ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

Справа № 640/1948/18

Провадження № 22-ц/818/2786/19

18 червня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.

за участю секретаря - Іманвердізаде А.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 березня 2019 року (суддя Ніколаєнко І.В.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила поділити житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 04.09.1982 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, який розірвано 23.10.1992 року Київським районним народним судом м. Харкова. Посилається на те, що проживаючи однією сім`єю мали спільний бюджет, вели спільне господарство і на спільні кошти збудували житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстрували його 26.03.1985 року на ім`я відповідача. Зазначає про те, що вказаний житловий будинок збудовано відповідачем та нею під час перебування в шлюбі, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю, внаслідок чого кожен із подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 12 березня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку розподілу майна подружжя право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що під час розгляду справи судом не були взяті до уваги доводи відповідача щодо технічного стану спільного будинку, а також можливості викупу ним половини будинку, чим порушено його право власності на належну частину в спільній сумісній власності подружжя.

Правом на надання відзиву позивач не скористалась.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок побудовано сторонами за час перебування в шлюбі, а отже належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності в рівних частках.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 02.09.1976 року по 07.08.1981 року перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Нововоронцовського народного суду від 07.08.1981 року.

04.09.1982 року сторони повторно уклали шлюб, який також було розірвано 23.10.1992 року.

За період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, ними придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 .

З рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 17.03.1992 року за №86-27 вбачається, що ОСОБА_2 дозволено прибудувати до глухої стіни будинку по АДРЕСА_1 , прибудову аналогічну та симетричну існуючому будинку на відстані не менше 7 м. від сусіднього житлового будинку по АДРЕСА_2 . Будівництво прибудови здійснювати на підставі діючих будівельних норм та правил.

Право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 26.03.1985 року, яке видано на підставі рішення виконкому Київської районної ради народних депутатів № 56-3 від 19.02.1985 року про оформлення правовстановлюючого документу на житловий будинок, побудований взамін старого непридатного для життя, взамін договору купівлі-продажу від 30.07.1982 року.

ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає у спірному будинку.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 31 грудня 2003 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і в статтях 60, 63, 70 СК України, частині третій статті 368, частині другій статті 372 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 29 КпШС України).

Установивши, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем в період перебування в шлюбі з позивачкою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірний будинок є спільною власністю сторін та згідно з приписами статті 28 КпШС України, а також статті 70 СК України їхні частки є рівними, а тому правильно визнав за позивачкою право власності на Ѕ частини спірного будинку.

Технічний стан конструкцій на можливість визнання за сторонами права власності на спірний будинок не впливає.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та судовому засіданні апеляційного суду на те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, судовою колегією не приймаються.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 ст. 72 СК України - позовна давність обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась після звернення відповідача до суду з відповідним позовом про виселення її сина, про що свідчить рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.10.2016 року, справа № 640/10637/16-ц.

Доводи відповідача, що позивач могла знати про порушення свого права раніше вказаного 2016 року є необґрунтованими, оскільки ніякими доказами не підтверджені.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 червня 2019 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

І.П. Коваленко