№ 453/850/17

провадження 2/201/647/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином та визнання договору управління підприємством нікчемним, стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 03 серпня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином та визнання договору управління підприємством нікчемним, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що 03 березня 2011 року в місті Сколе Львівської області між позивачем і відповідачем було укладено договір позики, згідно умов якого позивач отримав від відповідача 1 200 000 грн. і позичальник зобов`язався повернути вказаний борг відповідачу до 05 травня 2013 року, про що було складено розписку. Але насправді між ними було укладено договір управління підприємством, що належить на праві власності ТзОВ «Сколівський комбінат будівельних матеріалів», яким передбачалася передача позивачу співвласником цього товариства управління цілісного майнового комплексу за плату до 05 травня 2013 року; згідно цієї домовленості позивач сплатив відповідачу 379 800 грн. за управління вказаним майном. Метою такого прихованого правочину було приховати доходи відповідача від правоохоронних органів. Про цю обставину позивач дізнався 10 березня 2017 року від слідчого, який допитував позивача по кримінальній справі стосовно відповідача за вчинення тим низки злочинів. На момент вказаного допиту позивачу стало відомо, що відповідача вже було умовно засуджено вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. Крім того, за позовом відповідача з позивача Сколівським районним судом Львівської області від 06 грудня 2013 року стягнуто суму боргу по вищезазначеному договору позики, це рішення набрало законної сили і виконується.

       Позивач вважає вказаний договір позики і договір управління підприємством удаваними, нікчемними правочинами, оскільки мали на увазі іншу угоду, прикривали інші зобов`язання; в 2008 році загальними зборами ТзОВ СКБМ відповідача за його письмовою заявою було виключено з числа учасників товариства, свою частку в товаристві в 50% відповідач передав іншому учаснику – Зарембо О.Ю., проте після цього відповідач і далі керував цим товариством, в 2010 році позивача було звільнено з цього товариства з посади генерального директора, а директором був його син, який і займався економічною стабільністю підприємства, погашенням його боргів та інш..

На звернення позивача до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання нікчемного договору позики спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає позивач дії відповідача по невизнанню його законного права на відновлення справедливості неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд визнати договір боргу нікчемним правочином, недійсним і удаваним правочином договір управління підприємством, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив; надав письмову заяви про незгоду с позовними вимогами, договір укладався правильно і підтверджений рішенням суду, правильність і законність спірного договору підтверджена належними доказами і виконанням рішення суду. Всі істотні умови спірних правочинів дотримані і виконані, письмове роз`яснення цього було, порушень відносно позивача допущено не було, психологічного чи іншого тиску при укладанні договору не було, ніхто в оману нікого не вводив. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе відповідач не брав і не бере, будь-якої шкоди позивачу не завдано. Вважає позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону без його участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, свідка, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

       В судовому засіданні встановлено, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 березня 2011 року в м. Сколе Львівської обласні між позивачем ОСОБА_1 (позичальником) та відповідачем ОСОБА_2 (позикодавцем) був укладений договір позики. Згідно умов зазначеного договору позикодавець передав позичальнику у власність 1 200 000 грн., а позивач зобов`язався повернути позику до 05 травня 2013 року, що підтверджується відповідною розпискою від 03 березня 201 1 року.

Як стверджує зараз позивач, насправді між ними (сторонами) був укладений договір управління підприємством, що належить на праві власності ТзОВ «Сколівський комбінат будівельних матеріалів» (с. Гребенів Сколівського району Львівської області) (надалі ТзОВ «СКБМ»), яким передбачалась передача ОСОБА_1 співвласником Товариства за плату в управління цілісного майнового комплексу в термін до 05 травня 2013 року. Згідно умов цього начебто прихованого правочину позивач сплатив ОСОБА_2 кошти в сумі 379 800 грн. за управління майном Товариства. Метою укладення договору позики було приховування ОСОБА_2 від правоохоронних органів доходів, отриманих ним як співвласником ТзОВ «СКБМ» внаслідок фінансово-господарської діяльності Товариства.

Про цю обставину він начебто дізнався 10 березня 2017 року від слідчого слідчого управління ГУ НП в Донецькій області Овсянникова ОСОБА_3 в ході допиту його (позивача) в якості свідка по кримінальному провадженню № 4201505000000321 за обвинуваченням ОСОБА_2 за вчинення ним злочинів, передбачених ч. З ст. 27, ч. 190. ч. 1 ст. 263, ч. З ст. 358 КК України. На даний час вказане кримінальне провадження розглядається Слов`янським міськрайонним судом Донецької області. Крім того, на момент допиту ОСОБА_1 стало відомо, що раніше ОСОБА_2 був засуджений Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.

Поряд з цим Сколівським РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області здійснюється примусове виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року по стягненню з позивача ОСОБА_1 боргу в сумі 823 641 гри. за вищезгаданим договором позики. Такими діями ОСОБА_2 , на думку позивача, порушуються його цивільні права.

Позивач вважає, що договір позики від 03 березня 2011 року є удаваним, а договір управління підприємством, який насправді вчинявся, є нікчемним з наступних підстав. 05 листопада 2008 року загальними зборами Учасників ТзОВ «СКБМ» погоджено вихід ОСОБА_2 . з числа учасників Товариства на підставі його нотаріально посвідченої заяви від 05 листопада 2008 року. 06 лютого 2009 року ОСОБА_2 продав свою частку в розмірі 50 % в Статутному капіталі ТзОВ «СКБМ» іншому учаснику Товариства ОСОБА_4 . Дана обставина підтверджується копіями заяви ОСОБА_5 від 05 листопада 2008 року, протоколу № 11 Загальних Зборів Учасників ТзОВ «СКБМ» від 05 листопада 2008 року, договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Єдаменко О.А. від 06 лютого 2009 року за реєстровим № 177.

Проте, незважаючи на вихід ОСОБА_6 ІО ОСОБА_7 з числа учасників Товариства, він надалі фактично продовжував здійснювати управління ТзОВ «СКБМ» як його засновник, про що свідчать копії протоколу Загальних Зборів Учасників ТзОВ «СКБМ» № 01 від 21 лютого 2013 року, довіреності ТзОВ «СКБМ» від 21 лютого 2013 року № 01, протоколу зустрічі власників Товариства та його експлуататорів від 05 вересня 2013 року.

23 липня 2010 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ТзОВ «СКБМ» на підставі його заяви, а його сина ОСОБА_8 призначено Генеральним директором цього Товариства, що підтверджується копією протоколу № 01 Загальних Зборів Учасників ТзОВ «СКБМ» від 23 липня 2010 року. Згідно протоколу № 02 Загальних Зборів Учасників ТзОВ «СКБМ» від 03 березня 2011 року учасниками Товариства підведено результати діяльності ТзОВ «СКБМ» за 2009-2010 роки та січень, лютий 2011 року, якими встановлено роботу Товариства малоефективною, направлено зусилля на погашення боргів підприємства перед кредиторами та покладено всю юридичну відповідальність за борги підприємства на Генерального директора Товариства Андрушківа Ю.Ю.

В цей же день з метою ефективної роботи Товариства ОСОБА_9 ІО ОСОБА_7 начебто запропонував позивачу продовжити здійснювати управління підприємством на посаді Генерального директора. Але оскільки на той час ОСОБА_1 працював державним службовцем в Сколівській РДА і не міг виконувати обов`язки керівника комерційної структури, ОСОБА_5 і уклав зі ним вищевказаний договір позики, зобов`язавши його погасити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам підприємства, поточних платежів, по погашенню боргів перед кредиторами та покращити фінансово-господарську діяльність Товариства, що дасть можливість отримувати власникам Товариства дивіденди.

Про те, як стверджує позивач, між нами склались відносини, які регулюються правилами щодо договору управління підприємством, про що свідчить пункт 3 договору позики, в якому зазначено про безпроцентпість позики, співмірність суми позики 1200 000 гри. із розміром статутного капіталу Товариства, який зазначений в протоколі № 10 Загальних Зборів Учасників ТзОВ «СКБМ» від 08 вересня 2008 року. Також про удаваність правочину, на думку позивача, свідчить додаток № 1 від 04 березня 2011 року до договору позики від 03 березня 2011 року, в якому вказано, що у разі продажу власником підприємства всі домовленості та зобов`язання по договору позики анульовуються, відсутність у договорі позики підтвердження сторонами відповідності умов договору їх дійсним намірам, бажання настання саме тих правових наслідків, що створюються цим правочином, і що він не є удаваним, копія розписки ОСОБА_2 від 09 лютого 2012 року про отримання від Генерального директора ТзОВ «СКБМ» ОСОБА_8 кошти в сумі 360 000 грн. в рахунок погашення договору позики, укладеного з позивачем ОСОБА_1 та копія розписки ОСОБА_2 від 05 вересня 2013 року про отримання мною 10 % вартості підприємства у разі його продажу за умови виконання мною зобов`язань з управління підприємством. Крім того, ОСОБА_2 не вимагав у позвача дострокового повернення частини позики, яка мала сплачуватись щомісячно в розмірі 5 0 000 грн. та не нараховував пеню від несплаченої суми за кожен день прострочення, як цього вимагає пункт 6 договору позики.

З посиланням на ст. 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України позивача вважає вказані договори з відповідачем протиправними. Також договір позики, укладений 03 березня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 , є удаваним, договір управління підприємством, укладений ОСОБА_2 , нотаріально не посвідчувався, що суперечить вимогам ст. 220. ст. 1031 ЦК України.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний сірок майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. Згідно ч. 1 сі. 1030 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Статтею 1031 ЦК України встановлено, що договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 1 статті 1043 ЦК України врегульовано, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов`язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

У відповідності до ч. І ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочипу, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочипу. який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочин). який сторони насправді вчинили.

На звернення позивача до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання нікчемного договору позики спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає позивач дії відповідача по невизнанню його законного права на відновлення справедливості неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 «Недійсність правочину» ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 03 березня 2011 року в м. Сколе Львівської обласні між позивачем ОСОБА_1 (позичальником) та відповідачем ОСОБА_2 (позикодавцем) був укладений договір позики. Згідно умов зазначеного договору позикодавець передав позичальнику 1 200 000 грн., а позивач зобов`язався повернути позику до 05 травня 2013 року, що підтверджується відповідною розпискою від 03 березня 2011 року. Вказані кошти позивачем в зазначений термін не повернуті.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

       В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконав, утворилася заборгованість. На вимогу відповідача повернути суму боргу позивач відповів відмовою, сума боргу залишилася не повернутою (повернуто кошти лише частково), хоча термін сторони встановили конкретний, вимога була, але борг на вимогу і в зазначений термін не повернуто, в добровільному порядку спір не вирішено і відповідач вимушений був звертатися з позовом до суду.

       Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені і з ОСОБА_1 стягнуто решту суми боргу в розмірі 823 641 грн.; вказаним рішенням договір позики визнано законним, не нікчемним і не удаваним. ОСОБА_1 не погодився з цим рішенням і оскаржив його до апеляційного суду Львівської області. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2014 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року залишене без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 – без задоволення. Отже рішення суду набрало законної сили.

Сколівським РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області здійснюється примусове виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року по стягненню з позивача ОСОБА_1 боргу в сумі 823 641 гри. за вищезгаданим договором позики.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За умовами домовленості між сторонами цього спору одна сторона (позивач) передав у власність другій стороні (позичальникові - відповідач) грошові кошти, визначені родовими ознаками, позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, гроші передані.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні було з`ясовано, що кошти у відповідача позивач у вказаній сумі дійсно брав, було складено один договір (оформлений у вигляді простого письмового договору) про суму боргу та термін повернення грошей, позивач умови договору позики не виконав і гроші не повернув.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України “Підстави звільнення від доказування” 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року встановлено факт вчинення сторонами правочину – договору позики коштів; участь в цьому правочині брали сторони як фізичні особи, позивача фактично визнано винним у не поверненні коштів відповідачу, а також наявність причинно-слідчого зв`язку між вказаними діями позивача та зазначеними наслідками у вигляді шкоди відповідачу не поверненням йому його коштів, договір боргу правомірний, це встановлено і доведено.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року набрало законної сили, належними доказами не спростовано, а тому є достатньо підстав для звільнення відповідача від доказування даного позову в частині питань неправомірності і нікчемності договору позики, удаваності договору управління підприємством.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оспорюваний правочин на даний момент є дійсними, після його вчинення були здійснені дії на його виконання, частина боргу повернута.

Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).… Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:… 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

       Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi (крім передбачених законом і договірних) домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно спірного договору, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

       Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином та визнання договору управління підприємством нікчемним, стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

       На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 60, 203, 204, 209, 210, 215, 216, 220, 225, 257, 261, 267, 526, 527, 530, 1029-1031, 1043 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином та визнання договору управління підприємством нікчемним, стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 19 червня 2019 року.

Суддя –