233 № 233/783/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м.Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі :

головуючої судді Бєлостоцької О.В.,

за участю

секретаря Теліціної О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Овчаренко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» структурного підрозділу Костянтинівська дистанція колії про визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначив, що з 12 листопада 1988 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . В 1988 року разом із дружиною вселився до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , наймачем якої на той час був батько дружини - ОСОБА_4 В зазначеній квартирі він постійно мешкає з 1988 року до теперішнього часу без реєстрації. З моменту вселення користувався цим житлом нарівні з дружиною та її батьками, вели спільне господарство, спільно утримували та дбали про житло. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за вказаною адресою і була єдиним наймачем квартири на той час. Після смерті дружини з 2016 року і до теперішнього часу він продовжує проживати без реєстрації в зазначеній квартирі, утримує це житло. Іншого житла не має. На неодноразові звернення до відповідача, який є власником квартири АДРЕСА_1 , з приводу визнання за ним права користування зазначеним житловим приміщенням, отримував відмову.

Позивач просить:

-визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Позивач зазначив, що з 1988 року майже одразу після одруження із ОСОБА_3 , вони погодились на пропозицію батьків дружини і стали мешкати в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , наймачем якої на той час був батько дружини - ОСОБА_4 Письмова згода членів сім`ї наймача на його вселення до вказаної квартири не оформлювалась, але саме батьки дружини запропонували їм мешкати разом, що безумовно свідчить про їх згоду на його вселення. З батьками дружини вони мешкали однією сім`єю, мали спільний побут та бюджет, робили спільні покупки, дбали один про одного як члени родини. Питання про його реєстрацію за вказаною адресою не було вирішено через безвідповідальне ставлення, будь-яких інших перешкод у вигляді заперечень з боку членів сім`ї не було. Після смерті батьків, єдиним наймачем квартири стала дружина - ОСОБА_3 , яка хотіла зареєструвати його в квартирі за фактичним місцем проживання, і з якою вони звертались в усній формі до відповідача з цього приводу, але отримали відмову у зв`язку з існуванням заборгованості по квартплаті. Власного житла він не має, з 1988 року постійним місцем його проживання була квартира АДРЕСА_1 . Будь-яких домовленостей або угод між ним та дружиною, її батьками стосовно певного порядку користування квартирою не було; протягом всього часу проживання з 1988 року він користувався квартирою нарівні із вказаними особами. В 2010 році він продав належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 та знявся з реєстраційного обліку за зазначеною адресою, оскільки із дружиною і в подальшому мали намір проживати за фактичним місцем проживання. Зазначив, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, з 1988 року та до смерті дружини постійно проживав з нею однією сім`єю; вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який скаладався із їхніх заробітніх плат і витрачався на спільні потреби; піклувались один про одного; він протягом тривалого проміжку часу, приблизно на протязі п`яти років забезпечував хворій дружині догляд та лікування, а згодом здійснив її поховання.

Представник позивача ОСОБА_2 зазначила, що, не зважаючи на відсутність письмової згоди наймача та членів його сім`ї, про їх згоду на вселення та проживання ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 свідчить відсутність заперечень та фактичне проживання позивача по справі за зазначеною адресою однією сім`єю з особами, зареєстрованими за цією адресою протягом тривалого проміжку часу. На неодноразові усні звернення ОСОБА_1 з приводу реєстрації за фактичним місцем проживання, відповідач відповідав необґрунтованою відмовою. Крім того, з 11 липня 2017 року та станом на теперішній час позивач ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , при цьому відповідач жодних дій щодо оспорювання чи оскарження дій, пов`язаних із незаконною, на його думку, реєстрацією ОСОБА_1 не вчиняв.

Представник відповідача Овчаренко Л.М. заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свою позицію наступними обставинами. Квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована, належить і перебуває на балансі структурного підрозділу «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». ОСОБА_1 . проживав в зазначеній квартирі без реєстрації та без оформленої у письмовому вигляді згоди наймача та членів його сім`ї на вселення. На його думку, наймач ОСОБА_4 та члени його сім*ї не заперечували проти тимчасового проживання позивача по справі в квартирі, отже, ОСОБА_1 мав статус тимчасового жильця і міг проживати в квартирі доки були живі наймачі. Останній наймач цієї квартири - ОСОБА_3 письмової згоди на вселення чоловіка також не давала. Підстави стверджувати про наявність згоди зазначених осіб на вселення ОСОБА_1 з метою постійного проживання в квартирі відсутні.

Свідок ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою позивача по справі, в судовому засіданні пояснила, що в 1988 році позивач уклав шлюб із ОСОБА_3 , після чого вони стали мешкати однією сім`єю разом із батьками останньої в квартирі АДРЕСА_1 . Ані ОСОБА_4 , ані члени його родини, не заперечували проти вселення та проживання ОСОБА_1 в квартирі, натомість самі батьки дружини позивача запропонували мешкати разом в зазначеній квартирі. Зазначила, що вказані особи вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, дбали та піклувались один про одного як члени однієї родини. Теща позивача по справі - ОСОБА_10 скаржилась їй на те, що вони позбавлені можливості зареєструвати ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 через наявність заборгованості по сплаті комунальних платежів. Члени сім`ї наймача ОСОБА_4 та він сам хотіли зареєструвати позивача по справі за його фактичним місцем проживання, але на заваді стала зазначена обставина. Після смерті батьків, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі, продовжили мешкати в спірній квартирі однією сім`єю, мали спільний побут та бюджет, взаємні права та обов`язки як подружжя. Спочатку потреби в реєстрації в спірній квартирі позивач не мав, оскільки був зареєстрований квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Згодом ОСОБА_3 тяжко захворіла, потребувала догляду та лікування, які їй забезпечив чоловік - ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що дружина потребувала лікування та через брак коштів ОСОБА_1 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та знявся з реєстрації за вказаною адресою. ОСОБА_3 мала намір зареєструвати чоловіка за місцем фактичного проживання, з метою реалізації якого вони в усній формі звертались до відповідача, але їм було відмовлено.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Овчаренко Л.М. , допитавши свідка ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 станом на 21 квітня 2017 року знаходиться на балансі структурного підрозділу «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується довідкою від 24 квітня 2017 року 3 06/511 (т.1 а.с.66) та інвентарною карткою обліку основних засобів № 510202 (т.1 а.с.71).

Як вбачається з Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року № 938 (т.2а.с.72) та Статуту (т.2а.с.73-116) відповідач по справі змінив найменування на акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочено - АТ «Укрзалізниця»).

Згідно довідки комунального підприємства «Костянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» Костянтинівської міської ради № 372 від 13 травня 2017 року, виданої на підставі інформації інвентаризаційної справи на багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 ) первинним власником (балансоутримувачем) зазначеного житлового багатоквартирного будинку відповідно до рішення виконавчого комітету Костянтинівської міської ради народних депутатів від 08 липня 1987 року № 261/3 та висновку про реєстрацію будинку від 19 лютого 1988 року була Костянтинівська дистанція колії Донецької залізниці (т.1 а.с.84-86, 99-101).

Станом на теперішній час власником будинку АДРЕСА_1 ) є відповідач по справі, що визнається сторонами.

На підставі рішення виконавчого комітету ради народних депутатів м. Костянтинівка № 268 від 08 липня 1987 року ОСОБА_4 був виданий ордер № 267 на право зайняття квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 разом із членами родини - дружиною ОСОБА_10 , донькою - ОСОБА_12 , зятем - ОСОБА_13 , донькою - ОСОБА_3 та онуками - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (т.1 а.с.8,133).

Як вбачається з довідки КП «Костянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» № 391 від 18 травня 2017 року інформація стосовно оформлення (реєстрації) прав на квартиру АДРЕСА_1 відсутня (т.1 а.с.87,97).

Як вбачається з довідки відповідача по справі від 23 червня 2017 року № 06/987, в квартирі АДРЕСА_1 09 жовтня 1987 року було зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 (знятий з реєстрації у 1996 році), ОСОБА_10 (знята з реєстрації у 2007 році у зв`язку із смертю), ОСОБА_3 (знята з реєстрації у 2016 році у зв`язку із смертю) (т.1 а.с.152).

Позивач ОСОБА_1 12 листопада 1988 року уклав шлюб із ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на « ОСОБА_3 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.6).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (т.1а.с.7).

Відповідно до акту, складеного 02 грудня 2016 року та засвідченого посадовою особою СП «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , з 12 листопада 1988 року без реєстрації мешкав в квартирі АДРЕСА_1 , здійснював догляд за дружиною, хворою на онкологічне захворювання, а згодом здійснив її поховання (т.1 а.с.13) .

Згідно квартирної картки (т.1 а.с.10) та особового рахунку (т.1 а.с.11) наймачем квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 стала ОСОБА_10 , а згодом - ОСОБА_3 , які були зареєстровані за вказаною адресою, що не оспорюється сторонами по справі.

Отже, останнім наймачем спірної квартири була дружина позивача по справі - ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки структурного підрозділу «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 23 червня 2017 року № 06/989 за адресою: АДРЕСА_1 наймач відсутній (т.1 а.с.153).

Листом від 06 січня 2017 року № 06/24 відповідач повідомив ОСОБА_1 на його звернення від 16 грудня 2016 року (т.1 а.с.70) про те, що реєстрація місця проживання здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради (т.1 а.с. 68-69).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 та дослідженого в судовому засіданні оригіналу, в період часу з 10 вересня 2003 року до 30 липня 2010 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; з 30 липня 2010 року до 11 липня 2017 року реєстрація відсутня, з 11 липня 2017 року позивач зареєстрований в спірній квартирі (т.1 а.с.4-5, т.2 а.с.70).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 93281085 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2010 року зареєстроване за ОСОБА_20 , що підтверджує доводи позивача про відчуження ним зазначеної квартири та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою (т.1 а.с.188-189).

На виконання постанови Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (т.1а.с.258-243) Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області шляхом постановлення ухвали про витребування доказів від 07 березня 2019 року (т.2а.с.33) були вжиті заходи щодо з`ясування обставин - чи було дотримано встановленого порядку при вселенні позивача до спірної квартири, зокрема: чи отримував позивач письмову згоду усіх членів сім`ї наймача на вселення в якості члена сім`ї, чи здійснював він всі залежні від нього дії для реєстрації у спірному жилому приміщенні, чи наявне у нього інше житло (т.1а.с.235-243).

На виконання ухвали Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2019 року до суду надішли нижчевикладені докази.

Так, відповідно до листів СП «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця АТ Укрзалізниця» від 29 березня 2019 року № 06/480, від 02 квітня 2019 року № 06/496, від 01 квітня 2019 року № 2004/783 письмова згода всіх членів сім`ї наймача на вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 відсутня. Протягом часу з 1988 року по жовтень 2016 року ОСОБА_1 не звертався із заявою про реєстрацію місця його проживання за зазначеною адресою. Вперше ОСОБА_1 звернувся із усною заявою про вирішення питання про реєстрацію після смерті дружини у листопаді 2016 року (т.2а.с.43, 45, 46-47).

З листа Костянтинівської міської ради від 15 квітня 2019 року вбачається, що згідно відомостей реєстру, який працює з 01 квітня 2016 року, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, яке набуло законної сили і в теперішній час з реєстрації за вказаною адресою не знятий (т.2 а.с.60).

Як пояснив позивач в судовому засіданні, вони з дружиною неодноразово в усній формі звертались до відповідача з приводу його реєстрації в спірній квартирі, але кожного разу отримували відмову через неспроможність сплатити заборгованість по квартплаті, що не спростовано відповідачем по справі.

Проаналізувавши наведені докази, суд дійшов наступних висновків.

На переконання суду, відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1 не набув права користування жилим приміщенням спірної квартири, оскільки в судовому засіданні знайшов підтвердження факт того, що останній наймач квартири, дружина позивача - ОСОБА_3 фактично висловлювала таку згоду, мала намір зареєструвати чоловіка на місцем фактичного проживання та в усній формі зверталась до відповідача з цього приводу, що підтверджується показаннями допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 та узгоджується із поясненнями позивача. Крім того, про згоду ОСОБА_3 на вселення та проживання позивача в спірній квартирі опосередковано свідчить і факт тривалого, постійного проживання останнього в зазначеній квартирі. Суд зауважує, що відповідач на спростування цих обставин доказів не надав.

Крім того, з пояснень свідка ОСОБА_7 , які узгоджуються із поясненнями позивача, суд дійшов висновку що первісний наймач квартири - ОСОБА_4 , а згодом - ОСОБА_10 . також висловлювали згоду на вселення та проживання ОСОБА_1 в спірну квартиру, оскільки саме вони запропонували новоствореній родині - доньці та її чоловіку, мешкати разом із ними.

До того ж, суд вважає за доцільне звернути увагу на той факт, що станом на зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 , окрім наймача ОСОБА_3 та позивача по справі, в квартирі АДРЕСА_1 інші особи не мешкали, отже були відсутні члени сім`ї наймача, від яких би вимагалась згода на вселення позивача по справі до вказаної квартири.

Станом на час розгляду справи судом за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на будь-яке нерухоме майно, отже, власного житла позивач по справі не має, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 85488055 від 21 квітня 2017 року (т.1а.с.72), № 170299546, № 170299352 від 13 червня 2019 року (т.2а.с.65-66), № 170698371 від 18 червня 2019 року (т.2 а.с.71).

Відповідно до довідок № 50, від 15 серпня 2017 року, № 118 від 06 лютого 2019 року, виданих СП «Костянтинівська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця АТ Укрзалізниця» ОСОБА_1 . постійно мешкає та зареєстрований з 11 липня 2017 року в квартирі АДРЕСА_1 (т.2 а.с.14, 31).

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача Овчаренко Л.М. , АТ «Укрзалізниця», вважаючи реєстрацію місця проживання позивача ОСОБА_1 за вказаною адресою незаконною, не вживало заходів, спрямованих на скасування або визнання її незаконною.

Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року визначено, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Суд вважає, що право користування ОСОБА_1 квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 підпадає під гарантії передбачені ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК УРСР наймач і члени сім`ї, що проживають разом з ним, набувають право користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім`ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо ця особа зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Судом встановлено, що в період часу з 10 вересня 2003 року по 30 липня 2010 року ОСОБА_1 був зареєстрований в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 , отже з огляду на положення ст.ст.64,65 ЖК України не міг в цей період часу набути право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки зберігав постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Але в той же час, після відчуження квартири АДРЕСА_3 та зняття з реєстраційного обліку за цією адресою, після 30 липня 2010 року ОСОБА_1 продовжував мешкати в квартирі АДРЕСА_1 , як член сім`ї єдиного на той час наймача цієї квартири - дружини ОСОБА_3 , з якою вони з 12 листопада 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, постійно проживали як подружжя та вели спільне господарство.

Не зважаючи на відсутність письмової згоди, фактична згода ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , а згодом наймача ОСОБА_3 на вселення та проживання позивача до квартири АДРЕСА_1 мала місце і це підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7 і судовому засіданні; фактичним тривалим проживанням позивача в квартирі та відсутністю заперечень з цього приводу з боку вказаних осіб.

Отже, відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилась, не набула права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду висловлювали.

Будь-якої угоди про порядок користування жилим приміщенням спірної квартири, яка з листопада 1988 року була і до теперішнього часу є постійним місцем проживання ОСОБА_1 між ним та наймачами цієї квартири та членами їх сім`ї не було і ця обставина також не спростована відповідачем по справі.

Власного житла ОСОБА_1 після відчуження 30 липня 2010 року належної йому квартири не має.

Проживання ОСОБА_1 як члена сім`ї наймача в квартирі АДРЕСА_1 протягом тривалого часу без реєстрації не може бути підставою для відмови у визнанні за ним права користування жилим приміщенням.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 про визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1 підлягає задоволенню, оскільки позивач, як чоловік ОСОБА_3 та відповідно член її сім`ї, вселився до зазначеної квартири зі згоди наймачів, вів з дружиною спільне господарство, постійно мешкав за цією адресою з 1988 року і продовжив мешкати після 30 липня 2010 року до теперішнього часу, іншого житла на праві власності або користування не має, отже набув рівного з іншими членами сім`ї наймача права користування зазначеною квартирою.

Відповідно до довідок від 31 травня 2017 року № 06/887, від 23 червня 2017 року № 06/990 заборгованість по квартплаті за адресою: АДРЕСА_1 становить 4212 грн 59 коп (т.1 а.с. 111, 151), але ця обставина не спростовує висновків, яких дійшов суд стосовно наявності у ОСОБА_1 права користування жилим приміщенням вказаної квартири.

Доводи представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 мав статус тимчасового жильця є неспроможними, ґрунтуються на припущеннях, оскільки будь-яких доказів на їх підтвердження відповідачем не надано.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, на підставі ст.141 ЦПК України витрати, пов`язані зі сплатою позивачем ОСОБА_1 судового збору (т.1а.с.1) слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4,19, 141, 259,263, 264, 265 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» структурного підрозділу Костянтинівська дистанція колії (місцезнаходження: м.Київ, вул.Тверська, 5; ідентифікаційний номер 40075815) про визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 19 червня 2019 року.

Суддя