Справа № 520/10577/15-ц

Провадження № 2/520/450/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2019 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,

представника позивача ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» - Звєзділіна-Полішко А.Д.

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку, зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору частково недійним -

ВСТАНОВИВ:

До суду 30.07.2015 року звернувся ПАТ « Райффазен Банк Аваль» з позовом про стягнення заборгованості, станом на 23.06.2015 року, у загальному розмірі 31 450,71 доларів США за кредитним договором №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року, в солідарному порядку з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позичальник, отримавши 20.03.2006 року грошові кошти, свої обов`язки, узгоджені у кредитному договорі, про повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконував належним чином, у зв`язку із чим станом на 03.06.2015 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 27 131,57 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 853,95 доларів США а також заборгованість за відсотками у розмірі 2172,10 доларів США в тому числі прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 2100,74 доларів США, а крім того за несвоєчасне виконання зобов`язань позичальнику розрахована пеня у розмірі 2 147,04 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні, заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, та просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог по зустрічному позову. З боку Банка 02.07.2018 року було подано письмовий відзив на зустрічний позов ( т.2 ас 191) та додаткові письмові пояснення по справі ( т. 2ас 199)

Не погоджуючись із позовними вимогами ПАТ « Райффазен Банк Аваль» ОСОБА_1 07.02.2016 року подав письмові заперечення на позов ( т.1 ас 148) а потім подав зустрічний позов, який був прийнятий судом 07.12.2016 року (т. 1 а/с 175), та згодом, шляхом подання письмової заяви збільшив позовні вимоги ( т.1 а/с 202), та просив суд визнати недійсними п.9.1 та п. 9.2 кредитного договору №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що у перелічених пунктах кредитного договору з боку кредитора була запроваджене непропорційно велика сума компенсації за фінансові порушення з боку позичальника - понад 50% вартості кредиту, що у відповідності до вимог положень Закону України « Про захист прав споживачів» є підставою для визнання недійсними недійними даних окремих пунктів договору.

Також з боку ОСОБА_1 10.09.2018 року було подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву ( т. 2 а/с 231), надано економічне дослідження за кредитним договором №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року ( т. 2 а/с 108) та було заявлено клопотання про проведенні по справі судової економічної експертизи ( т.2 а/с 218).

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення первинного позову банку вважаючи його недоведеним належними доказами та наполягала на задоволенні зустрічних позовних вимог, а також просила суд застосувати строки позовної давності до вимог Банка про стягнення заборгованості за кредитом, пені і застосувати позовну давність до вимог кредитора до поручителя.

Ухвалою суду від 07.08.2015 року було відкрито провадження по справі ( т. 1 а/с 58), на яку 10.09.2015 року було подано апеляційну скаргу ОСОБА_3 , та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.01.2016 року апеляційна скарга була відхилена ( т.1 ас 30).

05.05.2016 року на ухвалу про відкриття провадження по справі була подана апеляційна скарга ОСОБА_1 ( т.1 а/с 108 ). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.10.2016 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження по вищевказаною апеляційної скаргою на ухвалу про відкриття провадження. ( т.1 а/с 132).

Ухвалою суду від 14.09.2017 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 і витребувано з ПАТ « Райффазен Банк Аваль» копії документів що підтверджують факт отримання коштів позичальником, кредитну справу, документальне підтвердження знаходження заборгованості за даним кредитним договором на балансі позивача, докази направлення і отримання вимог про дострокове погашення кредиту ( т.1 а/с213).

01.11.2017 року згідно заяви про доручення документів до матеріалів справи ( т.2 а/с 1 ) з боку ПАТ « Райффазен Банк Аваль» ухвала суду від 14.09.2017 року було виконано, та позивачем надано всі документи, які не його думку мають відношення до даного спору та якими підтверджується всі позовні вимоги і спростовується заперечення.

У зв`язку із наданням до суду економічного дослідження за кредитним договором №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року, яке було здійснено за заявою ОСОБА_1 бакалавром з фінансів за напрямком « Економіка і підприємництво» Слюсаренко А.Г. ( т.2 а/с 108), судом, за клопотанням представника ОСОБА_1 10.09.2018 року була призначена судова-економічна експертиза, проведення якою було доручено експертам Чернігівської регіональної торгово-промислової палати, та яким були направлені всі матеріали справи, в тому числі і докази надані сторонами ( т.2 а/с 244). Провадження по справі на час проведення експертизи було зупинено.

Відповідно до клопотання судового експерта Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Болотної Л.О. від 12.12.2018 року з наявних матеріалів справи неможливо відповісти на запитання про реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року та встановити реальну відсоткову ставку, розмір абсолютного значення подорожчання кредиту та його сукупну вартість з урахуванням здійсненим позичальником платежів у період з 20.03.2006 року по дату звернення кредитора до суду ( т.3 а/с 8), та для надання відповіді на інші питання наданий рахунок для проведення оплати експертного дослідження , який отримала 19.12.2018 року представник ОСОБА_1 ( т.3 а / с 11 ).

04.02.2019 року до суду були повернуті матеріали справи та надійшло повідомлення експерта про відсутність оплати. У зв`язку із чим експерт повідомив про неможливість проведення експертизи ( т.3 а/с 12).

Ухвалою суду від 11.02.2019 року провадження по справі було відновлено ( т.3 а/с15) та у зв`язку із зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами 12.03.2019 року він був оштрафований.

Як встановлено у судовому засіданні 20.03.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком « Аваль» ( назву згодом змінено на Публічне акціонерне товариство « Райффазен Банк Аваль»), як кредитором, і ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір ( далі Договір ) №014/044/74/47994 ( т.1 а/с 13)., згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США на споживчі цілі та зобов`язався в строк до 20.03.2026 року ( п.1,2 Договору) повернути кредит та сплатити проценти за користування у розмірі 12% річних (п.1.54 Договору ), та зобов`язання виконувати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа ( п.5.1 Договору). Відповідно до п.9.1 Договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пунктом 9.2 Договору встановлено додаткова відповідальність позичальника у вигляді виплати штрафу в розмірі несплаченого страхового платежу, розмір якого визначений у п. 5.6.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Договором 20.03.2006 року між позивачем та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки ( далі Порука) ( т.1 а/с 22), згідно п.1,2 якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язання позичника у повному обсязі ( п.1.2 Поруки) солідарно ( п.3.1 Поруки), включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.

З наданого Банком , одночасно із позовом, розрахунку заборгованості ( т.1 а/с 7 ) вбачається про наявність у ОСОБА_1 станом на 23.06.2015 року заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 31450,71 долар США , яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 27 131,57 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 853,95 доларів США а також заборгованості за відсотками у розмірі 2172,10 доларів США в тому числі прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 2100,74 доларів США, а крім того за несвоєчасне виконання зобов`язань позичальнику розрахована пеня за період у розмірі 2 147,04 грн. Відповідно до вказаної заборгованості останній платіж за кредитом здійснено позичальником 15.11.2014 року.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України).

Правовідносини щодо виконання зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК).

Частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч.1 ст. 525 ЦК України).

Згідно ч.1,2 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку . Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником( ч.1 ст. 553 ЦК).

Відповідно ст.554 ЦК встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з ч.4 ст.559 ЦК визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його в строк, передбачений договором.

Частиною1 ст.1054 ЦК встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( ч.1 ст. 202 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ч.1 ст. 204 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В даному випадку судом при розгляді позовних вимог ПАТ « Райффазен Банк Аваль» враховується, що розмір заборгованості. Який підтверджується лише наданим розрахунком заборгованості спростовується Економічним дослідженням кредитного договору №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року, яке було здійснено за заявою ОСОБА_1 бакалавром з фінансів за напрямком « Економіка і підприємництво» Слюсаренко А.Г., відповідно до якого, з доказів наданих позичальником ( кредитного договору та первинних касових документів), зроблений висновок про доведеність заборгованості за кредитним договором лише у розмірі 2 276 доларів США ( т.2 а/с 108). Відповідно до клопотання експерта Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Болотної Л.О. від 12.12.2018 року з наданих на ухвалу суду про витребування доказів Банком документів по кредитному договору неможливо відповісти на запитання про реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року та встановити реальну відсоткову ставку, розмір абсолютного значення подорожчання кредиту та його сукупну вартість з урахуванням здійсненим позичальником платежів у період з 20.03.2006 року по дату звернення кредитора до суду ( т.3 а/с 8).

Суд не вважає експертне дослідження як допустимий доказ розміру заборгованості, однак приймає до уваги, що висновки спеціаліста, викладені у даному дослідженні надають розумні сумніви у правильності розрахунків наданих Банком. Одночасно із цим, суд враховує і той факт, що надані Банком докази, яки позивач вважав достатніми для підтвердження позовних вимог, на думку експерта не дають можливості встановити реальний розмір заборгованості.

Статтею 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Дані обставини, на думку суду, є підставою вважати, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 31 450,71 доларів США за кредитним договором №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року, є недоведеними у судовому засіданні належними та припустимими доказами, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд, враховуючи, що відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин слід враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного суду, приймає до уваги, що 28.03.2018 року Великою Палатою Верховного Суду по справі № 444/9519/12 було винесена постанова, в якої були зазначені правові висновки про те, що «Строком договору є час,протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбувається під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України)» (п. 32 Постанови), а « право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання» (п. 54 Постанови).

У постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 Верховний Суд України зазначив, що « суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, суди не з`ясували, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. ВСУ роз`яснив, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник. ВСУ дійшов висновку, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку».

Враховуючи вищенаведене суд, в даної справі, приходить до висновку, про припинення договору поруки 20.03.2006 року між позивачем та ОСОБА_3 , враховуючи, що останній платіж по кредитному договору було здійснено 15.11. 2014 року , а позов подано до суду, після спливу шестимісячного строку - 30.07.2015 року.

Крім того, судом вважається таким, що не відповідає законним вимогам продовження розрахунку процентів за невиконання умов кредитного договору після направлення позичальнику вимоги про дострокове виконання зобов`язань від 11.04.2015 року.

Що стосується позовних вимог по зустрічному позову суд вважає, що вимоги про визнання окремих пунктів кредитного договору, яки стосуються надмірної відповідальності позичальника за фінансові порушення : щоденна пеня у розмірі 0,5 % від простроченої суми та необхідність сплати додатково, окрім пені і штрафу, розміру несплаченого страхового платежу, як така що порушує права позичальника є обґрунтованою та доведеною у судовому засіданні.

Одночасно із цим, позичальник уклав договір, в якому читко визначені дані вимоги 20.03.2006 року, та отримавши позичені гроші протягом тривалого часу - більш ніж вісім років виконував взяти на себе обов`язки, погоджуючись із умовами даної угоди.

Статтею 257 ЦК України визначений строк загальної позовної давності у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

В даному випадку, строк позовної давності вимог про визнання недійсними окремих умов договору від 20.03.2006 року, сплив до моменту звернення із зустрічним позовом - 07.12.2016 року, та враховуючи факт заяви з боку представника ПАТ « Райффазен Банк Аваль» про застосування строку позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд не приймає пояснення представника ОСОБА_1 про поважність причин пропуску строку з підстав юридичної необізнаності і з`ясування факту порушеного права з моменту звернення до суду Банку із наданням розрахунку, так як вважає їх необґрунтованими - укладення договору було здійснено позичальником свідомо, умови договору з боку банку виконані ( відсутні докази зворотного: звернень щодо невиконання умов договору не було, свої обов`язки, яки повинні були виконуватись після отримання коштів, тривалий час позичальник виконував, до суду із вимогами про невиконання умов договору банком позичальник не звертався).

У відповідності до вимог ст.. 141 ЦПК України відмова у задоволенні позовних вимог та зустрічних позовних вимог є підставою і для відмови у стягнені судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ( код ЄДРПОУ 23876031, місце реєстрації: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9 ) про стягнення заборгованості, станом на 23.06.2015 року, у загальному розмірі 31 450,71 доларів США за кредитним договором №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року, в солідарному порядку з позичальника ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) та поручителя ОСОБА_3 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ).

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними п.91 та п. 9.2 кредитного договору №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Луняченко В. О.

Повне рішення виготовлено 18.06.2019 року