Справа № 161/20334/18 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/605/19 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, покликаючись на такі обставини.

У грудні 2017 року помер її батько ОСОБА_6

Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, 03 лютого 1984 року, зареєстровано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . 15 липня 1986 року Луцькою міською радою народних депутатів ОСОБА_2 видано ордер на жиле приміщення №273 на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв.м, що складається з двох кімнат за адресою АДРЕСА_1 , на сім`ю, до складу якої входив батько позивача - ОСОБА_6 . В період зареєстрованого шлюбу, а саме, протягом 1985 - 1992 років, її батько - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , спільно, із сімейного бюджету, платили пайові внески за квартиру.

Квартира належить до квартир житлово-будівельних кооперативів, пай виплачувався у шлюбі, тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Однак, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.04.2007 року, власником квартири зазначено лише відповідача ОСОБА_2

15 січня 2018 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Крім неї, спадкоємцем першої черги є пережила дружина - відповідач ОСОБА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Постановлено визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме НОМЕР_1 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи просив оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника , апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції - до скасування з таких підстав.

Згідно з копією витягу з Державного реєстру актів цивільного сталу громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00019262626 від 20 грудня 2017 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , 03 лютого 1984 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, зареєстровано шлюб (а.с. 8).

Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 24 липня 1973 року, ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_4 (а.с. 9).

ОСОБА_4 внаслідок шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », а після державної реєстрації розірвання шлюбу залишила за собою прізвище « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 10).

15.07.1986 року Луцькою міською радою народних депутатів ОСОБА_2 , з сім`єю із двох осіб, видано ордер на жиле приміщення № АДРЕСА_1 на право зайняття жилого приміщення площею 29,37 кв.м, що складається з двох кімнат за адресою АДРЕСА_1 . До складу сім`ї на вселення в дану квартиру включено чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_6 (а.с. 11).

Згідно з довідкою Житлово - експлуатаційної контори №8 Житлово-будівельних кооперативів від 05 квітня 2018 року, на час будівництва вартість квартири АДРЕСА_1 становить 7290,52 крб. Перший оплачений внесок складає 2500 крб. Пайові внески сплачувались ОСОБА_2 поквартально: з І кварталу 1987 року по І квартал 1992 року в сумі 4790,52 крб. згідно з даними з книги обліку балансової вартості квартир по ЖБК №49 відображено оплату коштів в розмірі 5% від вартості першого внеску даної квартири в березні 1987 року в сумі 125 крб. Матеріальна допомога, яка надавалась по місцю роботи ОСОБА_2 в червні 1990 року складала 2030 крб..

Визнаючи за позивачем право власності на ј частину квартири в порядку спадкування, суд виходив з рівності часток спадкодавця до відповідача ОСОБА_2 в кооперативній квартирі, мотивуючи рішення тим, що відповідач ОСОБА_2 , будучи членом кооперативу, сплачувала пайові внески за квартиру у період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_6 за спільні кошти подружжя.

Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов без повного з`ясування усіх обставин справи.

Зокрема, з наданої відповідачем копії ощадної книжки вбачається, що станом на 31 січня 1984 року, тобто до укладення шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_6 , на рахунку відповідача знаходились кошти у розмірі 1805 .49 крб. З системного аналізу наданих відповідачем доказів - довідки ЖЕК № 8 ЖБК від 05 квітня 2018 року № 107/2 , копії ощадної книжки, копії бланку «Доручення вкладника» від 27 лютого 1985 року вбачається, що ОСОБА_2 для сплати першого внеску за кооперативну квартиру у розмірі 2500 крб., відповідачем використано особисті кошти в розмірі 1804.49 крб, які знаходились на рахунку(а.с. 57, 58).

Поняття спільної сумісної власності подружжя, роздільного майна подружжя, було визначено у нормах статтей 22, 24 КпШС України, у редакції, що була чинною на час набуття майна. Необхідно зауважити, що редакції зазначених норм КпШС України у період з часу введення кодексу в дію з 01 січня 1970 року та до 1992 року була незмінною.

Згідно з приписами частини першої статті 22 КпШС України, в редакції, чинній на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Оскільки внески сплачувались до 1992 року, при вирішенні цього спору підлягає застосуванню і Закон України «Про власність», який набув чинності з 15 квітня 1991 року. Зокрема, статтею 16 Закону України «Про власність» було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб і сім`ю України .

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира надана.

Відповідно до статті 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Виходячи з положень зазначених вище норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що для сплати першого внеску за кооперативну квартиру у розмірі 2 500 крб. були використані особисті кошти відповідача в розмірі 1805.49 крб. (знаходились на рахунку до шлюбу).

У подальшому сплата пайових внесків на загальну суму 7290.52 крб. здійснювалась у період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_6 , доказів того, що відповідач витрачала для сплати паю особисті кошті, суду не надано, тому суд приходить до висновку, що решта паєнагромадження у розмірі 5485.03 крб. ( 7290.52 - 1805.49 ) , аж до повної сплати вартості квартири, здійснена за рахунок коштів, належних ОСОБА_2 та спадкодавцю ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Також, у п. 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз`яснено, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними».

Разом з тим, застосовуючи ці роз`яснення, апеляційний суд враховує ту обставину, що у зв`язку із сплатою відповідачем ОСОБА_2 частини пайових внесків за рахунок особистих коштів, її частка і частка спадкодавця ОСОБА_6 у паєнагромадженні були різними, отже, і права власності на квартиру вони набули пропорційно до часток внесеного паю.

Зокрема, виходячи із загальної вартості квартири 7290.52 крб., та враховуючи вклад відповідача ОСОБА_2 особистими коштами у розмірі 1805.49 крб., розмір паєнагромадження за спільні подружні кошти становив 5482.03 крб. (7 290.52--1805.49 ), по 2742.52 крб. вартості квартири на кожного. Тому після внесення паю у повному обсязі відповідач ОСОБА_2 набула права власності на квартиру у частці, яка пропорційна внесеному паю у розмірі 4548.01 крб. (1805.49 + 2742.52), а частка спадкодавця ОСОБА_6 у праві власності на кооперативну квартиру пропорційна 2 742.52 крб. (половина від спільно внесеного паю), і саме на таку частину квартири, а не на 1/2 , вікдрилась спадщина після смерті ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 22) .

Встановлено, що заповіту на випадок своєї смерті, ОСОБА_6 не складав.

Згідно з приписами ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Положеннями ст. 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу, право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.

Відповідно до ст. 346 ЦК України, смерть власника є однією з підстав припинення права власності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , як донька спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 9). Також спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_2 .

Матеріалами спадкової справи підтверджується, що позивач ОСОБА_4 , прийняла спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_6 , подавши в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини (а.с.78-82,101).

Приватним нотаріусом Веремчуком С.В. відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6 у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та роз`яснено право на звернення до суду.

Виходячи із частки спадкодавця ОСОБА_6 у праві власності на кооперативну квартиру, пропорційній 2 742.52 крб. внесеного паю, ураховуючи, що спадщину прийняли двоє спадкоємців, частка позивача ОСОБА_4 , як однієї із двох спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , становить 18.808 % від цілої квартири (1371.26 : 7290.52 х100%), що при перетворенні у найбільш наближений звичайний дріб становитиме 19/100 частин цієї квартири.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_4 необхідно задовольнити частково, визнати за ОСОБА_4 право власності на 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доводи відповідача про те, що відповідач нічого не заробляв та при цьому платив аліменти на утримання доньки, а тому квартира є її особистою власністю, не мають правового значення, оскільки згідно з положеннями частини 2 статті 22 КпШС України в редакції, чинній на час набуття майна, подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Крім цього, пояснення відповідача про невеликий заробіток спадкодавця ОСОБА_6 спростовуються наданою позивачем довідкою з місця роботи, з якої вбачається, що заробітна плата спадкодавця була значно вищою від доходів відповідача (а.с. 47 , 141).

Надані відповідачем заяви про перерахування коштів на рахунок кооперативу підтверджують сплату коштів, однак не містять відомостей, що ці кошти належали особистио відповідачу (а.с.104-111).

Апеляційний суд відхиляє аргументи відповідача про те, що квартира є її особистою власністю, оскільки членом кооперативу була вона, і пайові внески сплачувала із своєї заробітної плати, у зв`язку з таким.

Положеннями статті 24 КпШС України в редакції, чинній на час сплати пайових внесків (набуття майна), не передбачалось віднесення заробітної плати, інших виплат, одержаних за місцем роботи особи, у період перебування у шлюбі, до роздільного майна подружжя. Тому, виходячи з положень статті 22 цього кодексу та статті 16 Закону України «Про власність», пайові внески за кооперативну квартиру, яка була виділена для сім`ї, та сплачені відповідачем ОСОБА_2 , за рахунок заробітної плати та матеріальної допомоги, за винятком коштів, які набуті відповідачем до шлюбу, відносились до спільної сумісної власності подружжя. Тому і та частка квартири, яка відповідає розміру сплачених спільних коштів, є спільною сумісною власністю.

За змістом статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

За встановлених апеляційним судом обставин, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2019 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 19/100 частки квартири АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: