УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2024 року

м. Київ

справа № 991/8851/21

провадження №51-1123 ск24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах

ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

від 15 січня 2024 року,

установив:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 3 лютого 2022 року затверджено угоду про визнання винуватості від 2 лютого 2022 року, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 та угоду про визнання винуватості

від 2 лютого 2022 року, укладену між прокурором та обвинуваченою

ОСОБА_7 в межах кримінального провадження № 52021000000000627

від 28 грудня 2021 року.

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364 кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на 2 роки та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Крім того, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на 1 рік та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_6 визначено остаточне покарання

у виді 4 років позбавлення волі шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на 2 роки шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян шляхом повного складання призначених покарань, що складає 34 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням та визначено іспитовий строк тривалістю 3 роки. Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК на нього покладено відповідні обов`язки. Визначено, що додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади керівника підприємства та штрафу підлягають реальному виконанню.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК, та призначено їй покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на 3 роки та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Окрім того, її визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 364 КК,

та призначено узгоджене сторонами угоди покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на 2 роки та зі штрафом

в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

17 000 грн. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим

з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на 3 роки та штрафу шляхом повного складання призначених покарань, що становить 34 000 грн. Відповідно до ч. 2

ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням та визначено іспитовий строк тривалістю 3 роки. На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК на ОСОБА_7 покладено відповідні обов`язки. Визначено, що додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади керівника підприємства та штрафу підлягають реальному виконанню.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 січня

2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5

на вирок Вищого антикорупційного суду від 3 лютого 2022 року повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4

в інтересах ОСОБА_5 в якій вона просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що апеляційний суд безпідставно повернув їй скаргу як особі, яка не має права на оскарження, оскільки вироком Вищого антикорупційного суду

від 3 лютого 2022 року порушено права ОСОБА_5 , інтереси якого вона представляє, а також загальні засади кримінального провадження (верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності винуватості). Вищевказані твердження захисник обґрунтовує тим, що вказаний вирок хоча і не містить прізвища, ім`я та по батькові її підзахисного, проте у ньому зазначенні відомості, за якими його можна його ідентифікувати за посадою (Особа_А - генеральний директор Державного підприємства «Новопокровський комбінат хлібопродуктів») та періоду (2011-2016 роки), протягом якого він обіймав цю посаду, при цьому у тексті судового рішення категорично стверджується про винуватість її підзахисного у вчиненні наведених у вироку злочинів та його ролі організатора злочинного угрупування, а також констатовано наявність

злочинного умислу, хоча кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 перебуває на стадії досудового розслідування. Тобто, на переконання захисника за вказаною місцевим судом у вироку посадою Особи_А можна ідентифікувати конкретну особу, яка згідно з цим вироком вчинила кримінальні правопорушення. У зв`язку з цим адвокат ОСОБА_4 вважає, що вирок місцевого суду, ухвалений стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , порушує права її підзахисного, а тому він є суб`єктом оскарження цього судового рішення.

Колегія суддів (далі - Суд) перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї копії судових рішень та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Положення п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи

у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржено

у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 КПК.

Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469цього Кодексу угода не може бути укладена.

Згідно з позицією, що міститься у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 березня 2016 року (справа № 5 - 374 кс 15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою

в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено

ч. 2 ст. 24 КПК.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 травня 2020 року

у справі № 639/2837/19, провадження № 51 - 5394 кмо 19 (№ в ЄДРСР 89372564), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог

ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , не містить переконливих доводів, що вирок Вищого антикорупційного суду від 3 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 , оскільки прізвище останнього у вироку не згадується, що не заперечується захисником

у касаційній скарзі, і дані про його ідентифікацію у матеріалах справи також відсутні.

Отже, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, встановив, що ОСОБА_5 не є стороною затвердженої угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими, а тому адвокат ОСОБА_4 , яка діє в його інтересах, не відноситься до суб`єктів оскарження зазначеного вироку.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вище вимогами кримінального процесуального закону.

Як убачається зі змісту вказаного вироку місцевого суду, жодних безпосередніх даних щодо ідентифікації особи, вказаної у вироку як «Особа_А», в тексті вироку немає.

При цьому, посилання захисника у касаційній скарзі на те, що ідентифікація ОСОБА_5 у вироку лишається можливою, оскільки у тексті цього судового рішення наявні посилання на посаду та строки, протягом яких ця особа її обіймала, на переконання колегії суддів є безпідставними, адже вказані доводи не стосуються наявності даних, які безсумнівно уможливлюють безпосередню ідентифікацію конкретної особи без залучення додаткової інформації або проведення додаткових досліджень, порівнянь, перевірок тощо, оскільки така посада не відноситься до загальновідомих посад, які можуть бути відомі широкому колу осіб.

Зазначення у вироку посад осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, є необхідним елементом конкретизації обвинувачення та здійснене з метою констатації неправомірності дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

і жодним чином не стосується інтересів інших осіб, оскільки зазначення посади неможливо пов`язати з певною особою та достовірно ідентифікувати її дані без проведення судового розгляду з дослідженням відповідних доказів, які в даному випадку не досліджувалися.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться

у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог

ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК.

Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших.

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у судових рішеннях від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня

2020 року у справі № 344/2514/19, від 26 травня 2021 року у справі

№ 263/15273/17, від 25 серпня 2023 року у справі № 755/1730/20, від 04 січня 2024 року у справі № 991/2288/21 та від 25 січня 2024 року у справі № 554/8321/23.

Таким чином, апеляційний суд, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Рішення цього суду відповідає вимогам статей 399 та 419 КПК.

Оскільки з касаційної скарги адвоката ОСОБА_4 та оскаржуваної копії судового рішення не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2

ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 січня 2024 року через відсутність підстав для її задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3