ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
13 червня 2006 р. |
№ 9/459пн |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач”, м. Київ,
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.03.2006
зі справи № 9/459пн
за позовом відкритого акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” (далі -Товариство), м. Алчевськ Луганської області,
до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” (далі -Підприємство)
відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції (далі -Відділ), м. Алчевськ Луганської області,
про припинення правовідносин зі стягнення коштів,
за участю представників:
Товариства -Афанасьєвої О.В.,
Підприємства -не з'явився,
Відділу -не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про припинення правовідносин зі стягнення з позивача грошових коштів на підставі наказу цього ж суду від 07.03.2002 зі справи № 6/5 та зобов'язання Відділу припинити дії з примусового виконання зазначеного наказу.
Рішенням названого суду від 29.11.2005 (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16.03.2006 (колегія суддів у складі: суддя Парамонова Т.Ф. -головуючий суддя, судді Єжова С.С., Семендяєва І.В.), позов задоволено частково: припинено правовідносини Товариства та Підприємства зі стягнення грошових коштів за наказом господарського суду Луганської області від 07.03.2002 зі справи № 6/5; в іншій частині позовних вимог - припинено провадження у справі.
Прийнятті судові рішення мотивовано тим, що судове рішення зі справи № 6/5 та виданий на його виконання наказ не звільняють відповідача від обов'язку дотримуватися процедури, визначеної статтею 14 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі -Закон № 2343), в частині подання у встановлений строк заяви з грошовими вимогами до боржника, оскільки наслідком неподання такої заяви є визнання вимог Підприємства погашеними. Водночас припинення правовідносин зі стягнення з позивача грошових коштів на підставі наказу господарського суду є підставою для припинення провадження в частині позовних вимог до Відділу на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та доповненнях до неї Підприємство просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і припинити провадження зі справи.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного суду залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Від Відділу відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- рішенням господарського суду Луганської області від 25.02.2002 зі справи № 6/5 з Товариства на користь Підприємства стягнуто 1 710 170,03 грн. заборгованості, на виконання якого видано наказ від 07.03.2002;
- 26.04.2002 Відділом відкрито виконавче провадження з примусового виконання названого рішення господарського суду Луганської області;
- 23.01.2004 ухвалою господарського суду Луганської області порушено провадження зі справи про банкрутство Товариства та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, про що було опубліковано оголошення у газеті “Голос України” від 05.03.2004 № 43;
- грошові вимоги Підприємства виникли до порушення справи про банкрутство, внаслідок чого у розумінні Закону № 2343 вони є конкурсними;
- протягом 30 днів з моменту опублікування названого оголошення Підприємство не звернулося в установленому порядку з заявою з вимогами до боржника та останні не було включено до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Луганської області від 01.07.2004;
- 28.07.2004 провадження зі справи про банкрутство Товариства припинено в зв'язку з затвердженням мирової угоди між боржником та кредиторами, що були внесені до затвердженого судом реєстру.
Причиною даного спору є питання щодо правомірності подальшого примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 07.03.2002 зі справи № 6/5.
Преамбулою Закону № 2343 визначено, що цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності -боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2343 конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.
Згідно з частиною першою статті 14 цього Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Правові наслідки неподання заяви з грошовими вимогами до боржника у передбачений строк встановлені частиною другою статті 14 Закону № 2343, відповідно до якої вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
З наведених законодавчих приписів випливає, що прийняття судом рішення про стягнення з боржника заборгованості та видача наказу на виконання такого рішення не звільняє кредитора від обов'язку подати заяву з грошовими вимогами до боржника в порядку встановленому статтею 14 Закону № 2343.
Як вбачається зі встановлених господарськими судами обставин справи, Підприємство не зверталося до суду з заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство останнього та їх не було включено до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою суду від 01.07.2004.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про те, що грошові вимоги Підприємства, які підтверджені рішенням господарського суду Луганської області від 25.02.2002 зі справи № 6/5, є погашеними відповідно до частини другої статті 14 Закону № 2343 та припинилися на підставі частини першої статі 598 ЦК України.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі статтею 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Правовідносини з примусового виконання наказу господарського суду, виданого на виконання судового рішення, є процесуально-правовими відносинами, похідними від матеріальних правовідносин, що виникають з укладеної угоди. Відтак наслідком припинення матеріальних правовідносин є припинення і процесуально-правових відносин між сторонами.
Статтею 16 ЦК України припинення правовідношення визнано одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Таким чином, висновок попередніх судових інстанцій про припинення правовідношення між Товариством та Підприємством стосовно стягнення грошових коштів на підставі наказу господарського суду Луганської області від 07.03.2002 зі справи № 6/5 є законним та обґрунтованим.
Водночас попередні судові інстанції, встановивши факт припинення правовідношення між Товариством та Підприємством стосовно стягнення грошових коштів, в частині позовних вимог до Відділу прийняли правомірне рішення про необхідність припинення провадження у справі в цій частині на підставі пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України.
Вирішення місцевим судом у межах провадження зі справи № 6/5 питання стосовно правомірності дій Відділу з примусового виконання рішення суду з цієї справи не співпадає за предметом з даним позовом і не має для нього преюдиціального значення у розумінні статті 35 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, рішення попередніх судових інстанцій зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.03.2006 зі справи № 9/459пн залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” - без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов