печерський районний суд міста києва

Справа № 757/20576/18-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», про розірвання іпотечного договору та визнання відсутнім права звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», посилаючись на наявність підстав для розірвання договору іпотеки та визнання відсутнім у відповідача права не звернення стягнення на предметі іпотеки за Договором іпотеки № 02-038/570 від 17 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. за реєстровим № 1493, без укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Будучи належним чином повідомленими сторони в судове засідання не з`явились, причин неявки суду не повідомили, заяв або клопотань не надходило, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку загального позовного провадження, вивчивши та дослідивши, наявні у матеріалах справи докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, і не заперечується сторонами, що 14 червня 2007 року між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 08-038/305, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику у кредит грошові кошти у розмірі 30 000,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,5 процентів річних та кінцевим строком повернення кредиту - до 13.06.2017 року, включно.

Цільове призначення наданого кредиту - згідно з п. 1.2. Кредитного договору кредит надано на споживчі потреби.

В забезпечення виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором були укладені наступні договори.

14 червня 2007 року між банком та ОСОБА_4 , як з майновим поручителем, було укладено Договір іпотеки №02-038/570, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. за реєстровим №1493, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Цього ж дня між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір поруки № 02-038/671 відповідно до якого остання, як поручитель взяла зобов`язання перед банком у повному обсязі разом із позичальником відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій.

Окрім цього, 14 червня 2007 року на виконання п. 2.1. Кредитного договору банк видав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується Заявою на видачу готівки.

На виконання п. 3.3.9 Кредитного договору позичальник до 30 серпня 2011 року здійснював погашення Кредиту із нарахованими відсотками за фактичний час його використання.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року у справі № 757/45562/17-ц з підстав пропуску строку позовної давності відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» у задоволенні його позову про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором № 08-038/305 у розмірі 17500,00 швейцарських франків, заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 9740,77 швейцарських франків.

Позивач зазначає, що 30 березня 2018 року нею одержано лист банку за №13.3.-03/96-2501 від 20 березня 2018 року, в якому останній повідомив її, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за Кредитним договором банко буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 08-038/305.

Позивач вказує на те, що без укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя у банку відсутнє право звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», однак суд, не погоджується із цими доводами, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 цього Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У ст. 33 Закону № 898-IV передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Частина 3 ст. 33 Закону № 898-IV визначає підстави звернення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання).

При цьому, у ч. 1 ст. 36 Закону № 898-IV зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотеко держателем про задоволення вимог іпотеко держателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, має передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону № 898-IV.

У площині викладених положень ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», як сторони іпотечного договору, в п. 1.1. передбачили, що «Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх зобов`язань Позичальника за Основним договором наступне нерухоме майно» - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Як передбачено в п. 2.4.3. Іпотечного договору банк, як іпотекодержатель має право: - «у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов`язань за Основним договором задовольнити свої вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки».

Умови звернення стягнення на Предмет іпотеки та його реалізація банк та позичальник визначили в ст. 4 Іпотечного договору.

Так, позивач, укладаючи Іпотечний договір, в п. 4.5. погодила, що банк, як «Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі- покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Таким чином, укладаючи Іпотечний договір, банк та позичальник в п. 4.5.3. цього Договору зазначили застереження, що у разі невиконання, або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених Кредитним договором, банк, як іпотекодержатель, за своїм виробом, звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом «передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

За своїм правовими наслідками, зазначене застереження прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, не можуть бути прийняті судом доводи позивача, що з метою звернення стягнення на Предмет іпотеки у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» між Банком та Позичальником необхідно укладати безпосередньо договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Укладаючи Іпотечний договір, його сторони в 4.5.3 визначили застереження, за яким Банк вправі звертати стягнення шляхом «передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Стосовно доводів позивача щодо наявності підстави для розірвання Договору іпотеки, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності іпотечного договору всі права, набуті банком та позичальником, як сторонами цього правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення цього основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, вбачається, що кредитний договір є чинним, оскільки заборгованість за цим договором є непогашеною, а тому зберігається і чинність іпотечного договору.

З іншого боку, ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

У справі «Steel and others v. The United Kingdom» Європейський суд з прав людини зазначив, що вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Таким чином, наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для розірвання оскаржуваного договору, крім того, перевіривши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що відсутні підстави визнавати відсутнім у публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» права не звернення стягнення на предметі іпотеки за Договором іпотеки № 02-038/570 від 17 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. за реєстровим № 1493, без укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України, якими передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 196, 223, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», про розірвання іпотечного договору та визнання відсутнім права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 червня 2019 року.

Суддя В. А. Писанець