Дата документу 18.06.2019 Справа № 317/4135/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 317/4135/18 Головуючий у 1 інстанції: Мінгазов Р.В.

№ 22-ц/807/2054/19 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Волчанова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокурора Запорізької області,та ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.08.2011 року його було затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1963 року) начебто за скоєння злочинів, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 2 статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

08.08.2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, у відношенні позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Слідчому ізоляторі №10 міста Запоріжжя строком на два місяці. 29.09.2011 року постановою Запорізького районного суду Запорізької області, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області, запобіжний захід вигляді тримання під вартою продовжено до 3-х місяців, до 05.11.2011 року.

04.04.2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя запобіжний захід у відношенні позивачу було змінено з тримання під вартою на особисту поруку, тобто він перебував під вартою вісім місяців.

22.07.2013 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі №1-805/11 позивача було виправдано за недоведеністю його участі у скоєні злочину.

Разом з тим, Апеляційний суд Запорізької області, за апеляцією прокурора, ухвалою від 14.10.2013 року скасував вказаний вище вирок та направив справу на додаткове розслідування.

У зв`язку з набуттям чинності нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) 15.11.2013 року кримінальне провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080230002201 за кваліфікацією: частина 2 статті 194, частина 2 статті 15, пунктів 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 КК України.

23.12.2014 року у вказаному кримінальному провадженні позивачу було повідомлено про підозру, але вже за частиною 1 статті 296 КК України.

29.12.2014 року обвинувальний акт за вищевказаним кримінальним провадженням було направлено до Запорізького районного суду Запорізької області (справа №317/5306/14-к).

31.03.2015 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області обвинувальний акт було повернуто прокурору для усунення недоліків.

21.05.2015 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвала Запорізького районного суду Запорізької області залишена без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.

22.06.2015 року позивачу було повідомлено про підозру вже у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 4 статті 296 КК України.

18.05.2016 року прокурором було вкотре змінено обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 на частину 1 статті 122, частину 2 статті 125 КК України, що взагалі є приватним обвинуваченням. Змінюючи обвинувачення, прокурором у обвинувальному акті зазначено, що під час судового розгляду кримінального провадження встановити хуліганський намір ОСОБА_1 не вдалось можливим.

30.06.2016 року ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області у справі №317/1927/15-к кримінальне провадження №212013080230002201 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 122 КК України та частиною 2 статті 125 КК України було закрито у зв`язку з відмовою потерпілих від обвинувачення, оскільки ОСОБА_2 неодноразово, як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду справи, як усно, так і письмово наполягала на тому, що саме до ОСОБА_1 не має жодних претензій, та вважає його невинуватим.

19.08.2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвала Запорізького районного суду Запорізької області від 30.06.2016 року у справі №317/1927/15-к була скасована, справу направлено на розгляд до суду першої інстанції..

05.01.2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1927/15-к позивача було виправдано за недоведеністю його участі у скоєні кримінальних правопорушень.

Ухвалою від 16.08.2018 року Апеляційний суд Запорізької області вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 05.01.2018 року в цій справі змінено, а саме з мотивувальної частини вироку суду виключено посилання на покази потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в решті вирок суду залишено без змін.

Під час перебування позивача під слідством і судом, ним були перенесені моральні страждання та втрати у зв`язку з характером пред`явленого обвинувачення, тривалість його перебування під дією запобіжних заходів: тримання під вартою, підписки про невиїзд, накладення арешту на майно тощо, порушенням його законних прав на вільне пересування, зміни режиму його життя, оскільки значно погіршився загальний стан здоров`я позивача, він безповоротно втратив зір, змінилось його соціальне становище в суспільстві були порушені його нормальні життєві зв`язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації свого життя.

Крім того під час затримання ОСОБА_1 у 2011 році у нього співробітниками карного розшуку було вилучено паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення, а згодом, через місяць і військовий квиток, тобто всі документи, які посвідчували на той час особу позивача.

Вже після того, як позивачу Ленінським районним судом м. Запоріжжя було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку, він не маючи документів які б могли посвідчувати його особу майже весь час перебував у себе вдома, оскільки боявся, що його без документів знову затримають та відправлять до слідчого ізолятора. До того ж не маючи вказаних вище документів він, на протязі п`яти років, не мав можливості належним чином реалізовувати ряд своїх конституційних прав та користуватися ними, в тому числі: правом на охорону здоров`я та медичну допомогу, оскільки в закладах охорони здоров`я йому відмовляли в госпіталізації та відповідному обстежені; правом на соціальний захист, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити його особу він не мав можливості отримати відповідні висновки медико-соціальної експертної комісії щодо стану його здоров`я, втрати ним працездатності та групи інвалідності з метою оформлення та отримання пенсії у відповідному розмірі, без пенсійного посвідчення не міг він належним чином користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством (безкоштовний проїзд, оформлення субсидій від держави тощо); своїми виборчими правами, оскільки без надання документів, які могли б підтвердити його особу, позивач не мав можливість приймати участь у виборах Президента України, народних депутатів та депутатів та посадових осіб органів місцевого самоврядування.

З моменту затримання позивача він неодноразово звертався до представників правоохоронних органів щодо повернення йому, вилучених документів але безрезультатно. Лише тільки наприкінці 2016 року документи позивача були віднайдені та повернуті йому, а отже можливо дійти висновку, що користуватися своїми конституційними правами позивач почав лише в 2017 році.

З огляду на вищевикладене позивач вважає, що діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду йому була спричинена моральна шкода яку він оцінює у 2 000 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, стягнути на свою користь 2 000 000 грн. з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ Національної поліції в Запорізькій області в особі представника Орловської Л.С. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Прокурор Запорізької областіподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 314172,87 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 05.08.2011 р. затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1963 року) за скоєння злочинів, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 2 статті 15, пунктами 1, 2, 5, 8 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_4 перебував під слідством та судом до постановлення ухвали Апеляційного суд Запорізької області від 16.08.2018 року якою виправдувальний вироку Запорізького районного суду Запорізької області 05.01.2018 року у справі № 317/1927/15-к, відносно нього змінено, а саме: з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції виключено посилання на покази потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в решті вирок суду залишено без змін.

Таким чином, позивач ОСОБА_4 перебував під слідством та судом з 05.08.2011 (день затримання) по 16.08.2018 р. (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 7 роки 11 днів, або 84 місяці та 11 днів

Частково задовольняючи позв, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування та порядок відшкодування передбачає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що за п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося позивачем у позовній заяві.

Судом першої інстанції було враховано, що спричинена позивачеві моральна шкода полягала у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані, зміні режиму його життя, оскільки значно погіршився загальний стан здоров`я позивача, він безповоротно втратив зір, змінилось його соціальне становище в суспільстві були порушені його нормальні життєві зв`язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації свого життя.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд доходить висновку, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, будучи вісім місяців ув`язненим внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також під дією інших запобіжних заходів протягом часу досудового розслідування і судового розгляду, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, - що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За ч. 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначені норми у сукупності надають суду право визначати розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, при цьому саме суд визначає співмірність відшкодування з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.(Висновок Верховного Суду України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15).

Аналогічні роз`яснення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Суд першої інстанції врахував, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні, та саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати обчислив розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання у апеляційних скаргах відповідачів на те, що судом неправильно визначений розмір відшкодування та вимога прокурора про стягнення відшкодування в мінімальному розмірі, встановленому законом, не ґрунтується на законі.

Так, враховуючи тривалий строк перебування під вартою. стан здоров`я позивача, тривале перебування під вартою, суд не обмежився мінімальним розміром відшкодування і це є правом суду.

Зокрема, суд врахував, що ОСОБА_1 є особою похилого віку із вадами зору, 7 років перебував під слідством та судом, з яких 8 місяців під вартою, суд приходить до висновку про необхідність про збільшення суми відшкодування моральної шкоди.

Також суд першої інстанції врахував, що після зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу органами досудового розслідування не були повернуті йому вилучені паспорт, військове та пенсійне посвідчення, і лише після листування зі органами поліції та суду у серпні 2016 р. було встановлене місцезнаходження вилучених документів.

Тож визначаючи на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн., суд першої інстанції мотивував своє рішення, в межах повноважень, наданих законом, визначив розмір відшкодування, який судова колегія вважає обґрунтованим, таким що відповідає вимогам розумності та справедливості та узгоджується з наданими сторонами доводами та запереченнями.

Відтак апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та Прокурора в цій частині вимог, судова колегія вважає необґрунтованими та такими що не тягнуть зміну судового рішення.

Також необґрунтованими є посилання прокурора на те, що суд мав стягнути грошову суму з державного бюджету, позаяк суд зазначив у судовому рішенні про те, що грошові кошти підлягають сплаті позивачеві Державною казначейською службою України, як розпорядником коштів Державного бюджету, за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

Тому суд першої інстанції визначив особу, відповідальну за виплату позивачеві моральної шкоди, а у разі виникнення будь-яких питань щодо виконання судового рішення, вони можуть бути вирішені шляхом роз`яснення такого порядку судом.

Апеляційна скарга національної поліції обґрунтовується тим, що вини у їх діях встановлено не було, а відшкодування має здійснюватися лише за наявності вини, а крім того саме позивач має довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди тощо, що взагалі суперечить чинному в цій сфері правовідносин законодавству.

Чинне законодавство, зокрема, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1167 ЦК, за якими моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, в тому числі серед іншого, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відтак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог .

Доводи апеляційних скарг та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Прокурора Запорізької областіта ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 березня 2019 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 24 червня 2019 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков