Г оловуючий 1 інст. - Оксененко В.А.

Доповідач -                  Трішкова І.Ю.

Справа № 22-ц -2336/06р.

Категорія: право власності

УХВАЛА                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2006 року    Судова колегія судової палати у цивільних справах апе­ляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Овсяннікової А.І., суддів - Трішкової І.Ю.,Бездітко В.М., при секретарі-Супрун О.А., розглянувши   у відкритому судовому засіданні в м. Харкові   цивільну справу   за апеляційною скаргою   адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2006 року  по   справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3  про визнання розірвання шлюбу фіктивним, визнання права власності на майно, 3-я особа - Дзержинський РАГС м.Харкова,

встановила:

В квітні 2004 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання розірвання шлюбу фіктивним, визнання права власності на майно, посилаю­чись на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 В 1993 р. шлюб був розірваний, але вони продовжували проживати разом, вести спільне господар­ство. Розірвання шлюбу було формальним для розв'язання соціальних проблем. В період шлюбу на спільні гроші вони придбали кімнату в комунальній АДРЕСА_1 в м.Харкові, яка була оформлена на чоловіка. В червні 2003 р. зазна­чена квартира була продана та на спільні гроші придбали однокімнатну АДРЕСА_2 в м.Харкові. Вони вдвох вселилися в квартиру, робили ремонт і хотіли знову зареєструвати шлюб, але ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік загинув.

Оскільки після розірвання шлюбу в 1993 р. вони з ОСОБА_4 проживали як подружжя, вели спільне господарство, просить визнати розірвання шлюбу фіктивним.

Крім того, вважає, що спірна АДРЕСА_2 в .Харкові.є спільним майном подружжя, тому просить визнати за нею право власності на 14 частини квартири., а також право власності на 1/4 частини тієї ж квартири, як за спадкоємцем, по­силаючись на положення ст. 1261 ЦК України., тобто як за дружиною.

Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем, просила закрити провадження по справі. Крім того, спли­нув строк позовної давності для пред'явлення вимог про визнання розірвання шлюбу фіктивним. Спадкоємцем, як колишня дружина позивачка не є.

Дзержинський РАГС просив слухати справу без присутності представника на під­ставі наданих доказів.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 18 січня 2006 р. ОСОБА_2 в задоволенні позову повністю відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 просив скасу­вати рішення суду та ухвалити нове по суті спору, посилаючись на те, що суд встановив, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 фактично проживали однією сім'єю, але при ухваленні рішення керувався нормами КоБС України в ред.1969 р. Крім того, відповідач не надав докази, які б спростовували б докази, надані позивачкою.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом повно та всебічно досліджені надані докази, дана їм належна оцінка і згід­но встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст. .ст. 11,60,212,214, 215 ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1972 р. по 1993 р. Дітей від шлюбу не мали. ІНФОРМАЦІЯ_2 шлюб було розірвано в Дзержинському РАГС м.Харкова.

Суд обгрунтованно прийшов до висновку, що підстав для визнання розірвання шлюбу фіктивним не має, т.я. на час смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 чинним законо­давством не було передбачено визнання розірвання шлюбу фіктивним.

Крім того, встановлено, що позивачка з померлим стали проживати однією сім'єю тільки в 1998 р., тобто через 5 років після розірвання шлюбу.

Відповідно до Прикінцевих положень до Сімейного Кодексу України Сімейний кодекс регулює відносини, які виникли після набрання кодексом чинності. Цей кодекс не має зворотної сили і не може поширюватись на відносини, які виникли до цього мо­менту.

При таких обставинах судова колегія вважає посилання апелянта на фіктивність шлюбу необгрунтованим.

Також суд ретельно перевірив доводи ОСОБА_2 щодо наявності спільного майна.

Позивачка посилається на те, що АДРЕСА_2 в м.Харкові.є спільним майном подружжя.

Але в судовому засіданні встановлено, що кімната в комунальній АДРЕСА_1 в м.Харкові була надана ОСОБА_4 на підставі обмінного ордеру НОМЕР_1 від 24.03.1993 р.. 28.04.2000 р. ОСОБА_4 приватизував дану кімнату, про що йому було видане свідоцтво про право власності. 28.06.2003 р. ОСОБА_4 продав на­лежні йому 15/100 частини зазначеної квартири. В той же день він придбав однокімнат­ну АДРЕСА_2 в м.Харкові.

Таким чином, ОСОБА_2 не довела, що спірна квартира придбана на спільні кошти і є їх спільним майном.

Тому суд обгрунтованно відмовив в задоволенні вимог про визнання права влас­ності на 1/2 частину зазначеної квартири як спільне майно подружжя.

Також безпідставні вимоги позивачки щодо визнання її спадкоємцем 1-ї черги, т.я. судом не визнаний фіктивним факт розірвання шлюбу між подружжям.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстав для ска­сування чи зміни рішення не має.

Керуючись ст.ст. 303,307,308, 314, 319 ЦПК України, судова колегія -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2006 року зали­шити без змін.

Ухвала судової колегії набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення ухвали.