Справа № 524/6207/15-ц

Провадження №2/524/2/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого судді Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання Коваль Т.М.,

з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці у порядку загального позовного провадження цивільну справу за об`єднаними в одне провадження позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», після перейменування - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк, АТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13 липня 2015 року складає 26 590,19 доларів США.

Позов Банку мотивовано тим, що 31 січня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № PLRHGA 0000000002, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 35 464,50 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 1,00 % на місць на суму залишку заборгованості за кредитом на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення до 31 січня 2023 року. Оскільки відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, станом на 13 липня 2015 року виникла заборгованість перед Банком в сумі 26 590,19 доларів США, з яких 23 665,36 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 1 416,74 доларів США - заборгованість по відсоткам, 37,25 доларів США - заборгованість по комісії, 193,77 доларів США - пеня, 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина) та 1 265,66 доларів США - штраф (процентна складова).

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суді з зустрічним позовом до Банку, уточнивши який, просив суд визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки (т.1, а.с. 168-172).

Зустрічний позов обґрунтований тим, що хоча кредитний договір № PLRHGA 0000000002 від 31 січня 2008 року був укладений в іноземній валюті - доларах США, фактично позичальник отримав від Банку кредитні кошти в сумі 150 000,00 гривень. На забезпечення виконання зобов`язань 1 лютого 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки № б/н , відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав в іпотеку Банку нерухоме майно (т.1, а.с. 81-83) - житловий будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 вважав? що положення кредитного договору прямо порушують заборону укладати договори в іноземній валюті, коли сторони є резидентами, а також ставлять сторони у нерівні умови. Банк умисно ввів його в оману, не надавши в доступній формі перед укладенням договору інформацію про всі можливі форми кредитування та сукупну вартість кредиту, і запропонував несправедливі для позичальника умови. Така діяльність Банку, на думку ОСОБА_2 , має ознаки нечесної підприємницької діяльності. Укладення кредиту в іноземній валюті порушує положення статей 533,534 Цивільного Кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного врегулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року, Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Всі зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для визнання кредитного договору в цілому недійсним.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позов Банку підтримала в повному обсязі. Пояснила, що факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів в іноземній валюті належно підтверджується копією заяви про видачу готівки, чеками про сплату позичальником заборгованості у валюті долар США в період з 2008 по 2015 рік, виписками по рахунках, меморіальним ордером від 31 січня 2008 року про видачу з каси Банку 30 000,00 доларів США. Проти задоволення зустрічного позову представник Банку заперечувала. Зазначала, що перед укладанням договору Банк надав позичальнику повну інформацію про умови кредитування у ПАТ КБ «Приватбанк» (т. 4, а.с. 211). Укладаючи договір, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а його волевиявлення було вільним. На думку представника Банку, ОСОБА_2 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того факту, що укладаючи договір, він діяв під впливом обману. 10 травня 2016 року представник Банку подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог зустрічного позову (т.2, а.с. 145-146).

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заявлений ним зустрічний позов та заперечував проти позову Банку. Наполягав, що кредитні кошти отримав в національній валюті України 01 лютого 2008 року - на наступний день після укладення кредитного договору і після того, як було укладено договір іпотеки. Пояснив, що погашення кредиту здійснював у гривні. Про порушення його прав довідався лише у лютому 2015 року (т.2, а.с. 164).

Представники ОСОБА_2 - ОСОБА_4., ОСОБА_3 ОСОБА_5. звертали увагу суду на те, що Банком не надані первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт видачі кредиту у доларах США, а копія заяви на видачу готівки № 1 від 31 січня 2008 року не є належним та допустимим доказом. Банк не дотримався вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачам про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Жодний з пунктів договору не має чіткого, зрозуміло та однозначного трактування. Банк ввів позичальника в оману, приховавши реальні відсотки річних за користування кредитними коштами та винагороди за резервування.

Провадження у справі було відкрито ухвалою судді від 17 серпня 2015 року (т.1, а.с. 26). 02 листопада 2015 року суд прийняв зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та об`єднав позови в одне провадження (ухвала суду, т.1, а.с. 85). Ухвалою суду від 03 лютого 2016 року суд за клопотанням ОСОБА_2 витребував від Банку кредитну справу за договором № PLRHGA 0000000002 від 31 січня 2008 року та інші докази (т.1, а.с. 202- 205). Ухвалою суду від 11 квітня 2016 року за клопотанням представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 суд витребував від Банку оригінал заяви № 1 від 31 січня 2008 року (т. 2, а.с. 136). Ухвалою суду від 10 травня 2016 року за клопотанням ОСОБА_2 у справі було призначено комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу, провадження у справі зупинено (т. 2, а.с. 148). 13 вересня 2016 року провадження у справі було відновлено (ухвала суду, т.2, а.с. 175). 05 грудня 2016 року за клопотанням ОСОБА_2 суд призначив у справі судово-економічну експертизу, на час її проведення провадження у справі зупинив (т.2, а.с. 206-207). 18 жовтня 2017 року провадження у справі було відновлено (ухвала суду, т.3, а.с. 47) та задоволено клопотання представника Банку ОСОБА_6 про допит в судовому засіданні в режимі відеоконференції судового експерта ОСОБА_8 (т.3, а.с. 48). Ухвалою суду від 07 червня 2018 року підготовче провадження у справі було закрито (т. 3, а.с. 139).

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд встановив такі фактичні обставини справи:

17 січня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Банку з заявою про надання йому кредиту на споживчі цілі - ремонт будинку - в іноземній валюті в сумі 30 002,00 доларів США під заставу будинку. Раніше ОСОБА_2 мав досвід успішної співпраці з ПАТ КБ «Приватбанком», оскільки укладав кредитні договори та виконував прийняті на себе зобов`язання позичальника.

31 січня 2008 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений кредитний договір № PLRHGA0000000002, згідно з яким позичальник отримав кредит на строк до 31 січня 2023 року у вигляді не поновлюваної кредитної лінії в розмірі 35 464,50 доларів США на наступні цілі: 30 000,00 доларів США - на споживчі цілі, 5 464,50 доларів США - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент його надання, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Умовами договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань щодо сплати кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Пункт 2.3.1. кредитного договору передбачав право Банку в односторонньому порядку за наявності певних умов збільшувати відсоткову ставку за користування кредитом.

01 лютого 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки № б/н , відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав в іпотеку Банку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 81-83).

У листопаді 2008 року Банк збільшив відсоткову ставку до 1,26% на місяць. Через це у липні-вересні 2009 року ОСОБА_2 звертався до Банку письмово, висловлюючи незгоду зі збільшеною відсотковою ставкою (т.1, а.с. 100-103), але умови договору, в тому числі в частині сплати збільшеного розміру відсотків, виконував. Пізніше він допустив прострочку, і у липні 2010 року Банк звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості в сумі 31 598,10 грн., розрахованої станом на 20 липня 2010 року (т.1, а.с. 104-105). 03 листопада 2010 року ОСОБА_2 сплатив заборгованість за кредитним договором та просив Банк «відкликати позовну заяву і надати йому можливість сплачувати кредит за затвердженим графіком» (заява позичальника, т. 3, а.с. 108).

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звертався до Банку з заявою про зміну валюти кредиту або збільшення терміну дії кредитного договору (т. 3, а.с. 110). Банк не погодився змінити валюту кредитування на гривню, про що письмово повідомив позичальника листом від 20 листопада 2014 року (т.1, а.с. 110). У подальшому ОСОБА_2 також допускав порушення графіку сплати заборгованості за кредитним договором, а з 28 березня 2015 року повністю припинив виконувати свої зобов`язання (т. 1, а.с. 8).

Станом на 13 липня 2015 року за розрахунками Банку заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 26 590,19 доларів США, з яких 23 665,36 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 1 416,74 доларів США - заборгованість по відсоткам, 37,25 доларів США - заборгованість по комісії, 193,77 доларів США - пеня, 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина) та 1 265,66 доларів США - штраф (процентна складова).

Спірні правовідносини врегульовані загальними нормами про зобов`язання (Розділ І і ІІ ЦК України), а також спеціальними нормами про позику, кредит і поруку (параграф 3 глави 49 і глава 71 ЦК України).

Згідно п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Вирішуючи спір в частині того, чи порушує укладення спірного кредитного договору в іноземній валюті вимоги діючого законодавства, суд виходить із наступного:

Заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України встановлено Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання недійсними умов кредитного договору, укладеного 31 січня 2008 року до набрання чинності цих змін.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц, провадження №14-44) Велика Палата Верховного Суду виклала такий правовий висновок стосовно проблеми стягнення заборгованості в іноземній валюті: «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику».

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що підстави для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору як такого, що укладений в іноземній валюті, відсутні.

Пунктом 4.2 оспорюваного кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує Банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному в пункті 8.1 договору.

Згідно з пунктом 8.1 кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти … зі сплатою позичальником, окрім відсотків, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 2,00% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів,

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Оскільки банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються також Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки у спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена у процентах, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Умова про встановлення у кредитному договорі винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 2,00% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів є несправедливою, порушує принцип добросовісності, а її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Отже, є підстави визнати недійсним пункт договору в частині, що містить зазначені умови.

10 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позичальник був обізнаний з умовами кредитного договору, зокрема з пунктами 4.2, 8.1 з моменту його укладення (31 січня 2008 року), а з зустрічним позовом до суду звернувся у листопаді 2015 року.

ОСОБА_2 пропустив позовну давність для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним вказаного кредитного договору, оскільки саме з дня укладення договору почався перебіг позовної давності.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними пункту 4.2 та 8.1 кредитного договору щодо встановлення винагород за резервування ресурсів, проте враховуючи, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності.

Доводи ОСОБА_2 про те, що ним не пропущено позовну давність, оскільки він дізнався про порушення свого права в день звернення за юридичною допомогою у лютому 2015 року, а не в день підписання спірного правочину, не заслуговують на увагу.

Як зазначалося, позичальник був обізнаний з умовами кредитного договору з моменту його укладення, протягом семи років виконував його умови, в тому числі, сплачував винагороду за резервування, передбачену окремим рядком у графіку погашення кредиту (т.2, а.с. 6-7). Саме по собі незнання закону не звільняє від відповідальності. ОСОБА_2 не надав суду переконливих аргументів щодо наявності у нього об`єктивних перешкод звернутися за юридичною допомогою в межах встановлених законом строків, які є розумними і достатніми для захисту порушеного права. Також позичальником не надано суду доказів щодо поважності причин пропуску позовної давності (правова позиція Верховного Суду у Постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 176/1714/16-ц).

Вимога зустрічного позову про визнання правочину недійсним обґрунтована також тим, що кредитний договір укладений усупереч волевиявлення споживача ОСОБА_2 через введення його в обману, оскільки Банк приховав від нього фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення реального подорожчання кредиту.

Відповідно до статті 230 Цивільного Кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом статті 230 Цивільного Кодексу України правочин визнається вчиненим під впливом обману, у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу у діях іншої сторони правочину, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 Цивільного Кодексу України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_2 зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

При укладенні договору ОСОБА_2 отримав свій екземпляр, мав можливість ознайомитися з його текстом, а свою згоду з умовами договору скріпив особистим підписом. Належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку Банку мало місце свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту і такими діями Банку позичальника було введено в оману, суду не надано.

На підтвердження факту видачі кредиту в іноземній валюті в сумі 30 000,00 доларів США готівкою Банк надав суду копію заяви на видачу готівки № 1 від 31 січня 2008 року. Представник Банку суду пояснив, що заява на видачу готівки виготовляється в двох оригінальних примірниках - по одному для кожної зі сторін кредитного договору. Примірник, що належав Банку, зберігався у касових документах за 31.01.2008 року, строк зберігання яких становить 5 років. До матеріалів кредитної справи долучена завірена працівником Банку копія заяви на видачу готівки. Представник Банку наголошував, що другий оригінальний екземпляр заяви має бути у позичальника.

ОСОБА_2 не заперечував факту отримання готівкових коштів від Банку на виконання умов договору № PLRHGA 0000000002, але стверджував, що видача готівкових коштів відбулася не 31 січня 2008 року, а 01 лютого 2008 року після укладення сторонами договору іпотеки та не у доларах США, а у національній валюті України в сумі 150 000,00 гривень. На підтвердження цих обставин ОСОБА_2 письмового доказу - заяви про видачу готівки від 01 лютого 2008 року про отримання ним 150 000,00 грн. на виконання умов договору - суду не надав.

Належність йому одного з підписів на копії заяви про видачу готівки (т.1, а.с.15) ОСОБА_2 заперечував. Згідно висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 5907/5908 від 26 липня 2016 року було встановлено, що досліджуване зображення підпису від імені ОСОБА_2 в копії заяви на видачу готівки № 1 від 31 січня 2008 року в рядку перед друкованим текстом «Контролер»,- виконаний електрографічним способом за допомогою цифрового копіювально-розмножувального пристрою, тому не є об`єктом почеркознавчого дослідження. Відповідно, питання про виконання ОСОБА_2 зображення підпису у копії названого документу експертами не вирішувалось (т.2, а.с. 153-157).

Суд погоджується з ОСОБА_2 та його представниками у тому, що відповідно до статей 78, 79, частини другою статті 95 ЦПК України копія заяви про видачу готівки за відсутності оригіналу не є достовірним та допустимим доказом. Проте, факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів у доларах США відповідно до умов укладеного договору належно та достатньо підтверджується іншими доказами, наявними у справі, а саме: виписками по рахункам, які є регістрами аналітичного обліку, які вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, меморіальним ордером № tr.PA6E8013100013 від 31.01.2008 року про видачу з каси банку 30 000 USD з призначенням платежу «Видача кредиту згідно кредитного договору № PLRHGA 0000000002 від 31.01.2008 року», чеками про сплату позичальником заборгованості за період з 2008 року по 2015 рік у валюті долар США з призначенням платежу «Погашення заборгованості по кредитному договору № PLRHGA 0000000002 від 31.01.2008 року».

Суд встановив, що ОСОБА_2 просив надати йому кредит у доларах США, кредитний договір був укладений сторонами у доларах США, ОСОБА_2 сім років виконував договір, звертався до Банку з заявами про те, що в результаті збільшення відсоткової ставки його щомісячний платіж збільшився на 53 долари США, а пізніше - пропонував змінити валюту кредиту. У сукупності зазначені письмові докази та встановлені обставини належно та достатньо підтверджують факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів в іноземній валюті - доларах США.

У свою чергу ОСОБА_2 не надав суду жодного письмового доказу про те, що отримав кредитні кошти у національній валюті України в сумі 150 000,00 грн. 01 лютого 2008 року.

Згідно висновку судової економічної експертизи № 1446/1447 від 12 червня 2017 року видача коштів в доларах США документально не підтверджується.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст.110 ЦПК України).

Оцінюючи зазначений доказ, суд виходить із того, що висновком експертизи не підтверджується і факт видачі позичальнику кредитних коштів у гривні в сумі 150 000,00 грн. Це означає, що висновок експертизи не узгоджується ні з обставинами, які повідомив Банк, ні з обставинами, які повідомив позичальник, а також не узгоджується з іншими доказами, які були наведені судом.

Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки як такого, що забезпечує виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, немає.

Вирішуючи позов Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд зауважує наступне: цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У пункті 5.1 договору визначено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який визначений пункті 8.4 договору за кожний день прострочки.

При порушені позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні (пункт 8.4 договору).

Також, відповідно до пункту 5.3 договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5% від суми позову.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Окрім того, пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що сплата пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, виданому в іноземній валюті, здійснюється в гривневому еквіваленті по курсу НБУ.

З огляду на зазначене, позовні вимоги Банку слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом - 23665,36 доларів США, 1 416,74 доларів США - заборгованість по процентам, 37,25 доларів США - заборгованості по комісії (резервування) та 4 245,50 грн. - пені (193,77 х 21,91), а всього - 25 119,35 доларів США та 4 245,50 грн. Інші позовні вимоги про стягнення фіксованої частини штрафу - 11,41 доларів США та процентної складової штрафу -1265,66 доларів США - задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт один статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58,ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктами 1,2,3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Банком сплачений судовий збір в сумі 3 654,00 грн. Позовні вимоги Банку задоволені частково - приблизно на 95,2 % Отже, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь Банку судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 3 478,61 грн.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 , покладаються на нього.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д) заборгованість за кредитним договором № PLRHGA0000000002 від 31.01.2008 року, яка станом на 13.07.2015 року складає 25119,35 доларів США та 4 245 грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору № PLRHGA0000000002 від 31.01.2008 року з додатками до нього та договору іпотеки № б/н від 01.02.2018 року - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д) судовий збір у розмірі 3 478 грн. 61 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено 20.06.2019 року.

Суддя