П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/23794/17

Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 23.07.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

18.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до Департаменту праці та соціальної політики ОМР, в якому просила суд стягнути з відповідача недоотриману нею у 2015, 2016, 2017 роках щорічну разову допомогу до 5 травня в сумі 8 633 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», вона має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яку в повному обсязі протягом 2015-2017р.р. фактично не отримує.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року вказану справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю та ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суді від 26.03.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 28.08.2018р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її задоволення.

Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи.

Позивачка, ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи та, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого УПСЗН Приморського району м. Одеси, має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (є вдовою учасника Великої Вітчизняної війни).

ОСОБА_1 фактично отримувала та отримує щорічну грошову допомогу до 05 травня, а саме : за 2015 рік - у квітні 2015р. - у розмірі 440 грн., за 2016 рік - у травні 2016р. - у розмірі 500 грн. та за 2017 рік - у травні 2017р. - у розмірі 600 грн.

26.09.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту праці та соціальної політики ОМР із заявою, в якій просила здійснити виплату недоотриманої грошової допомоги у сумі 8633 грн. відповідно до діючого законодавства (а.с.27-28).

Однак, 17.10.2017 року Департамент праці та соціальної політики ОМР листом №03-Б-1964/2а повідомив позивача, що її звернення від 26.09.2017 року розглянуто та у відповідь на нього зазначив наступне: «Щорічно до 5 травня, дружинам загиблих учасників бойових дій, учасників війни, виплачується разова допомога в розмірах, які визначені Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Одноразова допомога до 5 травня виплачується у відповідності до Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, може лише частково погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 отримала щорічну грошову допомогу до 05 травня за 2015 рік у розмірі 440 грн., за 2016 рік у розмірі 500 грн. та за 2017 рік у розмірі 600 грн.

Вважаючи, що відповідачем їй було виплачено у 2015, 2016, 2017 роках не у повному обсязі цю щорічну разову допомогу, остання звернулася до суду із даним позовом.

Так, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року, позов ОСОБА_1 фактично було розглянуто по суті та відмовлено останній у його задоволенні.

Разом з тим, на думку судової колегії, суд 1-ї інстанції не звернув увагу на те, що позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог за 2015-2016рр. фактично було подано із пропуском встановленого ч.2 ст.122 КАС України процесуального строку.

Так, у відповідності до приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Разом з тим, згідно із ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до приписів ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється у відповідності до закону чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

При цьому, також необхідно зазначити й про те, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.

Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Так, процесуальний закон визначає, що «строк звернення до адміністративного суду» - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, також, в свою чергу, свідчить про те, що право на звернення до суду «не є абсолютним» і «може бути обмеженим», в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (рішення ЄСПЛ від 27.02.1980р., 22.10.1996р).

За правилами частини 3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Приписами п.8 ч.1 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3,4 статті 123 цього Кодексу.

Одночасно, необхідно зауважити й про те, що сутність зазначеного «інституту» полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірні виплати позивачем фактично було отримано: за 2015 рік - у квітні 2015 року (а.с. 44), за 2016 рік - у квітні 2016 року (а.с. 48), за 2017 рік у травні 2017 року (а.с. 50).

При цьому, із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду лише 18.12.2017 року, т.б. через 7 місяців після отримання останньої виплати за 2017 рік та через 2 місяці після отримання відмовної відповіді від відповідача. Питання щодо поновлення строку звернення до суду позивачем взагалі не порушувалось.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що разова грошова допомога до 5 травня є щорічною виплатою, а тому позивач повинен був дізнаватися про порушення своїх прав внаслідок неотримання такої допомоги після спливу строку її виплати у відповідному році. Таким чином, звернення позивача до суду 18.12.2017 року стосовно виплат грошової допомоги до 5 травня за 2015-2016 роки безумовно було здійснено з пропуском визначеного КАС України строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію з цього спірного питання висловив і Верховний Суд, зокрема, у постанові від 14.05.2019 року по справі №815/3087/18.

Отже, за таких обставин, та приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні і беззаперечні докази на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції щодо розгляду даного позову у цій частині по суті - помилковим та таким, що не узгоджується з вищенаведеними нормами КАС України, в зв`язку із чим, з урахуванням вимог ст.ст.240,315,319 КАС України, доходить висновку про необхідність залишення даного позову в частині позовних вимог за 2015-2016 року без розгляду.

Що ж стосується іншої частини позовних вимог щодо виплати щорічної разової допомоги до 5 травня за 2017 рік, то судова колегія фактично погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про їх необґрунтованість, з наступних підстав.

Так, законом, що визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (від 22.10.1993р. №3551-XII).

Згідно з ч.5 ст.15 вказаного Закону №3551-XII, щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України (статтю 15 доповнено частиною згідно із Законом №367-XIV від 25.12.98; в редакції Закону №107-VI від 28.12.2007р. - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням КСУ №10-рп/2008 від 22.05.2008р.).

Згідно із ст.4 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» від 25.12.1998р. №367-XIV, який набрав чинність з 01.01.1999р., статтю 15 доповнено частиною 4 такого змісту: «Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у п.1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком».

Таким чином, відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з врахуванням Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, щорічно до 5 травня членам сімей, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Частиною 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

В свою чергу, Законом України від 28.12.2014р. №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року №223 Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Про жертви нацистських переслідувань з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Про жертви нацистських переслідувань встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад. Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, у розмірі 600 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014р. №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Так, у рішенні від 25.01.2012р. №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходив із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Закріплений у ст.6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень та обставин справи, суд дійшов висновку, що у 2017 році виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як члену сім`ї загиблого, померлого ветерана війни відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», правомірно здійснена в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 03.04.2018 року по справі №520/14823/16.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи допустив грубе порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

А, згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.319 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції в частині позовних вимог за 2015-2016 роки та залишити адміністративний позов в цій частині без розгляду.

В іншій же частині, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року є законним та обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року в частині стягнення з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради недоотриманої у 2015-2016 роках щорічної разової допомоги до 5 травня - скасувати та залишити адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в цій частині - без розгляду.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 18.06.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук