ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1731/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                             Борзаниці С.В.

при секретарі судового засідання    Кравцовій Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач), в інтересах якого звернувся представник позивача – адвокат Науменко Юлія Володимирівна, до Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (далі також – відповідач, Лисичанське МВУВДФССУ в Луганській області), відповідно до якої просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат;

- зобов`язати відповідача відновити призначені позивачу щомісячні страхові виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 лютого 1990 року внаслідок нещасного випадку на шахті Кірова, позивач, працюючи на посаді гірськоробітника отримав травму та повністю втратив працездатність у зв`язку із чим призначено виплату страхових (регресних) виплат. 22 жовтня 2015 року позивач зареєструвався як ВПО в м. Лисичанську Луганської області. До травня 2016 року позивач отримував страхові виплати в Лисичанському міському відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Луганської області. Проте сплату страхових виплат з 01 травня 2016 року було зупинено, оскільки позивачем не було продовжено довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на наступні шість місяців. Отже з 01 травня 2016 року позивач не отримує страхових виплат.

Позивач вважає дії щодо припинення виплати страхових виплат протиправними та дискримінаційними.

З посиланням на норму частини першої статті 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, якою передбачено, що виплата страхових виплат припиняється: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством, позивач вважає, що припинення виплати страхових виплат відповідачем з 01 травня 2016 року є протиправним, а тому він звернувся з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 44-46).

В обґрунтування заперечень проти позову зазначено, що 28 жовтня 2015 року позивач як переміщена особа звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області, на даний час Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Лисичанське Відділення) із заявою про виплату раніше призначених страхових коштів та продовження страхових виплат за умовами Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затвердженого 11 грудня 2014 року постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 20 (далі - Порядок №20). Керуючись положеннями Порядку №20, Лисичанське відділення продовжило позивачу щомісячні страхові виплати на строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видається за формою наведеною в «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, а саме з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року (на період дії довідки ВПО та здійснило виплату заборгованості за період з травня 2014 року по листопад 2014 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо перемішеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, шо підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Згідно пункту 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються особам: які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року N 509. Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (в редакції від 17 березня 2016 року), строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи становить шість місяців з дати її видачі. Частиною 3 п.2 р.1 Порядку №20 визначено: « У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік. її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за Фактичним місцем проживання (перебування! особи, яка тимчасово перемішена, припиняє нарахування і Фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу. З урахуванням вищенаведених обставин та вимог законодавства, Лисичанським відділенням 04.05.2016 прийнято постанову № 1208/52825/2246/273 про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з підстав закінчення строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, починаючи з 01 травня 2016 року.

З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача надав відповідь на відзив відповідача, в якій зазначено, що перелік підстав припинення виплати страхових виплат, визначений частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є вичерпним та передбачує можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Водночас вказаним Законом не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати страхових виплат, як не продовження дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Крім того згідно зі статтею 4 Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Постанова Кабінету Міністрів щодо видачі довідок тимчасово переміщеним особам, на яку посилається Відповідач є підзаконним актом та не може суперечити закону та Конституції України. Крім того, рішеннями судів в адміністративної справи № 826/12123/16 було визнано незаконними і такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили: пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Аналогічних правових висновків щодо незаконності припинення виплат пенсії у схожій за суттю типовій справі за № 805/402/18 щодо припинення виплати пенсій дійшов Верховний Сулу рішенні від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 08 травня 2019 року. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом (арк. спр. 1-2).

08 травня 2019 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 19 червня 2019 року (арк. спр. 58).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

28 жовтня 2015 року позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати та продовження раніше призначеної страхової виплати безстроково (арк. спр. 37).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 квітня 2015 року № 924011533, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 (арк. спр. 10, 36 зворот. бік).

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради листом від 03 травня 2019 року за № 3986 повідомило, що станом 03 травня 2019 року ОСОБА_1 з 03 квітня 2015 року перебуває на обліку в Інформаційному сегменті «Облік ВПО» в УПСЗН Лисичанської міської ради, про що отримав відповідну довідку від 03 квітня 2015 року № 924011533 (арк. спр. 72).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 07 листопада 2015 року № 1208/52825/2246/269 позивачу призначено перераховану щомісячну грошову суму в розмірі 4230,38 грн. Проведено донарахування щомісячних виплат за березень 2014 року в розмірі 309,73 грн, квітень 2014 року в розмірі 309,73 грн, травень 2014 року в розмірі 309,73 грн, червень 2014 року в розмірі 309,73 грн, липень 2014 року в розмірі 309,73 грн, серпень 2014 року в розмірі 309,73 грн, вересень 2014 року в розмірі 309,73 грн, жовтень 2014 року в розмірі 309,73 грн, листопад 2014 року в розмірі 309,73 грн, грудень 2014 року в розмірі 309,73 грн, грудень 2014 року в розмірі 3920,65 грн, січень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, лютий 2015 року в розмірі 4230,38 грн, березень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, квітень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, травень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, червень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, липень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, серпень 2015 року в розмірі 4230,38 грн, вересень 2015 року в розмірі 4230,38 грн (арк. спр. 32).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 07 листопада 2016 року № 1208/52825/2246/270 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі                 4230,38 грн з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року включно, проведено донарахування щомісячних виплати за жовтень 2015 року в розмірі 4230,38 грн (арк. спр. 33 зворот. бік).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 18 грудня 2016 року № 1208/52825/2246/271 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі: за травень 2014 року – 3920,65 грн, за червень 2014 року – 3920,65 грн, за липень 2014 року – 3920,65 грн, за серпень 2014 року – 3920,65 грн, за вересень 2014 року – 3920,65 грн., за жовтень 2014 року – 3920,65 грн, за листопад 2014 року – 3920,65 грн (арк. спр. 32).

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області винесло постанови:

від 04 травня 2016 року № 1208/52825/2246/273 позивачу з 01 травня 2016 року припинена виплата щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 4230,38 грн у зв`язку із зняттям з обліку справи потерпілого, закінчення терміну дії довідки ВПО (арк. спр. 31);

від 04 травня 2016 року № 1208/52825/2246/274 про зняття з 30 квітня 2016 року з обліку страхового випадку “трудове каліцтво” у зв`язку з закінченням терміну дії довідки (ВПО) та припинення всіх страхових виплат по страховому випадку з 01 травня 2016 року (арк. спр. 61);

від 04 травня 2016 року № 1208/52825/275 про зняття з 30 квітня 2016 року з обліку справи потерпілого ОСОБА_1 та припинення всіх страхових виплат по справі з 01 травня 2016 року (арк. спр. 62).

Відповідно до довідки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 06 травня 2019 року № 1193/02-1 позивачу виплачені нараховані щомісячні страхові виплати за період з 01 травня 2014 року по 30 квітня 2016 року; остання виплата проведена за квітень 2016 року в сумі 4230,38 грн; заборгованості по страховим виплатам станом на 06 травня 2019 року перед позивачем немає (арк. спр. 38, 41).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України “Права, свободи та обов`язки людини і громадянина”. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР “Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону              № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 “Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, від 07 листопада 2014 року № 595 “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства” та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 “Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції” не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат (№ рішення в ЄДРСР 76812061).

Оскільки відсутність довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування такої довідки не є підставою для припинення страхових виплат, а також для зняття з обліку страхового випадку та потерпілого.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 01 травня 2016 року виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року №№ 1208/52825/2246/273, 1208/52825/2246/274, 1208/52825/275 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 травня 2016 року, зняття з обліку потерпілого та зняття з обліку страхового випадку з 01 травня 2016 року є протиправними.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий             акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі                                      № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність постанов відповідача від 04 травня 2016 року №№ 1208/52825/2246/273, 1208/52825/2246/274, 1208/52825/275 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 травня 2016 року, зняття з обліку потерпілого та зняття з обліку страхового випадку з 01 травня 2016 року, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача будь-якої бездіяльності. Також судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем зазначених постанов, а не діями (бездіяльністю), які вчиняє відповідач.

Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними та скасування таких постанов, а також зобов`язання відповідача до вчинення певних дій.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об`єкту порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/2246/273 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 травня 2016 року позивачу;

визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/2246/274 про зняття з обліку страхового випадку;

визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/275 про зняття з обліку потерпілого;

зобов`язати відповідача поновити позивачу з 01 травня 2016 року виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 травня 2016 року.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, затвердженого наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 січня 2018 року № 39-ОД (далі – Положення про Лисичанське міське відділення), Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – Відділення) (арк. спр. 27-30).

Завданням Відділення є реалізація повноважень Управління на території міст Лисичанська та Привілля Луганської області (пункт 1.6 Положення про Лисичанське міське відділення).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Положення про Лисичанське міське відділення встановлено, що Відділення відповідно до покладених на нього завдань здійснює надання соціальних послуг, матеріального забезпечення та страхових виплат застрахованим особам і членам їх сімей в порядку, визначеному правлінням Фонду.

Отже, в межах спірних правовідносин Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є належним суб`єктом владних повноважень, на якого має бути покладений обов`язок по відновленню порушеного права позивача на отримання щомісячної страхової виплати.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4230,38 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на те, що судом встановлено порушення конституційного права позивача на отримання щомісячної страхової виплати як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, а згідно частини першої статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, оскільки Лисичанське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області без статусу юридичної особи.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.   

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/2246/273 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/274 про зняття з обліку страхового випадку.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 04 травня 2016 року № 1208/52825/275 про зняття з обліку потерпілого.

Зобов`язати Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 41457857, місцезнаходження: 93113, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. ім. В. Сосюри, буд. 347) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , 38) з 01 травня 2016 року виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 травня 2016 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський,              буд. 30) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).  

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4230,38 грн (чотири тисячі двісті тридцять грн 38 коп.).   

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                             С.В. Борзаниця