У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 червня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Цим вироком    

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

та

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2,

раніше не судимого,

засуджено кожного:

-    за ч.2 ст.187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі;

-    за ч.3 ст.357 КК України на 1 рік обмеження волі;

-    за ч.3 ст.289 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів  їм визначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України кожного звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язку, передбаченого п. 2 ст. 76 КК України.  

ОСОБА_1 та ОСОБА_2. засуджено за те, що вони 18.11.2004 року близько 19 год., попередньо домовившись на вчинення розбою, будучи в стані алкогольного сп'яніння, в районі 16 км. автодороги біля с. Мітяєво Сакського району зупинили автомобіль таксі ВАЗ-21093, вартістю 21704 грн., що належав ОСОБА_3, під керуванням водія ОСОБА_4, яким вони їхали з м.Євпаторії, та приставили до горла водія ОСОБА_4 ножа, погрожуючи яким, заволоділи майном ОСОБА_4 на загальну суму 640 грн. і важливими особистими документами потерпілого, після чого незаконно заволоділи вказаним автомобілем.

У апеляційному порядку вирок не переглядався.

У касаційному поданні заступник прокурора Автономної Республіки Крим доводить про невідповідність призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м'якості та просить вирок щодо них скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили тяжкий та особливо тяжкий злочини у стані алкогольного сп'яніння, а тому суд, не обґрунтувавши рішення належним чином, безпідставно  звільнив засуджених від відбування покарання. Також стверджує, що судом неправильно встановлена кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, - заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Доведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, у касаційному поданні не заперечується. Їх винуватість підтверджена доказами, дослідженими судом у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України.

         Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2. правильно кваліфіковані за ч.2 ст.187, ч.3 ст.357, ч.3 ст.289 КК України.

Твердження прокурора про те, що суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2. за ч.3 ст.289 КК України, безпідставно вказав на кваліфікуючу ознаку цього злочину - заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, не обґрунтовані.

Так, на момент вчинення  18.11.2004 року злочину дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2. щодо незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого  ОСОБА_3, який йому не був повернутий,  містили кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, - заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

У подальшому в ч.3 ст. 289 КК України Законом України  від 22.09.2005 року було внесено зміни та визначено кваліфікуючою ознакою - завдання великої матеріальної шкоди, яка згідно з приміткою до ст.289 КК України визначається як заподіяння незаконним заволодінням транспортним засобом реальних збитків на суму понад 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб  шляхом розбою заволоділи автомобілем ОСОБА_3 вартістю 21704 грн., що у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і розпорядилися ним на власний розсуд, внаслідок чого автомобіль не був повернутий власнику, чим йому заподіяні реальні збитки на зазначену суму, тобто у великому розмірі.

За таких обставин відсутні підстави для виключення з вироку кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, - заволодіння транспортним засобом, вартість якого у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

         Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які тягнуть зміну чи скасування вироку, по справі не встановлено.

         Покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про особи засуджених, які злочини вчинили вперше, позитивно характеризуються.

         Обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, судом визнано щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочинів, часткове добровільне відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, у тому числі потерпілому ОСОБА_3 - повне відшкодування матеріальної шкоди, а також те, що ОСОБА_1 має на утриманні  дружину - інваліда ІІ групи та неповнолітню дитину, 1999 року народження.

Як зазначав ОСОБА_1, злочин було вчинено внаслідок збігу  складних сімейних обставин - потреби грошей на операцію дружини. Це  підтверджено медичною документацією ОСОБА_5, згідно з якою вона, працюючи ІНФОРМАЦІЯ_3, 02.02.2004р. отримала професійне захворювання легень, внаслідок чого в грудні 2004 року їй було зроблено операцію - резекцію легені. 

          Крім того, з матеріалів справи, заяв потерпілих убачається, що потерпілий ОСОБА_3 просив не позбавляти ОСОБА_1 та ОСОБА_2. волі, а потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні не настоював на призначенні їм суворої мірі покарання.

         Також судом при призначенні засудженим покарання було враховано і позицію прокурора в судовому засіданні, який просив  призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст.187 і ч.3 ст.289 КК України із застосуванням ст.69 КК України та звільнити обох підсудних від відбування покарання з випробуванням.

         За таких обставин суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання.

         Призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2покарання є необхідним і достатнім  для виправлення засуджених та попередження нових злочинів.

           Підстав вважати це покарання м'яким у колегії суддів немає.

Інших доводів щодо незаконності постановленого щодо   ОСОБА_1 та ОСОБА_2. вироку, які б давали підстави для його зміни чи скасування, у касаційному поданні не наведено.

Підстав для призначення справи до розгляду в суді касаційної інстанції з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

відмовити заступнику прокурора Автономної Республіки Крим у задоволенні касаційного подання на вирок Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1  та  ОСОБА_2.

Судді:

Міщенко С.М.                             Кліменко М.Р.                              Глос Л.Ф.