Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 725/434/17

провадження № 61-20619св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У січні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що13 серпня 2003 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, під час якого у них народилось двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 30 березня 2012 року було визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з матір`ю за місцем її проживання та стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку. Позивач разом з дітьми проживала в м. Макіївка Донецької області, однак у зв`язку з тимчасовою окупацією цієї території та проведенням антитерористичної операції на ній, вона разом з доньками була змушена переселитись в м. Чернівці, де проживає на даний час. У зв`язку зі зміною місця проживання значно збільшились витрати на утримання дітей та визначений судовим рішенням розмір аліментів є недостатнім для забезпечення дочок усім необхідним, крім того відповідач нерегулярно та не в повній мірі сплачує вказані аліменти. Їй стало відомо, що відповідач працює та отримує достатній заробіток, у зв`язку з чим має можливість сплачувати на утримання дітей аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі по 2 000,00 грн щомісячно на кожну дитину. Також зазначала, що відповідач не приймає жодної участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім фізичним та духовним розвитком, не спілкується з дочками, не відвідує їх, а всі питання щодо їх виховання позивач вирішує одноособово, тому вказані обставини свідчать про те, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

У зв`язку з викладеним просила змінити розмір аліментів, шляхом стягнення з відповідача на її користь аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн щомісячно на кожну дитину, та позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до дочок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 01 березня 2017 року, позов задоволено.

Змінено розмір аліментів, визначений рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 30 березня 2012 року та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 000,00 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення старшою дитиною повноліття.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до малолітніх доньок ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження офіційного працевлаштування відповідача, тому на підставі статті 184 СК України аліменти необхідно стягувати в твердій грошовій сумі.Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дітей, не проявляє батьківської турботи, не цікавиться їхнім навчально-виховним процесом, не турбується про їх фізичний, духовний розвиток, то його необхідно позбавити батьківських прав.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року скасовано заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно зміни встановленого рішенням суду розміру аліментів на утримання дітей із розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дітей на розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Позбавляючи відповідача батьківських прав на дітей, суд першої інстанції належним чином не встановив всіх обставин справи та дійшов до передчасного висновку щодо задоволення позову в цій частині. Позивач ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела факт ухилення ОСОБА_4 від виконання його батьківських обов`язків.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана нею постанова є незаконною та такою, що не в повній мірі відповідає інтересам дітей. Зазначає, що судом першої інстанції було належним чином досліджено всі обставини справи та встановлено, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно їх дітей, тим самим грубо порушив вимоги статті 150 СК України. Також зазначає, що рішенням суду батьку її дітей було визначено порядок спілкування з дітьми, однак він, знаючи про вказане рішення, 21 квітня 2014 року вилетів за межі України та повернувся назад лише 22 квітня 2016 року, таким чином протягом двох років він не цікавився тим, як живуть його діти. Вказувала, що вона змушена була розшукувати відповідача у справі через неналежну сплату аліментів на дітей, тому зверталася за його пошуками до правоохоронних органів. Після початку бойових дій, на території м. Макіївки Донецької області, де фактично проживала вона з дітьми, позивач була змушена переселитися у лютому 2015 року до м. Чернівців. Однак позивач до лютого 2015 року не цікавився їх дітьми та жодної участі у їх вихованні не приймав, та ще й ухилявся від належного виконання свого зобов`язання щодо сплати аліментів визначених рішенням суду. Вказує, що їх дочка ОСОБА_3 має вроджену ваду розвитку головного мозку та перебуває на диспансерному обліку, а відповідач не тільки відмовився надавати їй допомогу на лікування, а й не цікавився її станом здоров`я. Вказані дії та бездіяльність відповідача свідчать про те, що він грубо порушує фундаментальні права, передбачені статтею

51 Конституції України та статті 150 СК України. Також вказує, що відповідач застосовував до дітей насильницькі дії, що підтверджується проведеними психологічними обстеженнями дітей та показами їх дочки ОСОБА_2 , яка вказувала, що під час спільного проживання з батьком в Об`єднаних Арабських Еміратах , останній змушував її цілувати йому руки, чистити взуття та забороняв залишати будинок. Судом апеляційної інстанції також необґрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотання про дослідження в судовому засіданні СД диску, на якому був запис, зроблений позивачем в взимку 2013 року, та з якого можна побачити, як відповідач знущався з її та дітей.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині вирішення її позовних вимог про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, а в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржена, тому постанова апеляційного суду підлягає касаційному перегляду лише в оскаржуваній частині.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 , поданий адвокатом Середою О. Я., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказано, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позбавлення його батьківських прав, дійшов правильного висновку, що він не ухилявся від виконання батьківських обов`язків, а тривала перерва у спілкуванні з дітьми була пов`язана з тим, що позивач змінив своє та дітей місце проживання, а його не проінформувала про це. Також зазначає, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини. Тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що позивач та відповідач перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилось двоє дочок - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7-12).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 30 березня 2012 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_10 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Макіївської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з матір`ю за місцем її проживання.

Стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18 липня 2011 року і до досягнення старшою дитиною повноліття (а. с. 13-15).

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 19 липня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а. с. 16).

07 вересня 2016 року органом опіки та піклування Чернівецької міської ради надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дочок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зі змісту якого судами було встановлено, що діти про свого батька говорять неприязно, намагаються уникати відповідей на запитання про нього, а старша дочка ОСОБА_2 акцентує увагу на тому, що добре, що батько з ними не проживає, пояснюючи це тим, що він проявляв насильство до матері (а. с. 25).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 25 лютого

2016 року №528/15 надано суду висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо його малолітніх дочок

(а. с. 27).

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що позивач

ОСОБА_1 разом із двома дітьми у лютому 2015 року змушена була переїхати з Донецької області та зареєструвалась як вимушений переселенець в м. Чернівцях, однак про зміну нею та дітей місця проживання відповідача вона не повідомила. Вказана обставина не заперечувалася самою ОСОБА_1

Відповідач самостійно намагався встановити місцезнаходження дітей, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів Департаменту освіти і науки Дніпропетровської ОДА від 17 жовтня 2016 року № 6679/0/211, Департаменту гуманітарної політики управління освіти Дніпропетровської міської ради від 11 жовтня 2016 року № 12/3070, Департаменту освіти і науки Донецької ОДА від 30 вересня 2016 року № 01/19-3611, Департаменту освіти Харківської міської ради від 15 вересня 2016 року № 2552/02-21/16, Департаменту освіти Харківської ОДА від 13 вересня 2016 року № 01-40/3818

(а. с. 79-83).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, тому воно допускається лише в тому випадку, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав положення вищевказаних норм законодавства не взяв до уваги, всіх обставин справи не з`ясував та дійшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дітей бажає спілкуватися з ними, проти позбавлення його батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Посилання касаційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач належним чином не сплачував аліменти на дітей, не спілкувався з ними та не цікавився їхніми справами, безпідставні, оскільки позивачем не було доведено, а судом не встановлено саме винної поведінки відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки в силу частини шостої статті 19 СК України суд правомірно не погодився з таким висновком, про що навів відповідні мотиви.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року в частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько Є. В. Петров С. П. Штелик