ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 р. | № 17/307 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі її відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”, м. Енергодар Запорізької області,
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.03.2006
зі справи № 17/307
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Полозовського Віктора Михайловича (далі –Підприємець), м. Херсон,
до державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі її відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (далі –Підприємство)
про розірвання договору поставки та стягнення 14 150 грн.,
за участю представників сторін:
позивача – не з’явився,
відповідача –Лебедєва О.С.,
ВСТАНОВИВ:
Підприємець звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про розірвання договору поставки від 21.02.2001 № 104(3)01УК та стягнення з Підприємства 14 150 грн. боргу.
Рішенням названого суду від 21.11.2005 (суддя Шевченко Т.М.) позов задоволено частково: розірвано договір від 21.02.2001 № 104(3)01УК; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте судове рішення в частині розірвання договору мотивовано істотним порушенням відповідачем умов договору, а відмову в стягненні коштів –пропуском позивачем строку позовної давності.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 21.03.2006 (колегія суддів у складі: Мойсеєнко Т.В. –головуючий суддя, судді Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2005 скасовано частково та позов задоволено в повному обсязі. Постанова апеляційного суду мотивована неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань та наявним перериванням з боку відповідача перебігу строку позовної давності.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 31.03.2000 Підприємцем (Постачальник) та Підприємством (Покупець) укладено договір поставки продукції № 82(3)2000У (далі –Договір № 82(3)2000У), за умовами якого Постачальник зобов'язався у ІІ-ІV кварталах 2000 року (рівномірно за місяцями) поставити, а Покупець прийняти та сплатити поставлену продукцію (рукавички трикотажні) у кількості 100 000 штук за ціною 0,95 грн. за штуку на суму 95 000 грн. на протязі 10-ти банківських днів з моменту приймання по кількості та якості (пункти 1.1, 4.4);
- відповідно до пункту 11.1 Договору № 82(3)2000У визначено, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань;
- 21.02.2001 позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено договір поставки продукції № 104(3)01УК (далі – Договір № 104(3)01УК), за умовами якого Постачальник зобов'язався у І-ІV кварталах 2001 року поставити, а Покупець прийняти та сплатити поставлену продукцію (рукавички трикотажні) у кількості 100 000 штук за ціною 1,05 грн. за штуку на суму 105 000 грн.;
- згідно з пунктом 3.3 Договору № 104(3)01УК розрахунок за поставлену продукцію мав здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів за кожну мінімально необхідну додатково погоджену партію поставленої продукції;
- пунктом 11.1 Договору № 104(3)01УК строк дії договору сторонами визначено - до повного виконання своїх договірних зобов'язань;
- на виконання зазначених договорів поставки Підприємець передав відповідачеві в період з березня 2000 року по лютий 2002 року трикотажних рукавичок на суму 193 550 грн., що підтверджується накладними від 30.01.2001 № 6, від 05.03.2001 № 12, від 09.04.2001 № 18, від 28.04.2001 № 21, від 05.07.2001 № 24, від 09.07.2001 № 29, від 23.08.2001 № 35, від 28.11.2001 № 45, від 08.02.2002 № 4;
- поставка товару за накладною від 30.01.2001 № 6 здійснена поза межами Договору № 104(3)01УК (за Договором № 82(3)2000У);
- відповідач частково - в сумі 179 400 грн. - сплатив вартість отриманого товару, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.06.2004 та не заперечується сторонами (а.с. 27);
- розмір заборгованості на день звернення позивача з позовом становить 14 150 грн. (несплаченою за Договором № 104(3)01УК залишилася продукція за накладною від 08.02.2002 № 4 на суму 10 500 грн. та частково за накладною від 28.11.2001 № 45 - на суму 4 000 грн.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- позивач відповідно до приписів статті 165 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент вчинення відповідних дій) пред'являв відповідачеві вимоги з оплати поставленого товару шляхом виставлення рахунків;
- для стягнення заявленої заборгованості строк позовної давності за рахунком від 28.11.2001 № 27 (накладна від 28.11.2001 № 45) на суму 10 500 грн. за загальним правилом мав сплинути 05.12.2004, а за рахунком від 08.02.2002 № 4 на суму 10 500 грн. (накладна від 08.02.2002 № 4) в частині несплачених 4 000 грн. - 15.02.2005;
- позивач звернувся до суду з даним позовом 22.09.2005;
- з боку відповідача мало місце переривання перебігу позовної давності, про що свідчать: відповідь Підприємства від 05.11.2004 № 10499/19 (а.с. 30) на претензію від 15.09.2004 № 5, де визнано борг у сумі 14 150 грн. та зазначено про можливість його погашення після закінчення дії мораторію та накопичення коштів для погашення боргів минулих років; двосторонній акт звірки взаємних розрахунків від 01.06.2004; часткове погашення в 2003 році наявної заборгованості;
- ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2003 зі cпpaви № 23/157-б порушено провадження про банкрутство Підприємства та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;
- докази опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Підприємства відсутні;
- 15.09.2004 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати Договір № 104(3) 01УК (а.с. 28), отримання вказаної пропозиції підтверджується фактом відповіді на неї відповідача листом від 05.11.2004 № 10499/19 (а.с. 30), але цей лист не містить відповіді на пропозицію щодо розірвання договору.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність підстав для примусового стягнення заборгованості та розірвання Договору.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлений факт наявної заборгованості в сумі 14 150 грн. та з’ясувавши обставини переривання перебігу позовної давності (отримання кредитором від боржника листа з визнанням заборгованості в повному обсязі та зазначенням про можливість та умови її погашення є достатньою підставою для цього у розумінні частини першої статті 264 ЦК України), за відсутності факту публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Підприємства (стаття 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”) прийняв правомірне рішення про стягнення з відповідача боргу за період, який передував розірванню договірних відносин між сторонами.
Згідно з статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Згідно з статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, з боку відповідача мало місце істотне порушення умов Договору № 104(3)01УК, що потягло за собою його розірвання відповідно до статті 611 ЦК України.
Відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, постанова апеляційного суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.03.2006 зі справи № 17/307 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі її відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов