Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 210/1295/15-ц

провадження № 61-31410св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Прокуратура Дніпропетровської області, Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року у складі судді

Скотара Р. Є. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М.,

Барильської А. П., Митрофанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 вересня 1997 року ОСОБА_1 проходив службу у податковій міліції Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі згідно з наказом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 12 вересня

1997 року № 221-к.

Постановою слідчого Прокуратури міста Кривого Рогу від 18 червня

2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частиною другою статті 366 КК України та 14 липня 2010 року обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд с постійного місця проживання (або місця знаходження) без дозволу слідчого. Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід - підписка про невиїзд на тримання під вартою.

Вироком Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 365, частиною другою статті 162, частиною першою

статті 366, частиною першою статті 70 КК України та засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік на підставі

статті 75 КК України та на нього покладені обов`язки згідно з пунктами 3, 4 статті 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня

2012 року вирок суду в частині засудження за частиною другою

статті 162 КК України скасовано, провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (у редакції кодексу 1960 року), в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2012 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня

2013 року вирок Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року скасовано, а справу направлено прокурору міста Кривого Рогу для додаткового розслідування.

У подальшому кримінальне провадження від 13 лютого 2013 року закрито постановою Прокуратури Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 18 червня

2010 року по 26 серпня 2014 року (50 місяців - 4 роки 2 місяці 8 днів); тримався під вартою з 11 січня по 13 грудня 2011 року (11 місяців 2 дні); знаходився під підпискою про невиїзд з 14 липня 2010 року по 10 січня

2011 року, з 14 грудня 2011 року по 26 серпня 2014 року (3 роки 4 місяці

13 днів).

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням змінених позовних вимог, просив суд стягнути з ДКСУ на його користь на відшкодування заробітку за час незаконного відсторонення -

130 021,80 грн; моральну шкоду - 3 000 000 грн; витрати на правову допомогу - 16 000 грн; зобов`язати ДКСУ списати у безспірному порядку на його користь 3 149 133,78 грн за рахунок коштів Державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року позовні вимоги

ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКСУ в частині матеріальної шкоди у вигляді заробітку за час незаконного відсторонення у сумі 130 021,80 грн; витрат на правову допомогу - 16 000 грн; поштових та транспортних витрат - 3 111,98 грн залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі ДКСУ на користь ОСОБА_1

за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування його під слідством, тримання під вартою, знаходження під підпискою про невиїзд, позивачу заподіяно моральну шкоду, у зв`язку з чим останній має право на її відшкодування на підставі статті 23, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня

2017 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року змінено в частині розміру стягнутої з Держави Україна в особі ДКСУ на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, збільшено цей розмір з 100 000 грн до 150 000 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями органів досудового слідства порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральну шкоду, що виявилась в душевних стражданнях, які зазнав позивач в зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, підпискою про невиїзд, пов`язаними з цим обмеженнями в його житті. Однак, визначаючи розмір належної позивачу компенсації за спричинену йому моральну шкоду, суд першої інстанції не в повній мірі врахував норми матеріального права, відповідно до яких законом встановлено лише мінімальній розмір відшкодування моральної шкоди, а реальна компенсація моральної шкоди має визначатись судом з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, а також засад справедливості та розумності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Прокуратура Дніпропетровської області просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій та зменшити розмір стягнутої моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі не враховані вимоги зазначених норм діючого законодавства при вирішені розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 . Зокрема, в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не зазначено співвідношення розміру моральної шкоди позивача залежно від характеру та обсягу його душевних страждань, характеру немайнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкість, вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження його престижу, ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 210/1295/15-ц (провадження № 61-21410св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 11 вересня 1997 року ОСОБА_1 проходив службу у податкової міліції Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі згідно з наказом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 12 вересня 1997 року № 221-к.

Постановою слідчого Прокуратури міста Кривого Рогу від 18 червня

2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частиною другою статті 366 КК України та 14 липня 2010 року обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд с постійного місця проживання (або місця знаходження) без дозволу слідчого.

Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід - підписка про невиїзд на тримання під вартою.

Вироком Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 365, частиною другою статті 162, частиною першою

статті 366, частиною першою статті 70 КК України та засуджено до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік на підставі

статті 75 КК України та на нього покладені обов`язки згідно з пунктами 3, 4 статті 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня

2012 року вирок суду в частині засудження за частиною другою

статті 162 КК України скасовано, провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (у редакції кодексу 1960 року), в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2012 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня

2013 року вирок Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року скасовано, а справу направлено прокурору міста Кривого Рогу для додаткового розслідування.

У подальшому кримінальне провадження від 13 лютого 2013 року закрито постановою Прокуратури Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 18 червня

2010 року по 26 серпня 2014 року (50 місяців - 4 роки 2 місяці 8 днів); тримався під вартою з 11 січня по 13 грудня 2011 року (11 місяців 2 дні); знаходився під підпискою про невиїзд з 14 липня 2010 року по 10 січня

2011 року, з 14 грудня 2011 року по 26 серпня 2014 року (3 роки 4 місяці

13 днів).

На підставі заяви ОСОБА_1 про визначення розміру шкоди, постановою Прокуратури Дніпропетровської області про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування від 27 квітня 2016 року визначено розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування прокуратури Дніпропетровської області в сумі 56 932,32 грн, з них: утримання податку з доходів - 10 247,82 грн.; військовий збір -

853,99 грн, до виплати - 45 830,51 грн та витрати на правову допомогу - 16 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 9, 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема, моральна шкода.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 1 378 грн, з 01 травня - 1 450 грн, з 01 грудня -

1 550 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції мінімальна заробітна плата становить - 1 450 грн та за період часу перебування позивача під слідством - 50 місяців її розмір становить

72 500 грн.

Встановивши, що кримінальну справу за обвинуваченням позивача було закрито у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання, та врахувавши ступінь душевних стражданнях, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, апеляційний суд дійшов вірного висновку про збільшення розрахованого судом розміру моральної шкоди та встановив його у розмірі 150 000 грн.

Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що позивач перебував під судом та слідством впродовж більш ніж 4 років та що до нього було застосовано запобіжні заходи у вигляді взяття під варту та підписки про невиїзд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та таким, що відповідають нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк