НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого  2010 року                              справа № 2-275-2010                      м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого                                        Ференс-Піжук О.Р.                  

при секретарі                                       Дячук І.М.,

з участю позивача                               ОСОБА_1.,

представника позивача                      ОСОБА_2,

представника відповідача                  ОСОБА_3,

            розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Волиньвугілля» про відшкодування  моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, суд,                                                                

встановив:

    12 січня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП «Волиньвугілля» про стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за час довготривалої роботи в шкідливих умовах на шахті №5 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля», де він працював гірничим робітником очисного вибою у в нього виникло професійне захворювання – хронічна радікулопатію з вираженим больовим синдромом. За даним фактом було проведено розслідування, та за його результатами 18 травня 1998 року складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4. Висновком Нововолинської МСЕК від 26 травня 1998 року позивачу встановлено 80 відсотків втрати професійної працездатності та визнано інвалідом ІІ групи. Вважає, що він має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у важких фізичних, душевних, психічних стражданнях, завданих йому професійним захворюванням, у незворотності та характеру вимушених змін в житті, побуті, сімейних відносинах, неможливості відновлення попереднього стану здоров’я. Через ушкодження здоров’я на виробництві йому спричинено моральну шкоду, яку зобов’язаний відшкодувати заподіювач шкоди, яким є ДП «Волиньвугілля». Просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 60000 грн.

    Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав з наведених вище підстав.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав, та пояснив, що  посилання ОСОБА_1 на норми ЦК України є безпідставними, а вимоги щодо відшкодування шкоди не підлягають до задоволення з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював гірничим робітником очисного вибою на шахті №5 «Нововолинська», яка є виробничим підрозділом відповідача – ДП «Волиньвугілля» з 16 лютого 1988 року і був звільнений  24 березня 1998 року  за станом здоров’я, що підтверджується копією трудової книжки.

    Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 18.05.1998 року ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання хронічна радикулопатія з вираженим больовим синдромом (а.с.4-5).

    Висновком Нововолинської МСЕК від 26 травня 1998 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено 80% втрати працездатності, в зв’язку з професійним захворюванням. Вказані обставини підтверджуються копією довідки МСЕК.

Право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 26 травня 1998 року, коли висновком МСЕК йому було встановлено втрату 80 % професійної працездатності.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється три роки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди під дію ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не підпадають.

Передбачений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року трирічний строк позовної давності для вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, сплинув 26 травня 2001 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2004 року.

Правила ЦК України 2003 року про позовну давність, зокрема ст. 268 ЦК України, до спірних правовідносин не застосовуються відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року.

За таких обставин, норма ст. 268 ЦК України (2004 року), відповідно до якої позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, не може застосовуватись до даних правовідносин, оскільки право на пред’явлення позову у ОСОБА_1 виникло з моменту настання страхового випадку і станом на  26 травня 2001 року вказаний строк сплив, тому позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають.

    Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 71 ЦК (редакція 1963 року), п.6 Прикінцевих перехідних положень ЦК України (2004 року), суд,

вирішив:

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Волиньвугілля» про відшкодування  моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві  відмовити.

          Стягнути з ОСОБА_1  в дохід держави 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору та 15 (п’ятнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на р/р 31213259700005 в ГУДКУ у Волинській області МФО 803014 ЕДРПОУ 21740497 м. Нововолинськ 22050000 (за розгляд справи Нововолинським міським судом Волинської області).

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви про апеляційне оскарження, то рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

           Рішення можна оскаржити до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий         підпис

Згідно з оригіналом

Суддя                                                                                                          О.Р. Ференс-Піжук