокурору Сумської області для організації проведення додаткового розслідування. Після цього справа розглядалась різними судовими інстанціями, а також знаходилась у провадженні прокуратури. Постановою Сумської місцевої прокуратури від 17 листопада 2016 року кримінальне провадження у частині вчинення ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Посилаючись на те, що протягом 7 років 2 днів він перебував під слідством та судом, до нього застосовувались різні оперативні заходи, він був обмежений у вільному пересуванні як по території України, так і за її межами, не мав можливості вільно займатися трудовою діяльністю, був позбавлений можливості забезпечити нормальне існування для себе та членів своєї сім`ї, було порушено його нормальні життєві зв`язки, душевний стан і спосіб життя, у зв`язку з чим, як він вважає, йому була завдана моральна шкода, розмір якої він оцінив у 1000 000 грн і яку просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 500000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 5076 грн витрат за проведення експертизи.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Вказане рішення суду відповідач Прокуратура Сумської області оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 227845 грн 80 коп.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним. Зокрема, на думку відповідача, твердження позивача стосовно заподіяння йому моральної шкоди не доведено належними та допустимими доказами, так як будь-які факти її спричинення відсутні. Крім того, як зауважив відповідач, з моменту внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та до моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження позивачеві не було визначено статус учасника провадження, тобто, повідомлення про підозру не пред`являлось, слідчі дії не проводились, обвинувальний акт до суду не направлявся. За вказаних обставин, відповідач не погоджується з періодом та розміром визначеної судом першої інстанції моральної шкоди, який, на його думку, має був визначений за період з 16 листопада 2009 року, тобто з дня порушення кримінальної справи, і до 03 червня 2014 року - дня постановлення ухвали Апеляційного суду Сумської області про залишення в силі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми щодо повернення справи на додаткове розслідування, що складає 54 місяці 18 днів. Відповідно, розрахований відповідачем розмір моральної шкоди має становити 227845 грн 80 коп. (54 міс. * 4173 грн), а не 500000 грн, як визначив суд першої інстанції. Також, відповідач вважає, що судом першої інстанції не надана належна оцінка висновку експерта від 20 липня 2018 року про психоемоційний стан позивача.

До того ж, на його думку, експертиза була проведена без дослідження усіх необхідних документів. Крім того, прокурор зауважив, що дослідження було проведено більше, ніж через два роки після закриття кримінального провадження, що, на думку відповідача, не може об`єктивно свідчити про психоемоційний стан позивача. В апеляційній скарзі також йдеться і про те, що судом не в повній мірі враховано той факт, що рішенням Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2018 року на користь ОСОБА_1 вже відшкодовано 1800 євро.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому, як зазначив позивач, у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності він має право на відшкодування моральної шкоди у порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду». Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то на думку позивача, при її визначенні суд першої інстанції правильно виходив із мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду» у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Також, позивач вважає, що факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань підтверджується належними і допустимими доказами, у тому числі і висновком експерта від 20 липня 2018 року за № 50, який був досліджений судом під час розгляду справи в суді першої інстанції, якому була надана належна правова оцінка. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також зазначив, що є необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи доводи апеляційної скарги про невірно обрахований судом першої інстанції строк перебування позивача під слідством і судом, виходячи з якого має відшкодовуватись моральна шкода. До того ж, як зауважив позивач, рішенням Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2018 року відносно нього було встановлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції саме щодо надмірної тривалості кримінального провадження, що складає 7 років 2 дні, коли провадження у справі не закрили за відсутністю в діях позивача складу злочину.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Дубової О.В. про задоволення апеляційної скарги та позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 - про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що постановою старшого слідчого СВ прокуратури Сумської області від 16 листопада 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 190 ч. 3, ст. 190 ч. 3 та ст. 15 ч. 2, ст. 27 ч. 4, ст. 369 ч. 2 КК України (т. 1, а.с. 7-8).

17 листопада 2009 року ОСОБА_1 було затримано, як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 190 ч. 3, ст. 190 ч. 3 та ст. 15 ч. 2, ст. 27 ч. 4, ст. 369 ч. 2 КК України (т. 1, а.с. 9).

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 листопада 2009 року стосовно ОСОБА_1 було продовжено строк затримання до 9 діб (т. 1, а.с. 10), а постановою Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2009 року був наданий дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 , а в подальшому постановою цього ж суду від 25 грудня 2009 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (т. 1, а.с. 11, 12) і з цього часу та до 21 листопада 2011 року, тобто по день ухвалення вироку судом, позивач знаходився у Сумському СІЗО.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України і призначено покарання у вигляді 3-х років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття покарання, з встановленням іспитового строку на 3 роки зі звільненням його з-під варти в залі суду. За ст. 15 ч. 2, ст. 27 ч. 4, ст. 369 ч. 2 КК України його було виправдано (т. 1, а.с. 13-16).

Таким чином, строк утримання позивача в Сумському слідчому ізоляторі розпочався з 24 грудня 2009 року і діяв по 21 листопада 2011 року, що підтверджується довідкою Сумського СІЗО від 02 жовтня 2013 року (т. 1, а.с. 28).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2012 року вирок Зарічного районного суду м. Суми від 21 листопада 2011 року стосовно ОСОБА_1 було скасовано, а справу направлено прокурору Сумської області для організації проведення додаткового розслідування (т. а.с. 17-19).

Повторно направлена до суду справа стосовно позивача з обвинувальним висновком про обвинувачення його у вчиненні правопорушень за ст. 15 ч. 2, ст. 190 ч. 3, ст. 190 ч. 3 та ст. 15 ч. 2, ст. 27 ч. 4, ст. 369 ч. 1 КК України (т. 1, а.с. 95-108) постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 квітня 2014 року була направлена прокурору на додаткове розслідування (т. 1, а.с. 111-144).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 червня 2014 року вказану постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 квітня 2014 року про повернення справи на додаткове розслідування було залишено без зміни (т. 1, а.с. 146-164).

Постановою прокурора Прокуратури Сумської області від 25 серпня 2016 року виділено з матеріалів досудового розслідування, що були зареєстровані 12 квітня 2014 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 12014200000000166, матеріали за фактом заволодіння з корисливих мотивів шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами ОСОБА_3 упродовж з вересня по грудень 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12016200000000121 (т. 1, а.с. 165), а постановою прокурора Прокуратури Сумської області від 25 серпня 2016 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 12016200000000120 від 25 серпня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України та за № 12016200000000121 від 25 серпня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України об`єднано в одне провадження, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 2016200000000120 (т. 1, а.с. 166).

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 25 серпня 2016 року були внесені відомості за правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України відносно ОСОБА_1 , який з вересня по грудень 2008 року за попередньою змовою з іншими особами з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошовими коштами ОСОБА_3 у великих розмірах (т. 1, а.с. 167).

Постановою прокурора Сумської місцевої прокуратури від 17 листопада 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016200000000120 від 25 серпня 2016 року, закрито у частині вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (т. 1, а.с. 29-30).

Відповідно до висновку експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20 липня 2018 року за № 50, складеного за наслідками проведення судової психологічної експертизи, в результаті обвинувачення в період з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року та позбавлення волі у період з 17 листопада 2009 року по 21 листопада 2011 року у ОСОБА_1 відбулись негативні зміни в психологічному та емоційному станах, так як погіршились відносини із рідними, сім`єю, друзями. Він став більш замкнутий у собі, уникає створення нових соціальних контактів. Ізоляція звичайного способу життя (у вигляді майже двох років позбавлення волі) порушила всі набуті ОСОБА_1 професійні та соціальні контакти. Обставини обвинувачення ОСОБА_1 перешкоджали його активному соціальному функціонуванню, як особистості. Ситуація обвинувачення в період з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року та позбавлення волі у період з 17 листопада 2009 року по 21 листопада 2011 року вплинула на ОСОБА_1 як психотравмувальний фактор. Характер психотравмуючого впливу полягає у: переживанні за власне життя та здоров`я, ділову честь та репутацію, почуття безпомічності та безпорадності на весь період слідчих дій, ураження людської гідності, переживань самотності, краху, стійкому негативному стані, порушенні умов життя, у появі перешкод для задоволення провідних потреб, значних соціально-психологічних перешкодах у значимих сферах життя, таких як вільному пересуванні, прийнятті рішень, вільному спілкуванні із сім`єю, порушенні цілісності сім`ї на два роки. Таким чином, як вважає експерт, ОСОБА_1 завдано суттєвих моральних страждань, які мають глибокий та інтенсивний негативний вплив на його особистість (т. 3, а.с. 153-164).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2018 року за заявою позивача ОСОБА_1 (справа «Вега та інших проти України»), яке набуло статусу остаточного 06 грудня 2018 року, постановлено, що відносно нього мало місце порушення пункту § 1 статті 6 та статті 13 Конвенції стосовно надмірної тривалості кримінального провадження, яке тривало 7 років та 2 дні та відсутності ефективного засобу правового захисту в національному законодавстві, тому стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 1800 євро (т. 3, а.с. 198-202).

Отже з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16 листопада 2009 року по 17 листопада 2016 року, що становить 7 років і 2 дні.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом протягом 7 років і 2 днів у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року за № 266/94-ВР, розмір якої визначено судом з урахуванням фактичних обставин справи і відповідно до засад верховенства права, принципів розумності, виваженості та справедливості у розмірі 500000 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з вимог частин 1, 2, 7 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року за № 266/94-ВР йдеться про те, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню відповідно до положень цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 1 вказаного Закону у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 вказаного Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

На день розгляду даної справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 4 вказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Як передбачено частинами 2, 3 статті 13 цього ж Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Отже, з урахуванням наданих сторонами доказів судом правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 7 років і 2 дні, тобто, внаслідок певних обмежень зазнав душевних страждань. Також, у зв`язку з пред`явленим йому обвинуваченням він втратив роботу, ділову репутацію і власний професійний престиж.

Таким чином, врахувавши обсяг заподіяних позивачу негативних втрат, глибину та тривалість моральних страждань, перебування його протягом тривалого часу під слідством, що призвело до погіршення його репутації і порушення нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і обґрунтовано стягнув на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500000 гривень, визначивши розмір такого відшкодування з урахуванням засад розумності та справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що стягнена згідно з рішенням суду першої інстанції сума відшкодування у розмірі 500000 гривень є завищеною і її розмір не обґрунтований, з огляду на наступне.

Зокрема, у частині 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлений мінімальний розмір відшкодування заподіяної особі у зв`язку з перебуванням під слідство і судом моральної шкоди.

Частина друга цієї статті вказаного Закону передбачає, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Таким чином, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди правильно виходив із засад розумності і справедливості та врахував значну тривалість досудового розслідування і перебування позивача під вартою, поважність чого як органом досудового розслідування, так і прокуратурою не обґрунтовано, негативні наслідки від чого зазнав позивач; характер обвинувачення, що завдало шкоди його репутації.

На виконання вимог 263, 264 ЦПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні змістовно і послідовно викладено мотиви і висновки, виходячи з яких суд першої інстанції у відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди стягнув на його користь 500000 гривень, тому доводи касаційної скарги про завищення і необґрунтованість визначеного судом відшкодування є помилковими.

Посилання в апеляційній скарзі на неправильно визначений судом першої інстанції строк перебування позивача під слідством і судом також не заслуговує на увагу колегії суддів з огляду на те, що вимогами статті 1, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено відшкодування моральної шкоди за весь час перебування під слідством і судом, який розпочався з дня порушення відносно позивача кримінальної справи, тобто з 16 листопада 2009 року, і закінчився днем винесення постанови про закриття кримінального провадження, тобто 17 листопада 2016 року, що становить 7 років і 2 дні. До того ж, строк незаконного перебування позивача під слідством і судом у 7 років і 2 дні встановлений також рішенням Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2018 року у справі «Вега та інших проти України», яке набуло статусу остаточного 06 грудня 2018 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки висновку експерта, то вони є безпідставними і спростовуються матеріалами справи, ураховуючи, що запитувані судовим експертом додаткові матеріали відповідно до поданого ним клопотання від 04 травня 2018 року були надані в розпорядження експерта і містяться в матеріалах справи (т. 3, а.с. 117-118, 128, 129, 135-148).

До того ж, пунктом 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року за № 6/5/3/41 передбачено, що якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється судом поряд з іншими доказами у справі.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2018 року позивачу вже відшкодовано 1800 євро, то колегія суддів відноситься до них критично з огляду на те, що предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини під час розгляду тієї справи було встановлення наявності порушення пункту § 1 статті 6 та статті 13 Конвенції стосовно надмірної тривалості кримінального провадження відносно позивача та відсутність ефективного засобу правового захисту в національному законодавстві, тобто, інші підстави і обставини, ніж в даній цивільній справі.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування відповідачу судових витрат зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 квітня 2019 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 червня 2019 року.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: В.І. Криворотенко

Т.А. Левченко