Справа № 755/17542/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

16 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з вимогою визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Обгрнутовуючи підстави звернення з позовом до суду, посилається на наступне, що позивач є власником квартири на підставі договорів дарування частини квартири. Згідно Витягу № 34930696 від 14 листопада 2018 року з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 , в даній квартирі зареєстровано шість осіб. Однак, з дня реєстрації відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично з дня реєстрації ніколи не проживали. В даний час вони проживають в Америці понад 10 років. Оскільки, за вищевказаною адресою відповідачі не проживають, але зареєстровані, у позивача виникли проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються за них, чим об`єктивно порушуються позивача права. Позивач виховує двох дітей без чоловіка, не може отримати субсидію.

14 січня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. (а.с.20)

Від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги визнають в повному обсязі, проти винесення рішення по справі не заперечують.

25 березня 2019 року від уповноваженого представника третьої особи Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації - Максимишиної О.М. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника та прийняти рішення згідно чинного законодавства України.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Конституція України у ст. 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування частини квартири 38/100 квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 02 вересня 2016 року, та договором даруванням у частині 62/100 квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 25 травня 1994 року.

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 14 листопада 2018 року зареєстровано шість осіб.

Як убачається з Акту від 02 листопада 2018 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , підписи яких завірені головою правлінням ЖБК «Буревісни-3» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 не проживають. (а.с.8).

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16)

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 150, 156 Житлового кодексу України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16)

Відповідно до положення ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК України), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з ч.1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню.

За змістом положень ч. 1, 4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України , позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки відповідачі не заперечують проти зняття з реєстрації місця реєстрації.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позивачем в судовому засіданні не заявляється вимога щодо відшкодування з відповідачів судових витрат, тому з відповідачів судовий збір стягненню не підлягає.

З урахуванням положень ст. 267 Цивільного процесуального кодексу України, суд задовольняючи позов, в порядку виконання рішення суду покладає виконання цього рішення в частині зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 , на Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.358, 360, 383, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст.65, 71, 72 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Виконання рішення суду в частині зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 , на Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я