ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 червня 2019 року

м. Харків

справа № 615/595/18

провадження № 22-ц/818/2811/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Нове життя»,

відповідачі - ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Велес-В»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Велес-В» про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» на рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року, постановлене під головуванням судді Логвінова А.О., в залі суду в місті Валки (повний текст рішення складено 21 березня 2019 року), -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Нове життя» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Велес-В» про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6500 грн.

В апеляційній скарзі Приватне сільськогосподарське підприємство «Нове життя» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідачів.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що позивачем було дотримано передбаченої законом процедури, що надає переважне право на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки. Крім того, договір емфітевзису від 29.03.2018 року, який укладений між відповідачами, порушує права ПСП «Нове життя», як попереднього орендаря земельної ділянки. Позивач вважає, що витрати на правничу допомогу Фермерського господарства «Велес-В» не були фактичними та неминучими, зазначає, що їх розмір є недоведеним та необгрунтованим. Судові витрати покласти на відповідачів.

Представник відповідачів ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, просив рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПСП «Нове життя» без задоволення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, щострок дії договору оренди землі від 30.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПСП «Нове життя» починається з моменту його державної реєстрації, а саме з 31.01.2008 року, та закінчується 31.01.2018 року. Позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договору оренди з проектом додаткової угоди, а відповідач ОСОБА_1 , на виконання вимог, встановлених ст. 33 Закону України «Про оренду землі», своїми листами ще до закінчення дії договору оренди - у листопаді - грудні 2017 року, та у лютому 2018 року повідомив позивача про небажання продовжувати строк дії договору оренди землі на новий строк та просив звільнити спірну земельну ділянку під урожай 2018 року. З урахуванням відмови у задоволенні позову, клопотання Фермерського господарства «Велес-В» про стягнення з позивача витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 30 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та ПСП «Нове життя» укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 5,43 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області (т. 1 а.с. 11-13).

Пунктом 8 вказаного договору оренди землі встановлено, договір укладено на десять років. Після закінчення строку договору оренди землі, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі. Видається грошима або продукцією по ринкових цінах, послугами по цінах господарства, виходячи з можливості господарства.

Пунктом 27 договору оренди землі зокрема передбачено, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 34 договору оренди землі передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

31.01.2008 року за № 040868800205 у Державному реєстрі земель вчинено запис про державну реєстрацію договору.

Під час дії Договору ОСОБА_3 померла. Спадкоємцем після її смерті за заповітом став ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину від 11.12.2009 року ОСОБА_1 є спадкоємцем спадкового майна, що за життя належало померлій ОСОБА_3 яке складається з: земельної ділянки площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області (т.1 а.с. 15).

22 червня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП «Нове життя» направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки на новий строк, у звязку із самостійним використанням земельної ділянки в подальшому. Також, у листі просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року, та заборонив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі. Лист-повідомлення від 22.06.2017 року отриманий ПСП «Нове життя» 26.06.2017 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також описом вкладення у цінне поштове відправлення (т.1 а.с. 75-76).

Приватним сільськогосподарським підприємством «Нове життя» на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення від 01.11.2017 року щодо переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, а також до листа додано проект додаткової угоди від 01.11.2017 року до договору оренди землі від 30.12.2005 року, які були отримані ОСОБА_1 (т.1 а.с. 16-18).

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП «Нове життя» направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист отримано ПСП «Новежиття» 09.11.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також описом вкладення у цінне поштове відправлення (т. 1 а.с. 19, 77-78).

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПСП «Новежиття» направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист повернувся на адресу ОСОБА_1 з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінне поштове відправлення та відміткою на поштовому конверті (т. 1 а.с. 79, т. 2 а.с. 77-78).

02 лютого 2018 року, після закінчення договору оренди землі, ОСОБА_1 на адресу ПСП «Новежиття» направив лист-повідомлення, в якому повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист повернувся на адресу ОСОБА_1 з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінне поштове відправлення та відміткою на поштовому конверті (т. 1 а.с. 80, т. 2 а.с. 79-80).

29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Велес-В» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строком на три роки, предметом якого є земельна ділянка розміром 5,43 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , право використовувати яку, згідно даного договору, ОСОБА_1 надав ФГ «Велес-В» для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису (т. 1 а.с. 97-98).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 120263494 від 11.04.2018 року, 05.04.2018 року здійснена державна реєстрація вказаного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 1 а.с. 99 зворот-100).

Як на підставу позовних вимог ПСП «Нове життя» посилалося на те, що його право, як переважного орендаря, грубо порушені діями відповідачів. Позивач вважає, що наявні підстави для визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 29.03.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Велес-В», скасувавши його державну реєстрацію; та визнання поновленим Договір оренди землі від 30.12.2005 року на земельну ділянку площею 5,43 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , шляхом визнання укладеним додаткової угоди.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

За договором оренди земельної ділянки кожна із сторін наділяється певними правами і водночас на неї покладаються певні обов`язки.

У статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, на його поновлення після закінчення строку, на який було укладено договір.

Переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.

Так, частинами першою-п`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Уразі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів:

- орендар належно виконує свої обов`язки за договором;

- орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;

- до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;

-орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що строк дії договору оренди землі від 30.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПСП «Нове життя», сплинув 31.01.2018 року, оскільки його державна реєстрація була проведена 31.01.2008 року і строк дії 10 років розпочався з дня державної реєстрації.

06 листопада 2017 року, 22 грудня 2017 року, та 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомив ПСП «Нове життя» про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін. Вказував, що бажає самостійно використовувати земельну ділянку, та просив звільнити його земельну ділянку після збору урожаю у 2017 році та не засівати її під урожай 2018 року, а також повернути її у належному стані.

Крім того, 22 червня 2017 року ОСОБА_1 , ще до направлення йому листа повідомлення позивачем, також висловлював своє небажання продовжувати договір оренди землі на новий строк.

Таким чином вбачається, що відсутні підстави для визнання договору оренди від 30.12.2005 року поновленим, оскільки орендар до закінчення строку дії договору хоча і повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди, проте орендодавець повідомив про небажання щодо поновлення договору.

Посилання позивача на те, що ПСП «Нове життя» продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, як сумлінний орендар, належним чином виконує всі умови Договору від 30.12.2005 року, використовуючи спірну земельну ділянку за її цільовим призначенням, що свідчить про продовження дії договору оренди від 30.12.2005 року - не приймається до уваги колегією суддів та спростовується вимогами закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, - такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Проте за змістом вищенаведеної норми права такий спосіб поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Разом з тим матеріали справи містять листи ОСОБА_1 від 06 листопада 2017 року, 22 грудня 2017 року, та 02 лютого 2018 року, в яких відповідач повідомив ПСП «Нове життя» про те, що він заперечує проти поновлення договору оренди землі від 30.12.2005 року. Тому договір оренди землі від 30.12.2005 року не можна вважати поновленим.

Висновок суду першої інстанції про те, що направлення орендодавцем орендарю заперечення проти поновлення договору оренди землі на новий строк свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі, у звязку з чим Приватне сільськогосподарське підприємство «Нове життя» втратило переважне права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Крім того відсутні підстави для визнання договору емфітевзису від 29 березня 2018 року укладеного між відповідачами недійсним, оскільки зазначений договір укладений після припинення строку дії договору оренди землі від 30.12.2005 року, та не порушує переважне право позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк, орендодавець повідомив про небажання щодо поновлення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з вимогами частинами другою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі N 6-849цс15, з урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свободчи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В своїй правовій позиції від 25 грудня 2013 року по справі N 6-78цс13, Верховний Суд України роз`яснив, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Посилання позивача щодо порушення його переважного права на укладення договору оренди землі не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №594/376/17ц, а саме: що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст.3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Відповідачем ОСОБА_1 дотримано процедури повідомлення орендаря про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін. Тому договір емфітевзису від 29.03.2018 року не порушує права позивача, як колишнього орендаря спірної земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання позивача на безпідставне стягнення витрат на правову допомогу, оскільки вимоги Фермерського господарства «Велес-В» є доведеними та обгрунтованими, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу, понесені ФГ «Велес-В», підтверджені рахунком-фактурою від 12.02.2019 року (а.с. 26 т.2) та платіжним дорученням № 356 від 13.02.2019 року (а.с. 25 т.2). Сума стягнення відповідає вимогам ст. 137 ЦПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду апеляційної скарги представник відповідачів подав клопотання про стягнення судових витрат, просив стягнути з позивача на користь Фермерського господарства «Велес-В» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат. Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що інтереси відповідача Фермерського господарства «Велес-В», в тому числі і в суді апеляційної інстанції, представляє Адвокатське об`єднання «Корт Райдер» на підставі договору про надання правової допомоги від 01 серпня 2017 року.

12 червня 2019 року складений акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01 серпня 2017 року, з якого вбачається, що Адвокатським об`єднанням «Корт Райдер» здійснено правовий аналіз апеляційної скарги ПСП «Нове життя» та складено відзив на апеляційну скаргу.

Згідно рахунку-фактури №615/595/18 від 12.06.2019 року витрати на професійну правничу допомогу у справі складають 7 000 грн., які оплачені відповідачем ФГ «Велес-В».

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно до ч. 3 ст. 133, ст. 140, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, особа, як понесла витрати, пов`язані з витребуванням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, має право вимагати відшкодування цих судових витрат за рахунок іншої сторони.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 6 та 7 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ПСП «Нове життя» заперечувало проти клопотання відповідачів про стягнення витрат на правову допомогу.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, клопотання представника відповідачів про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню, стягненню з позивача на користь Фермерського господарства «Велес -В» підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» - залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» на користь Фермерського господарства «Велес-В» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 19.06.2019 року.