Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 308/4453/16-ц

провадження № 61-18380св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галина Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року у складі судді Бедьо В. І., ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Готра Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. про визнання недійсними договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 13 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено попередній договір, згідно з яким позивач отримав позику у розмірі 78 750 грн, що еквівалентно 5 000 доларам США, строком до 13 липня 2016 року зі сплатою відсотків за їх користування. Позивач вказує на те, що зазначені правовідносини сторони оформили не шляхом укладення договору позики, а шляхом укладення нотаріально посвідченого попереднього договору, за умовами якого сторони зобов`язались у строк до 13 липня 2016 року укласти договір купівлі-продажу позивачем нерухомого майна - будинку та земельних ділянок, розташованих в АДРЕСА_1 . Продаж нерухомого майна повинен відбутися за ціною, еквівалентній 10 000 доларів США.

Оскільки ОСОБА_1 не мав можливості виконати взяті на себе зобов`язання за договором позики, у зв`язку з цим сторони 22 червня 2015 року на продовження реалізації умов такого договору змінили строк виконання позивачем зобов`язань та встановили загальну суму заборгованості у розмірі 10 000 дол. США, до якої включені сума заборгованості 78 750 грн, проценти за користування та неустойка. До зміни умов за договором позики позивач на вимогу ОСОБА_2 надав довіреність на право користування та розпорядження нерухомим майном в якості забезпечення виконання зобов`язань з повернення коштів.

08 вересня 2015 року згідно з відповідними договорами купівлі-продажу, які були підписані на підставі довіреності від імені позивача, нерухоме майно позивача було відчужене ОСОБА_3 .

Зазначені договори, на думку позивача, підлягають визнанню недійсними з моменту їх укладення з тих підстав, що сторони попереднього договору від 13 січня 2015 року не мали на меті вчиняти саме такі договори, а фактично уклали договір позики.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсною довіреність, видану 22 червня 2015 року ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О. В., зареєстровану у реєстрі за № 2764, з дня вчинення цього правочину.

Також просив визнати недійсними договори купівлі-продажу:

- житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 08 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якого договір підписаний ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 1124, з дня вчинення цього правочину;

- земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої у АДРЕСА_1 , укладений 08 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якого договір підписаний ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 1125, з дня вчинення цього правочину;

- земельної ділянки, площею 0,3103 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованої у АДРЕСА_1 , укладений 08 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якого договір підписаний ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 1126, з дня вчинення цього правочину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на надав належних та допустимих доказів щодо наявності передбачених законом підстав для визнання спірних договорів та довіреності недійсними, оскільки відповідні правочини відповідачем були вчинені у відповідності до наданих йому повноважень ОСОБА_1 , визначених у довіреності від 22 червня 2015 року, яка на момент укладення спірних договорів була чинною.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким відповідач купив належне позивачу нерухоме майно і продав ОСОБА_3 , на підставі спірних договорів купівлі-продажу, якими права та інтереси позивача, порушені не були.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Позивач зазначає, що він є особою похилого віку, постійно тяжко хворіє, перебуває у безпорадному стані та потребує постійного догляду.

Також зазначав, що спірний будинок є єдиним житлом позивача і взагалі йому на праві власності не належить.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 січня 2015 року між ОСОБА_1 (продавець) і відповідачем ОСОБА_2 (покупець) був укладений попередній договір, згідно з яким сторони зобов`язалися у строк до 13 липня 2016 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житлового будинку, загальною площею 58,20 кв. м; земельної ділянки площею 0,2500 га, земельної ділянки площею 0,3103 га.

Відповідно до пункту 2 цього договору сторони домовилися, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу будуть такі: продаж зазначеного нерухомого майна буде вчинено за ціною, еквівалентною 10 000 дол. США, з оплатою цієї суми у гривнях за офіційним курсом НБУ на день укладення договору купівлі-продажу; продавець зобов`язується передати нерухоме майно покупцеві в день підписання основного договору; витрати пов`язані з оформленням основного договору купівлі-продажу сплачуватиме покупець.

В забезпечення виконання своїх зобов`язань покупець ОСОБА_2 сплатив продавцеві ОСОБА_1 забезпечувальний платіж в розмірі 78 750 грн, що еквівалентно 5 000 дол. США.

Договір укладено за згодою другого з подружжя покупця - ОСОБА_5 , що викладена у відповідній заяві, яка була подана нотаріусу до підписання цього договору.

Попередній договір від 13 січня 2015 року посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О. В., зареєстрований в реєстрі за № 113.

Відповідно до довіреності від 22 червня 2015 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути представником з питань вчинення правочинів щодо користування та розпорядження (продажу, здачі в оренду, міни/обмін тощо) за ціну та на умовах на власний розсуд представника належними позивачу на праві приватної власності нерухомим майном, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловим будинком та належними до нього земельними ділянками: земельною ділянкою площею 0,2500 га, та земельною ділянкою площею 0, 3103 га. Строк дії довіреності три роки, дійсна до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08 вересня 2015 року, від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 червня 2015 року, ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 три окремі договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельної ділянки, площею 0,3103 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованих в АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В.

Предметом касаційного перегляду у даній справі є питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу від 08 вересня 2015 року та довіреності від 22 червня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що сторони попереднього договору не мали на меті вчиняти саме такі договори, а фактично уклали договір позики.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Установлено, що позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, щодо укладення між сторонами 13 січня 2015 року договору позики, а тому суди дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування положень ст.235 ЦК України щодо удаваного правочину.

Також встановлено, що, відповідно до довіреності від 22 червня 2015 року, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, на вчинення правочинів щодо користування та розпорядження за ціну та на умовах на власний розсуд представника належним йому (позивачеві) на праві приватної власності будинком та земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, враховуючи те, що строк дії довіреності не закінчивсяі, яка на момент укладення спірних договорів була чинною, ОСОБА_2 мав повноваження на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. Суди правильно дійшли до висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсними оскаржуваних довіреності та договорів купівлі-продажу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , про те, що зазначені правочини вчинені ним під впливом тяжких життєвих обставин, на вкрай невигідних умовах, є безпідставними.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому стаття 233 ЦК України не була визначена правовою підставою позову.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на відсутність у нього на час укладення спірних угод права власності на зазначене нерухоме майно спростовується матеріалами справи, зокрема, змістом позовної заяви. Жодних доказів на спростування наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно позивачем суду не надано.

Також не можуть бути взяті до уваги доводи касаційної скарги відносно того, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, оскільки в межах розглянутої цивільної справи питання щодо виселення ОСОБА_1 не ставиться.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило