Ухвала

19 червня 2019 року

м. Київ

справа №444/160/17

провадження № 61-8990ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 лютого 2016 року між ним та

ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримала у борг 7 000,00 доларів США та зобов`язалася їх повернути протягом 10 днів, про що власноруч написала розписку.

Посилаючись на те, що відповідач добровільно суму богу не повернула, позивач просив суд, стягнути на його користь 7 000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 11 січня 2017 року еквівалентно

190 260грн 00 коп.; 3% річних у сумі 189, 00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 11 січня 2017 року еквівалентно 5 137 грн 00 коп. та проценти за користування коштами в розмірі 1 072,82 доларів США, що

згідно офіційного курсу НБУ станом на 11 січня 2017 року еквівалентно

29 159 грн 24 коп., а всього 8 261, 82 долар США, що еквівалентно

224 556 грн 26 коп.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 березня

2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики 188 711 грн 25 коп., що згідно офіційного курсу НБУ, станом на час ухвалення рішення, еквівалентно 7 189,00 доларів США, з яких

183 750 грн 00 коп - борг та 4 961 грн 25 коп - три відсотки річних.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 березня

2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня

2019 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Згідно частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору в даній справі є стягнення коштів за договором позики у розмірі 224 556 грн 26 коп.

Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Доводи касаційної скарги про те, що районний суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження є безпідставними, оскільки районний суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, взяв до уваги ціну позову, предмет позову, складність справи та розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубак проти Хорватії» від 05 квітня

2018 року).

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня

2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик