Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 711/5789/17-ц

провадження № 61-2627св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Черкаський хлібокомбінат»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасихліб ЛТД», служба у справах дітей Черкаської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Черкаський хлібокомбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасихліб ЛТД», служба у справах дітей Черкаської міської ради, про захист права власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство «Черкаський хлібокомбінат» (далі - ПАТ «Черкасихліб») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасихліб ЛТД» (далі - ТОВ «Черкасихліб ЛТД»), служба у справах дітей Черкаської міської ради, про захист права власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що ПАТ «Черкасихліб» на праві приватної власності належить гуртожиток по АДРЕСА_1 .

01 грудня 2014 року позивач згідно з договором оренди цілісного майнового комплексу ПАТ «Черкасихліб» передав в оренду ТОВ «Черкасихліб ЛТД» кімнати у гуртожитку за актом приймання-передачі від 01 грудня 2014 року.

У зв`язку з тривалою відсутністю відповідачів, які зареєстровані укімнаті № 56 гуртожитку за вищевказаною адресою, та відсутністю доступу до кімнати, її не було передано в оренду ТОВ «Черкасихліб ЛТД».

ПАТ «Черкасихліб» вважало, що з вини відповідачів, його, як власника гуртожитку, позбавлено права користування та розпорядження своїм майном, права вчиняти щодо майна необхідні для здійснення господарської діяльності дії, використовувати майно для здійснення підприємницької діяльності тощо.

Також зазначало, що, починаючи з 2008 року, відповідачі у гуртожитку не проживають, оплату за кімнату № 56 не здійснюють, не з`являються за отриманням кореспонденції, причини своєї відсутності у гуртожитку не повідомляють, звернень щодо залишення за ними кімнати № 56 на час їхньої відсутності не надходило.

На даний час кімната № 56 рахується за відповідачами і не переоформлена на будь-яких інших осіб, договір найму (оренди/суборенди тощо) на цю кімнату з будь-якими особами не укладався. Перешкоди у користуванні кімнатою № 56 відповідачам не чинили, проте у кімнаті ніхто не проживає.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спірним жилим приміщенням не користуються понад шість місяців без поважних причин, а ПАТ «Черкасихліб» позбавлено права користування та розпорядження кімнатою № 56 у гуртожитку, ПАТ «Черкасихліб» на підставі норм статей 16, 316, 317, 319, 321, 391, частини другої 406 ЦК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», просило суд захистити його право власності, усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні кімнатою АДРЕСА_1 , виселити з кімнати № 56 із зняттям з реєстраційного обліку у гуртожитку відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 рокупозов ПАТ «Черкасихліб» задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні кімнатою АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкасихліб» судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Частковозадовольняючи позов ПАТ «Черкасихліб», суд першої інстанції виходив із того, що факт непроживання відповідачів без поважних причин у кімнаті № 56 гуртожитку з грудня 2014 року підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами. Належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування своєї позиції щодо заявлених позовних вимог, відповідачами до суду не надано.

Крім того, ураховуючи норми статей 810, 821, 822 ЦК України, договір найму (оренди) житла між відповідачами та власником нерухомого майна у цей період відсутній. Не встановлено жодних обставин, які б свідчили про здійснення відповідачам будь-яких перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням.

Щодо позовних вимог про виселення відповідачів із житлового приміщення, то судом установлено, що вони у кімнаті № 56 не проживають, тому відсутні підстави для їх виселення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зняття з реєстрації та відмовляючи у їх задоволенні, виходив із того, що зняття осіб з реєстраційного обліку покладено на відповідні Управління державної міграційної служби України, однак до участі у справі цей орган не був залучений ні в якості третьої особи, ні в якості відповідача. Крім того, безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо вирішення решти позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що рішення суду в цій частині ґрунтується на матеріалах справах та вимогах закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 711/5789/17-ц з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 квітня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд у своїх рішеннях невірно зробив висновок про те, що відповідачі без поважних причин не проживали у кімнаті гуртожитку, маючи заборгованість за користування житлом, а тому їх необхідно позбавити права користування житловим приміщенням. Такі висновки не відповідають нормам матеріального права, оскільки між сторонами були укладені договірні правовідносини, а саме між ОСОБА_1 та ТОВ «Черкасихліб ЛТД», тому до цих правовідносин необхідно застосувати норми зобов`язального права, а не норми захисту права власності, оскільки відповідачі не порушували будь-яким чином право володіння, користування та розпорядження майном позивача (стаття 317 ЦК України).

З 31 грудня 2014 року від орендодавця не надходило ніяких заперечень щодо оренди кімнати № 56 , тому цей факт підтверджує, що договір оренди продовжений і дійсний строком по сьогоднішній день. Із позовом про розірвання договору найма житла позивач не звертався, а звернувшись з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації, зазначив, що не чинить перешкоди у користуванні кімнатою № 56 гуртожитку , що у кімнаті ніхто не проживає, проте це не відповідає дійсності, оскільки позивачем заварено вхідні двері, підприємство встановило металеві решітки, повішено замок та опечатано кімнату 27 лютого 2015 року, тобто відповідачі не мають доступу до кімнати, а тому і не можуть там проживати.

Відповідно до практики Верховного Суду у справі 493/1942/15-ц від 26 червня 2018 року та статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» заборонено виселення особи, без надання їй іншого житлового приміщення.

Таким чином, судом першої та апеляційної інстанцій було порушено відповідні норми статей 114, 125, 132 ЖК УРСР та не здійснено захист конституційних прав відповідачів.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2019 року приватне акціонерне товариство «Черкаський хлібокомбінат», яке є правонаступником ПАТ ПАТ «Черкасихліб», та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до реєстраційного посвідчення гуртожиток по АДРЕСА_1 належить ПАТ «Черкасихліб» на підставі наказу Фонду державного майна України від 25 травня 2000 року. Крім того, за даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 лютого 2015 року вказаний гуртожиток є приватною власністю ПАТ «Черкасихліб» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 лютого 2015 року.

Згідно з договором оренди цілісного майнового комплексу ПАТ «Черкасихліб» від 01 грудня 2014 року ТОВ «Черкасихліб ЛТД» орендує майно підприємства, зокрема, цілісний майновий комплекс на строк до 31 жовтня 2017 року.

Відповідно до акта прийому-передачі гуртожитку за вказаним договором оренди від 01 грудня 2014 року кімната № 56 гуртожитку, площею 17,8 кв. м за цим актом та договором не передається.

Згідно з актом прийому-передачі гуртожитку та договором оренди від 01 грудня 2014 року гуртожиток по АДРЕСА_1 31 жовтня 2017 року був прийнятий ПАТ «Черкасихліб».

01 листопада 2017 року між ПАТ «Черкасихліб» та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» укладений договір оренди цілісного майнового комплексу, у тому числі вказаного гуртожитку. За даними акта № 4 прийому-передачі гуртожитку від 01 листопада 2017 року гуртожиток передано орендарю, крім кімнати № 56.

За даними поквартирної картки у кімнаті № 56 вказаного гуртожитку з 28 березня 2007 року зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (мати і син).

Судами установлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» у січні 2012 року укладався договір суборенди житла АДРЕСА_1 строком до 01 січня 2013 року, додотковою угодою № 2 від 26 листопада 2012 року внесено зміни до договору суборенди житла і визначено строк дії договору до 31 грудня 2013 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03 грудня 2014 року, визнано продовженим договір суборенди житла у гуртожитку по АДРЕСА_1 строком до 31 грудня 2014 року.

У подальшому такий договір не переукладався, дія його не продовжувалася і новий договір не укладався відповідачами ні з ТОВ «Черкасихліб ЛТД», ні з ПАТ «Черкасихліб».

Листом ПАТ «Черкасихліб» від 04 грудня 2014 року та листом ТОВ «Черкасихліб ЛТД» від 04 грудня 2014 року відповідачів повідомлено про відсутність згоди на продовження з ними дії договору суборенди, у зв`язку з чим їм необхідно повернути кімнату № АДРЕСА_1 (а.с. 54, 57 т. 3).

Відповідно до актів від 11 січня 2017 року, від 17 лютого 2017 року, від 14 березня 2017 року, від 12 квітня 2017 року, від 11 травня 2017 року, від 15 червня 2017 року, від 14 липня 2017 року, складених комісією у складі працівників та мешканців гуртожитку, затверджених генеральним директором ПАТ «Черкасихліб», відповідачі у кімнаті № 56 вказаного гуртожитку не проживають, поштову кореспонденцію не отримують, у гуртожиток не з`являються, інформація про їхнє місце знаходження відсутня.

За даними довідки ПАТ «Черкасихліб» від 13 липня 2017 року відповідачі у трудових відносинах з підприємством не перебували.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 липня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 листопада 2010 року є власником житлового будинку АДРЕСА_7 .

Згідно з листом служби у справах дітей від 02 лютого 2018 року №138/01-16 ОСОБА_1 перебуває за кордоном.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Зняття з реєстраційного обліку покладено на відповідні Управління державної міграційної служби України, однак до участі у даній справі цей орган не був залучений ні в якості третьої особи, ні в якості відповідача. Безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що відповідачі без поважних причин у кімнаті № 56 гуртожитку не проживають, проте ключі від кімнати № 56 гуртожитку з моменту заселення знаходяться у ОСОБА_1 і вона їх на підприємство не здавала, вільний доступ до кімнати гуртожитку у неї, чим порушено право власності ПАТ «Черкасихліб».

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції у нескасованій частині та апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що нормами заборонено виселення особи, без надання їй іншого житлового приміщення, порушено норми статей 114, 125, 132 ЖК УРСР не заслуговують на увагу, оскільки позивач звернувся до суду, як власник, на підставі норм цивільного законодавства, а не житлового. При цьому судове рішення про виселення відповідачів судами не ухвалювалось.

Крім того, обов`язок ПАТ «Черкасихліб» у забезпеченні відповідачів житлом відповідно до положень статей 125, 132 ЖК УРСР відсутній, оскільки: відповідачі ніколи не працювали у ПАТ «Черкасихліб» та ТОВ «Черкасихліб ЛТД», не були членами сім`ї працівників цих підприємств; кімната № 56 гуртожитку позивача не надавалась відповідачам як службове житло; ордер на кімнату № 56 гуртожитку відповідачам не видавався; у приватній власності відповідачів є житловий будинок, у якому вони проживають.

Спірна кімната № 56 гуртожитку надавалась відповідачам на підставі тимчасових договорів оренди, тобто між сторонами існували договірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що договір оренди продовжений і дійсний строком по сьогоднішній день, оскільки від орендодавця не надходило ніяких заперечень щодо оренди кімнати № 56 , є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, листом ПАТ «Черкасихліб» від 04 грудня 2014 року та листом ТОВ «Черкасихліб ЛТД» від 04 грудня 2014 року відповідачів повідомлено про відсутність згоди на продовження з ними дії договору суборенди, у зв`язку з чим їм необхідно повернути кімнату № АДРЕСА_1 (а.с. 54, 57 т. 3).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта