копія
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2010 року справа № 2-а-110/10/2270/4
Хмельницький окружний адміністративний суд в складі судді Ковальчук О.К. при секретарі Бесарабі І.А.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Карповича В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002841702/3/10032 від 25 грудня 2009 року
ВСТАНОВИВ:
в поданому до суду адміністративному позові позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002841702/3/10032 від 25 грудня 2009 року, яким визначене податкове зобов’язання з податку на походи фізичних осіб в сумі 92157,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 92157,0 грн., прийняте на підставі акту документально планової виїзної перевірки №5946/17-1/НОМЕР_1 від 30 червня 2009 року.
На думку позивачки викладені в акту перевірки висновки відповідача щодо нікчемності договору купівлі-продажу вугілля деревного з твердолистяних порід від 01 січня 2008 року, укладеного між позивачкою та ПП ОСОБА_4, суперечать ст.ст. 215, 638 ЦК України.
Позивачка вважає, що правомірно віднесла до валових витрат витрати в сумі 614378,56 грн. на підставі належним чином оформлених накладних, виписаних на виконання договору комісії від 02 січня 2008 року, укладеного між позивачкою та ПП ОСОБА_4, а не договору купівлі-продажу від 01 січня 2008 року.
В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки порушення позивачкою вимог ст.ст. 13,14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13092 від 26.12.1992 року і пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлене відповідачем в ході виїзної документальної перевірки, зафіксоване в акті №5946/17-1/НОМЕР_1 від 30 червня 2009 року та підтверджене поясненнями ПП ОСОБА_4 від 23.06.2009 року.99
Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв’язку та сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими з урахуванням наведеного нижче.
Позивачка – приватний підприємець ОСОБА_3 25.03.2003 року зареєстрована виконавчим комітетом Хмельницької міської ради (Свідоцтво про державну реєстрацію серії В02 №НОМЕР_2). З 05.07.2006 року зареєстрована як платник податку на додану вартість.
Основним видом діяльності позивачки є оптова торгівля.
На підставі акту № 5946/17-1/НОМЕР_1 від 30 червня 2009 року про результати документальної планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за період з 01 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0002841702/3/10032 від 25 грудня 2009 року, яким визначене податкове зобов’язання з податку на походи фізичних осіб в сумі 92157,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 92157,0 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачкою вимог ст.ст. 13,14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13092 від 26.12.1992 року, пп.5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 92157,00 грн. у зв’язку з безпідставним віднесенням до валових витрат витрат в сумі 614378,56 грн. по операції з придбання вугілля деревного з твердолистяних порід відповідно до нікчемного договору купівлі-продажу від 01 січня 2008 року, укладеного між позивачкою та ПП ОСОБА_4, який не спричинив реальні наслідків.
Судом встановлено, що між позивачкою та ПП ОСОБА_4 в 2008 році укладені договір купівлі-продажу від 01 січня 2008 року та договір комісії від 02 січня 2008 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 січня 2008 року ПП ОСОБА_4 зобов’язалась поставити та передати у власність позивачки вугілля деревне з твердолистяних порід (п.1.1.-1.3. договору) в загальній кількості, яка не перевищує 500 т., від 20 т. до 100 т в місяць (п.2.2 договору) на загальну суму 500000,0 грн. (п.4.2 договору).
В судовому засіданні позивачка та її представник пояснили, що вказаний договір купівлі -продажу від 01 січня 2008 року дійсно не мав реальних наслідків, оскільки не відбувся ані продаж товару (перехід права власності від продавця ПП ОСОБА_4 до позивачки), ані перерахування позивачкою коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Відповідно до договору комісії від 02 січня 2008 року, укладеного між позивачкою та ПП ОСОБА_4 остання, як комісіонер, зобов’язалась за дорученням комітента (позивачки) за винагороду здійснити від свого імені та рахунок комітента в терміни і порядку, визначені цим договором, закупку і поставку вугілля деревного в брикетах (п.1.1 договору) на загальну суму 800000,0 грн. (р.4 договору). Пунктом 4.1 договору визначено, що розмір комісійної винагороди комісіонера розраховується ним самостійно як різниця між ціною товару, визначеною комітентом, і ціною, за якою комісіонер придбав товар. За змістом п.4.5 договору комітент перераховує комісіонеру грошові кошти на покриття витрат, пов’язаних з виконанням доручення, і комісійної винагороди в такому порядку: кошти на придбання товару надаються комітентом у вигляді авансового платежу на рахунок комісіонера на виконання договору комісії (пп.4.5.1 договору); витрати, пов’язані з обробкою товару, яка виконується третіми особами, сплачуються комітентом на підставі рахунків комітента в порядку авансового платежу, розмір цих витрат погоджується сторонами в кожному окремому випадку (пп. 4.5.2 договору); витрати на навантаження, розвантаження товару погоджуються з комітентом попередньо і відшкодовуються комісіонеру на підставі виставлених рахунків (пп. 4.5.3. договору). Товар, придбаний комісіонером за рахунок комітента або на виконання умов цього договору, є власністю комітента (п. 6.1 договору).
Виконання договору підтверджується дослідженими в судовому засіданні поясненнями позивачки, накладними за період з січня по грудень 2008 року про передачу позивачці придбаного ПП ОСОБА_4 деревного вугілля та випискою Хмельницької філії ПАТКБ «Приватбанк» по рахунку позивачки щодо розрахунків з контрагентом ПП ОСОБА_4 за період з 01.01.2008 року по 31.05.2008 року, зі змісту якої вбачається, що на виконання комісійного доручення згідно до договору комісії від 02 січня 2008 року позивачка в січні – травні 2008 року перерахувала на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_4 відповідні кошти.
Отримане по договору комісії деревне вугілля на виконання укладених зовнішньоекономічних контрактів позивачка в той же день відвантажувала на адресу покупців за межі митної території України, що підтверджується наявними в матеріалах справи вантажними митними деклараціями та Інвойсами за період з січня по травень 2008 року.
При цьому судом не встановлено та не доведено відповідачем, що деревне вугілля, відображене позивачкою як отримане від ПП ОСОБА_4 на виконання договору комісії, насправді передане позивачці іншими постачальниками, а не ПП ОСОБА_4
В січні – травні 2008 року по операції з придбання від ПП ОСОБА_4 комісійних послуг договору комісії від 02 січня 2008 року позивачка віднесла до валових витрат витрати в сумі 614378,56 грн.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю регулюється розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", положення якого продовжують діяти і після набрання з 01.01.2004 р. чинності Законом України від 22 травня 2003 року N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" з врахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.
За змістом ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Отже, невід’ємною ознакою правомірності віднесення коштів, виплачених позивачкою за договором комісії, до складу валових витрат є зв’язок цих витрат з її господарською діяльністю.
Нормами п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
У частині 1 ст.3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Судом встановлено, що основним видом діяльності позивачки є оптова торгівля, відтак придбання від ПП ОСОБА_4 комісійних послуг з купівлі-продажу деревного вугілля, яке в послідуючому повному обсязі реалізоване за межі митної території України, здійснене позивачкою в межах господарської діяльності і безпосередньо спрямоване на одержання прибутку.
За змістом додатку 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 N 12, із змінами і доповненнями та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 за N 64, положення статті 5 ("Валові витрати") застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. Тобто, виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.
Перевіркою встановлено, та зафіксовано в акті (стор.11), що дохід позивачки від господарської діяльності, основним видом якої є продаж деревного вугілля, в тому числі , отриманого за договором комісії від ПП ОСОБА_4, в 1 кварталі 2008 року склав 849553,0 грн, в 2 кварталі 2008 року – 1574533,0 грн. При цьому перевіркою не встановлено порушень позивачкою законодавства в частині формування валового доходу.
Водночас, перевіркою, в ході якої використовувався як договір комісії від 02 січня 2008 року (стор.9 акту) так і банківські виписки, відповідно до яких призначення платежу є оплата комісійної винагороди ПП ОСОБА_4 (стор. 5 акту), не встановлено будь-яких порушень у формуванні позивачкою валових доходів від вказаної операції, що підтверджується актом перевірки від 30 червня 2009 року та поясненнями в судовому засіданні представника відповідача Ланчука С.М., який за направленням відповідача здійснював виїзну документальну перевірку позивачки та приймав участь у оформленні акту перевірки.
Таким чином, витрати в загальній сумі 614378,56 грн. по операції з придбання від ПП ОСОБА_4 комісійних послуг відповідно до договору комісії від 02 січня 2008 року правомірно включені позивачкою до валових витрат відповідних звітних періодів на підставі наявних у неї первинних документів.
Суд не бере до уваги надану відповідачем копію пояснень ПП ОСОБА_4, як таку, що не відповідає вимогам ст.70 КАС України щодо належності та допустимості, оскільки:
твердження ПП ОСОБА_4 щодо відсутності будь-яких взаємовідносин з позивачкою спростовуються наявними в матеріалах справи накладними на передачу товару та випискою з банківського рахунку позивачки щодо перерахування коштів;
надавши пояснення 23.06.2009 року слідчому податкової міліції, ПП ОСОБА_4, проігнорувавши запит відповідача від 22.06.2009 року № (стор.9 акту), фактично відмовилась від проведення зустрічної перевірки щодо взаєморозрахунків з позивачкою;
на неодноразові виклики до суду ПП ОСОБА_4 відмовилась з’явитись в судове засідання в якості свідка для надання пояснень щодо взаємовідносин з позивачкою.
Судом також враховується, що єдиним доказом неправомірного формування позивачкою валових витрат в сумі 614378,56 грн. є пояснення ПП ОСОБА_4, відібране працівником податкової міліції 23.06.2009 року.
Відповідно до ст.11? Закону України «Про державну податкову службу» працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби, якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових справи або розслідуванням кримінальних спав, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.
А за змістом п.1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України №326 від 11.06.2004 р., факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV зі змінами та доповненнями передбачено, що фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З урахуванням викладених норм письмові пояснення ПП ОСОБА_4, не належать до жодної з категорій документів, які можуть підтвердити факт порушення, оскільки не відповідають вимогам до первинного документу та не є іншими документами, зафіксованими обліком позивача.
Враховуючи викладене, зазначене пояснення, відібране працівниками податкової міліції суд не бере до ували, оскільки за змістом ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Як зазначено в ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Пояснення ПП ОСОБА_4, відібрані працівниками податкової міліції,, а також акт перевірки, який базується лише на вказаних поясненнях (стор.10 акту) суд не вважає належними та допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України.
Всупереч ч.2 ст.71 КАС України відповідач не надав суду додаткові докази правомірності визначення позивачці податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в с умі 92157,0 грн.
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладені норми відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0002841702/3/10032 від 25 грудня 2009 року . В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.
Керуючись Законами України «Про державну податкову службу в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств», Декретом Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян»», ст.ст. 11, ст. 99, 100, 158 - 163, 167, 186, 254 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Хмельницькому №0002841702/3/10032 від 25 грудня 2009 року.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 23.02.2010 року.
Головуючий суддя копія О.К.Ковальчук
З оригіналом згідно
Суддя О.К.Ковальчук