КОПІЯ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 670/833/18

Провадження № 22-ц/4820/1065/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П`єнти І.В.,

секретар судового засідання Гриньова А.М.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №670/833/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року (суддя Волкова О.М., повне судове рішення складено 25 березня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування майном в порядку спадкування за законом.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_4 . Він є спадкоємцем п`ятої черги за законом та отримав свідоцтво про право на спадщину на окреме майно, яке належало діду на час смерті. До складу спадщини входить також право постійного користування земельною ділянкою площею 7,0 га, яка розташована на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданого Віньковецькою селищною радою народних депутатів 09 травня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10.

Починаючи з 1995 року земельна ділянка входить до складу земель Селянського (фермерського) господарства «Перлина», членом якого був ОСОБА_4 Він також є членом цього СФГ і з 2005 року продовжує користуватися зазначеною вище земельною ділянкою та сплачує за користування нею відповідні платежі.

Нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи тим, що право постійного користування землею (без укладення договору оренди) не входить до складу спадщини.

З метою реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання йому дозволу як спадкоємцю ОСОБА_4 на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 7,0 га. Проте, такий дозвіл йому не наданий.

ОСОБА_4 у законний спосіб набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства та отримав державний акт на право постійного користування нею. СФГ «Перлина» є діючим суб`єктом господарювання.

Тому, позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 7,0 га, яка розташована на території Віньковецької селищної ради Хмельницької області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданого Віньковецькою селищною радою народних депутатів 09 травня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10, перебувала в постійному користуванні ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року в позові відмовлено.

ОСОБА_3 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд не взяв до уваги, що нормативно-правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування у зв`язку із смертю особи та право на спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 року. Судом не надана оцінка його аргументам на підтвердження позовних вимог та не врахована практика ЄСПЛ. Суд фактично позбавив його законних майнових прав.

У відзиві Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність судового рішення, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

У засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав. Представник Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області визнав її необґрунтованою у повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_4 був членом Селянського (фермерського) господарства «Перлина», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі рішення Віньковецької селищної Ради народних депутатів від 02.03.1993 року №2 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 7,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 та 13 вересня 2013 року державним нотаріусом Віньковецької державної нотаріальної контори Хмельницької області Макаровою Н.В. видано ОСОБА_5 (тепер ОСОБА_3 ), який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких оформлено право на спадщину на земельну частку (пай) розміром 2,66 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що в спілці селян «Заславя» смт. Віньківці, та на житловий будинок з надвірними будівлями у АДРЕСА_2 .

Позивачеві відмовлено в оформленні спадщини щодо земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні померлого на підставі державного акта.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

При відмові в позові суд виходив з того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

На підставі ч. 1 ст. 125 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу (ст. 131 ЗК України).

Частинами 1 і 2 ст. 407 ЦK України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

За положеннями ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування із збереженням її цільового призначення при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

При застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року у справі №6-3113цс15, Верховного Суду у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №376/2038/ 14-ц, від 11 лютого 2019 року №183/4638/16. Не вбачала підстав для відступлення від вказаного висновку і колегія Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 лютого 2019 року у справі №183/4638/16.

Встановивши вказані обставини та врахувавши наведений висновок', суд першої інстанції правильно відмовив в позові ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на необгрунтованість судового рішення, на те, що судом не надана оцінка його аргументам на підтвердження позовних вимог є безпідставними.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги про незастосування до спірних правовідносин практики ЄСПЛ відхиляються апеляційним судом з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу є чинною лише коли йдеться про сьогодні придбане майно, що заявник має довести законність своїх претензій на майно і що в Конвенції немає гарантії права стати власником майна (рішення у справах Справа «Звежинський проти Польщі», «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року, «Грецькі нафтопереробні заводи «Стран» і «Стратіс Андреадіс» проти Греції» від 09 грудня 1994, «Брумареску проти Румунії».

Щоб скористатися захистом ст. 1 Першого протоколу, особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб заходи мали підстави в національному законодавстві, і відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення ЄСПЛ від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України»).

Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований (п.31 рішення ЄСПЛ від 25 листопада 1999 року у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства»).

Положення ст. 92 ЗК України щодо суб`єктів набуття права постійного користування є чіткими за змістом та доступними для заінтересованих осіб.

Практикою національних судів напрацьовано застосування зазначеної норми законодавства.

Зважаючи на відсутність у ОСОБА_3 підстав для спадкування за законом права постійного користування спірною земельною ділянкою, доводи апеляційної скарги про втручання у право апелянта на мирне володіння майном і застосування до спірних правовідносин конвенційного механізму його захисту, є безпідставними.

Аргументи про законність та обґрунтованість судового рішення за відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, заслуговують на увагу.

З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2019 року.

Суддя-доповідач /підпис/ О.І. Талалай

Суддя /підпис/ А.П. Корніюк

Суддя /підпис/ І.В. П`єнта

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай