Справа № 2-5064/08

РІШЕННЯ

Іменем України

 18 листопада 2008 року Голосіївський районний суд м.  Києва

у складі:

головуючого судді     Новак А.В.

при секретарі     Миколайчук Т.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  про виселення без надання іншого жилого приміщення та встановлення заборони здійснювати вхід до квартири,  -

встановив:

 До Голосіївського районного суду м.  Києва звернувся позивач з позовом до в лютому 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  про виселення без надання іншого жилого приміщення та встановлення заборони здійснювати вхід до квартири.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив,  що згідно рішення комітету Радянської районної Ради народних депутатів м.  Києва від 22.01.1990 року за № 41 «Про надання житлової площі за рахунок новобудов та поточного звільнення» йому було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. У вказаній квартирі проживав він,  його колишня дружина ОСОБА_2 та син від спільного шлюбу ОСОБА_4

Шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. Він був змушений покинути квартиру,  оскільки відповідачка постійно створювала йому умови,  які унеможливлювали спільне проживання. Крім того,  відповідачі по справі неодноразово застосовували до нього фізичне насильство,  а тому він змушений звернутись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позовної заяви та просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1,  без надання іншого жилого приміщення та заборонити ОСОБА_3 входити у спірну квартиру.

Відповідачі в судовому засіданні позов не визнали. Зокрема відповідачка ОСОБА_2 зазначила,  що позивач є її колишнім чоловіком,  який після розлучення добровільно залишив квартиру. На даний час у квартирі проживає вона та двоє її дітей. Теперішній її чоловік -ОСОБА_3 проживає окремо і періодично відвідує її та дітей. З позивачем,  у неї та ОСОБА_3 склались напружені стосунки,  які виражаються у тому,  що ОСОБА_1 відвідуючи квартиру у якій вона проживає створює конфліктні ситуації. Вважає,  що позов не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив,  що він є чоловіком ОСОБА_2,  яка разом з двома дітьми проживає у квартирі АДРЕСА_1. Він проживає окремо від них і періодично відвідує дружину та дітей. З позивачем у нього були конфліктні ситуації,  оскільки останній декілька раз з'являвся у квартиру в нетверезому стані і вчиняв сварки. Вважає,  що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Просив суд ухвалити рішення,  яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення позивача,  відповідачів,  дослідивши матеріали справи,  суд вважає,  що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,  що спірна квартира являє собою окрему,  однокімнатну квартиру,  житловою площею 17.33 кв.м.  і розташована на першому поверсі 12-ти поверхового будинку,  за адресою: АДРЕСА_1. Вказана квартира є неприватизованою. Власником особового рахунку є ОСОБА_1.

Згідно довідки Форми № 3 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_2,  ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_3,  ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до  ст.  116 Житлового кодексу Української РСР,  якщо наймач,  члени його сім'ї або інші особи,  які проживають разом з ним,  систематично руйнують його чи псують жиле приміщення,  або використовують його не за призначенням,  або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи в одному будинку,  а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними,  виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні позивачем не було надано доказів стосовно того,  що відповідачка ОСОБА_2 руйнує або псує жиле приміщення. Також позивачем не доведено фактів,  які б свідчили про те,  що ОСОБА_2 використовує спірну квартиру не за призначенням.  До неї не застосовувались заходи запобігання і громадського впливу.

Крім того,  суд бере до уваги ту обставину,  що позивач ОСОБА_4 1.3. залишив квартиру добровільно,  проживає за іншою адресою і не звертався до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні спірною жилою площею. Питання про його вселення у квартиру АДРЕСА_2 ним не порушувалось.

За таких обставин суд вважає,  що позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині заборони відповідачу ОСОБА_3 здійснювати вхід до квартири   АДРЕСА_2,  суд вважає за необхідне відмовити з наступних підстав.

Відповідно до  ст.  ст.  2,  3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,  громадянам України,  а також іноземцям та особам без громадянства,  які на законних підставах перебувають в Україні,  гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території,  за винятком обмежень які встановлені законом.  Свобода пересування це право громадянина України,  а також іноземця та особи без громадянства,  які на законних підставах перебувають в Україні,  вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку,  у будь-який спосіб,  у будь-який час,  за винятком обмежень,  які встановлюються законом.

За таких обставин,  оскільки відносно ОСОБА_3 не встановлено обмежень свободи пересування,  передбачених  ст.  12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,  суд вважає,  що вимоги позивача є необгрунтованими,  а доводи на їх обґрунтування такими,  що не мають правового значення для правильного вирішення справи.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин,  на які посилались сторони,  як на підставу своїх вимог і заперечень,  підтверджених доказами,  дослідженими в судовому засіданні,  оцінивши їх належність,  допустимість,  достовірність,  а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності,  встановивши правовідносини,  які випливають із встановлених обставин та правові норми,  які підлягають застосуванню до цих правовідносин,  суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю,  оскільки позивачем не доведено обгрунтованість позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами вирішити за правилами  ст.  88 ЦПК України.

На підставі викладеного,   ст.  ст.  109,  116 ЖК України,  керуючись  ст.  ст.  10,  15,  58,  60,  208-209,  213-215,  223,  294-296 ЦПК України,  суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  про виселення без надання іншого жилого приміщення та встановлення заборони здійснювати вхід до квартири - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Зазначені заяви та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду м.  Києва через Голосіївський районний суд м.  Києва,  або в порядку ч. 4.  ст.  295 ЦПК України.