Справа № 761/33403/17

Провадження № 2/761/714/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Публічного акціонерного товариства «Златобанк», треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», Приватне підприємство «Профіт плюс 2015», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - відповідач 2) треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», Приватне підприємство «Профіт плюс 2015», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.03.2013 між АТ «Златобанк» та ПП «Кіровоградспецстандарт», що в подальшому змінило свою назву на ПП «Профіт Плюс 2015», було укладено кредитний договір №72/13/13-KL та в подальшому договори про внесення змін до кредитного договору. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Златобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 72/13/13-Р1 від 22.03.2013, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором та зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Позивач зазначає, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.07.2015 року, яким було змінено рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, стягнуто солідарно з ПП «Кіровоградспецстандарт» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором №72/13/13-KL від 22.03.2013 року в сумі 2841546,40 грн. 14.07.2017 між АТ «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонди гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіної М.А. та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про відступлення прав вимоги №У-72/13/13- KL, відповідно якого до нового кредитора передано право стягнення з боржників суми в розмірі 5727931,65 грн., що позивач вважає порушенням його прав, оскільки сума стягнення вдвічі більша боргу визначеного рішенням. Додав, що ПАТ «Златобанк» двічі відступив право вимоги за кредитним договором, а саме: 31.12.2014 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Домініон» укладено договір №3 про відступлення права вимоги, згідно з яким ПАТ «Златобанк» відступило право вимоги за кредитним договором №72/13/13-KL від 22.03.2013 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Домініон». Крім того, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не мало дозволу, ліцензії на надання фінансових послуг з кредитування. Позивач також пояснив, що банк не мав права нараховувати відсотки, пеню та штрафи, оскільки достроково змінив дію основного зобов`язання, пред`явивши вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних з ним платежів. Окрім цього, Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Златобанк» використано не чинний на дату проведення електронних торгів звіт з незалежної оцінки майна, а отже, початкова ціна лоту яка визначалася на його підставі неправомірною. У зв`язку з чим, позивач вважає, що реалізація права вимоги відповідачем 1 завдасть істотної шкоди його правам та охоронюваним законом інтересам.

Тому, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №У-72/13/13- KL від 14.07.2017 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Ухвалою від 22.09.2017 року відкрито провадження у даній справі.

12.04.2018 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову.

22.05.2018 року в судовому засіданні судом прийнято до розгляду заяву позивача, якою ним фактично змінено підстави позову, залучено ПАТ «Златобанк» до участі в справі як співвідповідача, продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

03.08.2018 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву.

17.09.2018 року позивачем подано відповідь на відзив.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, підтримав пояснення викладені у відзиві.

У судовому засіданні представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, підтримав письмові пояснення.

У судове засідання представник відповідача 2, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», Приватне підприємство «Профіт плюс 2015» не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, в матеріалах справи містяться пояснення ТОВ «Технотранссервіс», згідно яких просив позовні вимоги задовольнити.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача 1, представника третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив обставини справи та дійшов висновку про відмову в позові.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.07.2015 року, яким було змінено рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, стягнуто солідарно з ПП «Кіровоградспецстандарт» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором №72/13/13-KL від 22.03.2013 року в сумі 2841546,40 грн.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Судом встановлено, що 22.03.2013 року між АТ «Златобанк» та ПП «КІРОВОГРАДСПЕЦСТАНДАРТ», що в подальшому змінило свою назву на ПП «Профіт Плюс 2015», було укладено кредитний договір №72/13/13-KL та в подальшому договори про внесення змін до кредитного договору, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2500000,00 грн зі сплатою 25% річних строком до 19.09.2015.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Златобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 72/13/13-Р1 від 22.03.2013 року, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором та зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань.

Порукою за цим договором забезпечено виконання боржником боргових зобов`язань також в разі їх дострокового виконання, як це передбачено в кредитному договорі, а також у випадку зміни будь-яких умов кредитного договору (зокрема, але не виключно, зміна розміру кредиту, процентної ставки, строків повернення кредиту тощо). Підписанням цього договору поручитель погоджується з тим, що порукою забезпечуються зобов`язання боржника за кредитним договором також у разі зміни будь-яких умов кредитного договору, в тому числі і у випадку збільшення обсягу відповідальності поручителя, без внесення змін до цього договору.

26.06.2017 року відбулися електронні торги з реалізації лоту, що складався з права вимоги за кредитним договором №72/13/13-KL та договорами забезпечення.

Реалізація лоту відбулася за ціною 577252,00 грн., що підтверджується протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-06-13-000015-b від 26.06.2017 року.

14.07.2017 року між АТ «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонди гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіної М.А. та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено: договір про відступлення прав вимоги №У-72/13/13- KL та додаток №1 до даного договору; договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та додаток №1 до даного договору; акт прийому-передачі та додаток №1 і додаток №2.

Банк листом за вих. №2062 від 18.07.2017 повідомив позивача про укладення 14.07.2017 між АТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» договору про відступлення прав вимоги №У-72/13/13- KL та зміну кредитора в зобов`язанні.

Позивач зазначає, що в тексті договору відсутні відомості щодо якого саме боржника відбувається відступлення права вимоги, договір містить ознаки договору факторингу, відсутні відомості про отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» ліцензії на здійснення фінансових послуг, окрім того, позивач аргументує свій позов ще й тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

У відповідності до положень статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

В ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України). Таким чином, договір відступлення права вимоги опосередковує перехід прав і обов`язків первісного кредитора за зобов`язанням до наступного і регулюється ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України. В цьому контексті важливим є положення ч. 1 ст. 6 ЦК України, які передбачають, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. А отже, навіть незважаючи на те що договір про відступлення права вимоги прямо не передбачений в підрозділі 1 розділу 3 «Окремі види зобов`язань» Цивільного кодексу України, в даному випадку був укладений саме такий вид договору.

Натомість регулювання відносин пов`язаних з договором факторингу здійснюється на підставі глави 73 ЦК України. Договори відступлення права вимоги та факторингу різняться між собою. Так, зокрема в ч. 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Велика Палата Верховного Суду в справі (п. 106) за № 909/968/16 від 11.09.18 дійшла до висновку, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Позивач не довів, що договір укладений між новим кредитором (Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія») та первісним кредитором «ПАТ «Златобанк» від 14.07.2017 року є таким, що підпадає під ознаки договору факторингу. А тому такий договір слід оцінювати як договір про відступлення права вимоги, який не вимагає отримання спеціального дозволу на здійснення факторингових операцій. Отже, судом не встановлено підстав для визнання правочину недійним на цій підставі.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що в тексті договору відсутні відомості щодо якого саме боржника відбувається відступлення права вимоги, оскільки таке посилання з визначенням відповідних вимог щодо ОСОБА_1 міститься у Реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються (Додаток №1 до Договору про відступлення прав вимоги №У-72/13/13- KL від 14.07.2017 року).

Також суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» була відсутня ліцензія на надання фінансових послуг з кредитування, на таких підставах.

Відповідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія це документ, який видається НБУ в порядку і на умовах, визначених в цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність", юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов`язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії.

З наведеного вбачається, що чинне законодавство не вимагає у нового кредитора наявності дозвільних документів при заміні кредитора у зобов`язанні, оскільки банківська ліцензія потрібна при здійснені банківської діяльності.

Також суд не бере до уваги посилання позивача стосовно того, що Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Златобанк» використано не чинний на дату проведення електронних торгів звіт з незалежної оцінки майна, на таких підставах.

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: п. 2 - приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку;п.4 -вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; п.9- здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом;

Згідно ч.1,2,3 ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем (здійсненням правочинів за участі банку) предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. За наявності у складі майна банку майна, виключеного з обороту, Фонд зобов`язаний передати його відповідним особам в установленому порядку. Фонд, виявивши частку, яка належить банку в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки. Майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору. Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом. Перелік майна банку, що підлягає оцінці суб`єктами оціночної діяльності, встановлюється Фондом. Для проведення оцінки майна Фонд має право залучати суб`єктів оціночної діяльності з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси банку.

П.25,26 Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 року за №1891 передбачено, що акт оцінки майна, складений для цілей визначення розміру статутного капіталу акціонерного товариства або пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства під час приватизації або корпоратизації для його державної реєстрації, дійсний протягом дев`ятимісячного строку після дати оцінки. При цьому акт оцінки майна повинен бути дійсним на дату державної реєстрації акціонерного товариства або колективного сільськогосподарського підприємства.Акт оцінки пакета акцій акціонерних товариств, складений для проведення відповідно до законодавства продажу способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців, у тому числі повторного продажу, дійсний протягом дев`ятимісячного строку після дати оцінки.Строк дії акта оцінки майна, у тому числі пакета акцій акціонерних товариств, може бути продовжено наказом відповідного органу, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року від дати оцінки. При цьому рішення про продовження строку дії акта оцінки майна не може бути прийняте після закінчення строку дії такого акта, визначеного в абзацах першому і другому цього пункту.Акт оцінки майна, у тому числі пакета акцій акціонерних товариств, строк дії якого закінчився, є недійсним. Висновок про вартість об`єкта приватизації, у тому числі разом із земельними ділянками, на яких такий об`єкт розташований, шляхом викупу, продажу одному покупцю або продажу способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців, у тому числі повторного продажу, дійсний протягом дев`ятимісячного строку після дати оцінки. При цьому висновок про вартість об`єкта приватизації повинен бути дійсним на дату укладення договору купівлі-продажу такого об`єкта (у разі викупу або продажу одному покупцю) або на дату проведення торгів (у разі його продажу способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців, у тому числі повторного продажу).Строк дії висновку про вартість об`єкта приватизації, у тому числі пакета акцій акціонерного товариства (холдингової компанії), у разі чинності такого висновку може бути продовжено наказом органу приватизації, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року після дати оцінки.

Відповідно до постанови КМУ від 10 вересня 2003 р. N 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" п. 56 Звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 388 від 24.03.2016 «Про затвердження Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються» метою цього Положення є визначення порядку організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів.

П. 1 Розділу II Положення щодо організації продажу, так публічний паспорт активу (майна) - це сукупність інформації щодо активів (майна) банку, що ліквідується, яка оприлюднюється з метою залучення якомога більшої кількості потенційних покупців з урахуванням вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про захист персональних даних». Згідно додатку №16 паспорт відкритих торгів (аукціонів) має містити: організатор відкритих торгів (аукціону); місцезнаходження та посилання в мережі Інтернет на веб-сторінку організатора торгів, номер телефону, час роботи; початкова ціна (ціна реалізації); номери біржових лотів (номер, під яким буде виставлений актив на продаж); умови відкритих торгів (аукціону): розмір гарантійного внеску; склад лота; крок аукціону; кінцевий строк прийняття заяв про участь у відкритих торгах (аукціоні); порядок ознайомлення з активом/контактна особа від банку з питань ознайомлення з активом.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що всі конкретні терміни дії звітів, що наведені у законодавстві не застосовуються до оцінки активів неплатоспроможних банків, тому вживання терміну дії звіту - це лише ініціатива оцінювача.

Судом не встановлено підстав недійсності правочину, укладеному між сторонами під час його вчинення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Частино 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачами під час укладення оспорюваного договору було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 7, 10, 76, 81,133 141, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 626, 627, 628, 638, 1077, 1079 ЦК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Публічного акціонерного товариства «Златобанк», треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», Приватне підприємство «Профіт плюс 2015», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення складено 05.06.2019 року.

Суддя