справа № 22ц-5835 /2008 р. Головуючий у першій інстанції: Фісунов А. Л.
категорія: 05 Суддя-доповідач: Віхров В. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2008 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - Віхрова В. В.,
Суддів: Осіяна О. М., Котушенко С. П.,
за участі секретаря Горобець К. В.,
представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Коптілова Ю. В.,
розглянувши в судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2008 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернувся у жовтні 2007 року до суду з позовом, посилаючись на те, що він прийняв спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після його батька ОСОБА_6, якому під індивідуальне житлове будівництво відводилася земельна ділянка у АДРЕСА_1, і до складу спадщини входило право власності на домоволодіння, що розташоване на цій земельній ділянці та складалося з жилого будинку загальною площею 105, 6 м2 під літ. «А-1», вбиральні під літ. «Ж», душу під літ. «З», навісу під літ. «И», споруди під літ. «К», «І», №№ 1-8, через що, поліпшуючи житлові умови своєї сім'ї, він переобладнав жилі приміщення будинку та здійснив житлову прибудову під літ. «A1-1», добудував сіни, веранду, збільшивши загальну площу будинку до 134, 7 м2, а також збудував на цій земельній ділянці господарські і побутові споруди для обслуговування будинку, проте без належним чином оформленого дозволу та затвердженого проекту, у зв'язку з чим просив визнати за ним право власності на виконане будівництво та зобов'язати виконком Ленінської у м. Дніпропетровську ради ввести в експлуатацію нерухоме майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_5 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, вказуючи на відсутність у нього прав землекористування лише через те, що такі права не оформлені, хоча такі права перейшли до нього в порядку спадкування, а ту обставину, що апелянт неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування з заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного майна, місцевий суд до уваги не прийняв та до участі в справі виконком Ленінської у м. Дніпропетровську ради не залучав, незважаючи на пред'явлені до нього позовні вимоги, зазначивши в рішенні, що такі вимоги безпідставні, у зв'язку з чим апелянт порушує питання про скасування рішення місцевого суду з направленням справи на новий розгляд.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши ОСОБА_3, яка підтримала скаргу, а також ОСОБА_4, який вважав скаргу безпідставною, а рішення місцевого суду законним, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, дійшов висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з таких підстав.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що право на позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно належить особі, яка має у титульному володінні земельну ділянку, на якій таке нерухоме майно зведене, в той час як позивач у цій справі прав землекористування відповідно до ст. 125 ЗК України не набув, оскільки не надав документів, якими такі права засвідченні, а також відзначив, що позивач не надав доказів введення в експлуатацію спірних нерухомих речей, а також відмови відповідного органу в прийнятті в експлуатацію самовільно зведених споруд. Проте суд апеляційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з такими висновками.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України і ст.ст. 24, 30 Закону України «Про планування та забудову територій» прийняття нерухомого майна до експлуатації входе до юридичного (фактичного) складу, за якого виникають відносини власності, оскільки завершено будівництво і створена нова річ, з приводу чого позивач і
пред'явив вимоги до виконкому Ленінської у м. Дніпропетровську ради, без розв'язання яких неможливо вирішити питання про наявність підстав до задоволення позову про визнання права власності.
Тож колегія суддів відзначає, що було б несправедливим покладати тягар доказування факту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта на особу, яка в порядку п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України шукає по суду захисту своїх цивільних прав шляхом визнання незаконними дії та бездіяльність органу місцевого самоврядування, який не визнає прав такої особи та ухиляється від виконання своїх обов'язків за п. 14 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою KM України від 22.09.2004 за № 1243. У зв'язку з цим за принципом змагальності цивільного процесу за ст.ст. 10, 60 ЦПК України така особа несе тягар доказування лише факту ухилення органу місцевого самоврядування від здійснення обов'язків з утворення комісії та прийняття об'єкта до експлуатації, що порушує цивільні права щодо набуття майна у власність.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та журналу судового засідання, судом ця цивільна справа розглянута без участі виконкому Ленінської у м. Дніпропетровську ради, хоч вимоги з прийняття в експлуатацію пред'явлені саме до нього, і судом не досліджувалися будь-які докази, що стосуються обставин, які відносяться до підстав цього позову. Це є наслідком того, що під час підготовки справи до судового розгляду в порушення ст. 130 ЦПК України не з'ясовувалося питання про склад осіб, які братимуть участь у справі щодо цих вимог, факти щодо звернень позивача з приводу прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, які підлягають з'ясуванню та доказуванню, а також докази, якими такі факти будуть підтверджуватися. Внаслідок цих порушень суд в рішенні зробив висновки щодо вирішення позову до виконкому Ленінської у м. Дніпропетровську ради, який до участі в справі судом не залучався та участі в розгляді справи не приймав, що за п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є обов'язковою підставою до скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції з огляду на положення ст. 1225 ЦК України не надав належної оцінки тому встановленому ним факту, що домоволодіння у АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 600 м2, яка на підставі рішення виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради народних депутатів від 24.08.1950 за № 772 виділялася під індивідуальне житлове будівництво ОСОБА_6, після якого позивач у цій справі прийняв спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1.
Суд першої інстанції також не з'ясовував обставини щодо технічного стану споруджених будівель та його відповідності, як і відповідності виконаних будівельних робіт, протипожежним нормам і вимогам державних будівельних норм, хоч ці обставини мають значення для застосування ст. 376 ЦК України, згідно з якою пред'явлений позов про визнання права власності до міської ради.
З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наявні обставини за ст.ст. 303, 311 ЦПК України, що перешкоджають суду апеляційної інстанції вирішити справу по суті вимог, і рішення місцевого суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, за якого суду, серед іншого, належить з урахуванням наведеного вище повно і всебічно з'ясувати коло осіб, прав яких стосується вирішення спору, обставини, якими обґрунтовані вимоги і заперечення проти них, а також інші факти, що мають значення для вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити повністю.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2008 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути принесене прокурором касаційне подання, безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.