ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/4109/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (головуючий суддя Антонік С.Г., судді Кощеєв І.М., Іванов О.Г.) у справі № 912/4109/16

за позовом Закритого акціонерного товариства "Агроавтосервіс" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_2 , 4) Олександрійська районна державна адміністрація

про визнання права на постійне користування земельною ділянкою, заборону розпорядження земельними ділянками,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У листопаді 2016 року Закрите акціонерне товариство "Агроавтосервіс" (далі - позивач) звернулося в Господарський суд Кіровоградської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати за ЗАТ "Агроавтосервіс" право на постійне користування земельною ділянкою площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, виданого відповідно до рішення Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13;

- заборонити Державному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області до припинення дії права на постійне користування земельною ділянкою площею 691,4 га, яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею за № 13, розпоряджатись земельними ділянками, які повністю або частково входять в межі земельної ділянки площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області, право на постійне користування якої посвідчено згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13.

1.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач посилається на те, що відповідно до Державного акта НОМЕР_1 на право постійного користування землею товариству на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 691,1 га на території Олександрійського району Кіровоградської області.

Водночас, відповідачем прийнято низку рішень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою шляхом надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передачі її частин у власність громадянам для ведення особистих селянських господарств.

Такі дії відповідача, на думку позивача, свідчать про те, що він не визнає його права на постійне користування земельною ділянкою, яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, а також буде і на майбутнє порушувати право позивача на користування зазначеною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

2. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2018 в задоволені позову відмовлено.

2.1. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про передачу позивачу земельної ділянки було прийнято Олександрійською районною адміністрацією, в той час як право розпорядження землею належало районній раді. З 1996 року та у подальшому питання щодо затвердження розпорядження голови Олександрійської РДА про передачу ЗАТ "Агроавтосервіс" земельної ділянки на території Лікарівської сільської ради в розмірі 691,40 га на сесії районної Ради народних депутатів не розглядалося. Отже, відповідного рішення Рада народних депутатів про передачу ЗАТ "Агроавтосервіс" земельної ділянки на території Лікарівської сільської ради в розмірі 691,40 га не приймала.

Крім того, господарський суд вказав, що при існуванні Державного акта на земельну ділянку, але відсутності (чи неприйняття) відповідною радою рішення про набуття права на земельну ділянку, даний державний акт лише визначає саму земельну ділянку і не наділяє його власника правом на цю земельну ділянку.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано за Закритим акціонерним товариством "Агроавтосервіс" право на постійне користування земельною ділянкою площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, виданого відповідно до рішення Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р. Заборонено Державному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області до припинення дії права Закритого акціонерного товариства "Агроавтосервіс" на постійне користування земельною ділянкою площею 691,4 га, яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, розпоряджатись земельними ділянками, які повністю або частково входять в межі земельної ділянки площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області, право на постійне користування якої посвідчено Державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13.

3.1. В обгрунтування оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції вказав, що, враховуючи положення статей 7, 11, 19, 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час надання позивачу земельної ділянки), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядження Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р прийнято з перевищенням повноважень, оскільки воно не було затверджено на сесії районної ради, а право вилучення та надання земельних ділянок було надано райдержадміністрації рішенням районної ради №115 від 25.12.1996. Водночас, апеляційний суд зазначив, що право користування земельною ділянкою у позивача виникло не на підставі розпорядження голови райдержадміністрації, а на підставі Акту про право постійного користування, як то встановлено ч.1 ст.21 Земельного кодексу України. Враховуючи правові позиції Європейського Суду з прав людини, викладену, зокрема, у рішенні "Рисовський проти України", суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та дійшов висновку, що допущення районною державною адміністрацією порушення при наданні позивачу земельної ділянки в користування, не може бути підставою для невизнання за позивачем права користування земельною ділянкою та позбавлення його цього права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.10.2018.

Аргументи учасників справи

Доводи третіх осіб, викладені у касаційних скаргах (узагальнено)

5. Обгрунтовуючи доводи касаційних скарг, треті особи зазначають про порушення судом апеляційної інстанції приписів 125 Земельного кодексу України та наголошують на тому, що державний акт від 10.12.1996 позивач отримав без достатньої правової підстави, з порушенням земельного законодавства.

5.1. Скаржники зазначають, що розпорядження № 495-р від 04.12.1996 має рекомендаційний характер і не може замінити передбачену законодавством та Конституцією України обов`язкову дію щодо розгляду земельного питання на сесії ради народних депутатів та прийняття щодо нього відповідного рішення. Проте, дане питання щодо передачі ЗАТ "Агроавтосервіс" земельної ділянки на території Лікарівської сільської ради в розмірі 691,40 га залишилось невирішеним.

5.2. Крім того, скаржники зазначають про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, яке полягає у незалученні до участі у справі у якості третіх осіб власників земельних ділянок, які оформили право власності в установленому законом порядку, з огляду на що вирішив питання про їх права та обов`язки без їх участі.

Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційні скарги (узагальнено)

6. У відзиві на касаційні скарги позивач зазначає, що скаржники не наводять у своїх скаргах будь - яких доводів на спростування висновків апеляційного суду, посилаючись лише на формальні порушення, які допустив голова РДА в грудні 1996 року, з огляду на що просить залишити їх без задоволення.

7. Також 13.05.2019 на адресу суду від третьої особи - Олександрійська районної державної адміністрації надійшли письмові пояснення щодо касаційних скарг, у яких зазначено про відсутність підстав для визнання за ЗАТ "Агроавтосервіс" права на постійне користування земельною ділянкою площею 691,4 га на території Лікарівської сільської ради.

8. 15.05.2019 та 29.05.2019 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням голови Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р "Про вилучення та надання земельних ділянок для сільськогосподарських потреб" вирішено вилучити з земель агропромфірми "Мазтранссервіс" земельну ділянку загальною площею 691,4 га на території Лікарівської сільської Ради народних депутатів та надати акціонерному товариству закритого типу "Агроавтосервіс" земельну ділянку загальною площею 691,4 га для сільськогосподарського виробництва на території Лікарівської сільської Ради народних депутатів. Пунктом 3 розпорядження передбачено його затвердження на слідуючій сесії районної Ради народних депутатів.

9.1. Судами установлено відсутність доказів розгляду даного розпорядження на сесії районної ради.

9.2. На підставі розпорядження оформлено та видано Державний акт на право постійного користування землею площею 691,4 га серії НОМЕР_1 акціонерному товариству закритого типу "Агроавтосервіс". Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13.

9.3. Суди також установили, що в акті помилково зазначено, що земельна ділянка розташована на території Костянтинівської сільської ради, оскільки згідно плану зовнішніх меж землекористування, наявному в Акті, дана земельна ділянка знаходиться на території Лікарівської сільської ради.

9.4. В подальшому, Головним управлінням Держгеокадастру було прийнято низку рішень про розпорядження зазначеною земельною ділянкою шляхом надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передачі її частин у власність громадянам для ведення особистих селянських господарств. Зокрема, згідно наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області Хоменко С.В. № 11-4015/21-15-СГ від 09.10.2015 надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району (за межами населеного пункту). Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, у тому числі: 2,0000 га рілля, земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код класифікатора видів цільового призначення земель - 01.03).

9.5. Судами установлено, що ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району, яка входить в межі земельної ділянки, право користування якою посвідчено зазначеним актом на право постійного користування, виданого позивачу. Крім того, були передані у власність інші земельні ділянки, а саме: на користь громадян ОСОБА_3 (земельна ділянка НОМЕР_2, наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про передачу її у власність № 11-4496/14-16-СГ від 13.05.2016), на користь ОСОБА_1 (земельна ділянка кадастровий НОМЕР_3, наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про передачу цієї ділянки у власність № 11-4741/14-16-СГ від 20.05.2016).

9.6. В ході розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням позивача було призначено та проведено судову земельно - технічну експертизу. Згідно із висновком судової земельно-технічної експертизи, проведеної Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.09.2017 № 170/171/17-27:

- має місце накладення (повне входження) земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_2, НОМЕР_3 на земельну ділянку загальною площею 691,4 га, яка відповідно до Державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 13, надана у постійне користування ЗАТ "Агроавтосервіс", враховуючи позначення в плані зовнішніх меж землекористування вказаної земельної ділянки цифрою 1, що складається із земельних ділянок площею 180,4 га, 388,0 га, 77,2 га, 45,8 га у визначених цим планом контурах та згідно наступного опису меж:

Від "А" до "Б" - землі КСП "Миронівське" Миронівської сільської ради;

Від "В" до "Г" - землі КСП "Озерське" Озерської сільської ради;

Від "Г" до "Д" - землі Світловодського ЛГД;

Від Д" до "Е" - землі КСП "Озерське" Озерської сільської ради;

Від "Е" до "Є" - землі ДЛФ;

Від Є" до "Ж" - землі КСП ім. Ілліча Василівської сільської ради;

Від "Ж" до "З" - землі Олександрійського кінзаводу № 174 Лікарівської сільської ради.

Земельна ділянка, що надана у постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, загальною площею 691,40 га являється тотожною земельним ділянкам, які входять до складу земельної ділянки ДП ДСП "Лікарівка-2", яка згідно технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Лікарівської сільської ради, що розроблена ДП "Кіровоградський науково-дослідний інститут землеустрою" в 2013 році та погоджена начальником управління Держземагенства в Олександрійському районі Кіровоградської області та включена в реєстр земельних ділянок, що використовуються без документів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

10. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

11. Предметом спору у цій справі є вимога ЗАТ "Агроавтосервіс" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996, виданого відповідно до рішення Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13, а також про заборону відповідачу до припинення права позивача на вказану земельну ділянку розпоряджатись земельними ділянками, які повністю або частково входять в межі земельної ділянки площею 691,4 га з підстав порушення права позивача на користування земельною ділянкою.

12. У відповідності до положень п. 2 ч. 1 статті 48 Земельного кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 15.03.1991, та діяла на час надання позивачу земельної ділянки) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

13. За змістом статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

14. Статтею 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

15. За змістом статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

16. В силу положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

17. Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час надання позивачу земельної ділянки), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

18. Статтею 4 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

19. Відповідно до статті 11 Земельного кодексу України до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

20. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель запасу для сільськогосподарського використання (ч.3 ст.19).

21. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч.1 ст.21).

22. З огляду на наведені норми закону, господарські суди дійшли вірних висновків, про те, що розпорядження Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 № 495-р, прийнято з перевищенням повноважень, оскільки розпорядження не було затверджено на сесії районної ради, а право вилучення та надання земельних ділянок було надано райдержадміністрації рішенням районної ради №115 від 25.12.1996, тобто, після прийняття вищевказаного розпорядження.

23. Місцевий господарський суд, проаналізувавши дотримання органами місцевого самоврядування порядку надання земельної ділянки, дійшов висновку, що питання передачі ЗАТ "Агроавтосервіс" земельної ділянки на території Лікарівської сільської ради в розмірі 691,40 га є невирішеним на рівні розпорядження голови Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 №496-р. У Державному акті НОМЕР_1 від 10.12.1996 замість відповідного рішення Олександрійської районної ради про надання права на земельну ділянку, вказаний номер та дата розпорядження голови Олександрійської районної державної адміністрації від 04.12.1996 №496-р "Про вилучення та надання земельних ділянок для сільськогосподарських потреб", яке по змісту не передбачає пряму передачу земельної ділянки, та по своїй правовій природі не є нормативним документом по якому допускається передача земельних ділянок у користування.

24. Апеляційний господарський суд, як на підставу для скасування рішення місцевого суду послався на те, що право користування земельною ділянкою у позивача виникло не на підставі розпорядження голови райдержадміністрації, а на підставі Акту про право постійного користування, як то встановлено ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України.

25. Колегія суддів зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом наявності речового права на земельну ділянку у тієї чи іншої особи є наявність правовстановлюючого документа.

26. З правового аналізу статті 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час надання позивачу земельної ділянки) коментованої вище та статті 19 Кодексу, якою урегульовано порядок надання земельних ділянок у користування, слід дійти висновку, що за наслідками процедури відведення земельної ділянки відповідний орган місцевого самоврядування в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Стаття 23 Земельного кодексу України вказує про посвідчення державними актами набутого права.

27. З огляду на наведене вище, суд апеляційної інстанції помилково вказав, що з Державного акта у позивача виникає право постійного користування, оскільки це право лише посвідчується державним актом, а виникає з рішень органів місцевого самоврядування. Водночас, хоча розпорядження голови районної державної адміністрації від 04.12.1996 №495-р і прийнято з перевищенням повноважень, однак, воно є рішенням державних органів, на підставі якого 10.12.1996 видано Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1. При цьому, судами не встановлено обставин щодо його скасування або визнання незаконним, так само як і скасування Державного акту щодо права постійного користування, з якого у позивача виникло право користування земельною ділянкою. Водночас, колегія суддів зазначає, що помилковість таких висновків апеляційного суду не вплинула на правильність висновків суду про задоволення позовних вимог.

28. Колегія суддів зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

29. Положеннями статті 27 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час надання позивачу земельної ділянки) обумовлено підстави для припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, припинення права користування землею у визначених випадках провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, або ж за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. У разі незгоди землекористувача припинення права користування землею у визначених випадках провадиться у судовому порядку.

Чинним Земельним кодексом України також у главі 22 обумовлено припинення прав на землю.

30. Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 691,4 га на території Олександрійського району Кіровоградської області згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 10.12.1996 на підставі відповідного рішення.

31. При цьому, зробивши правильний висновок, що допущення районною державною адміністрацією порушення при наданні позивачу земельної ділянки у користування не може бути підставою для невизнання за позивачем права користування земельною ділянкою та позбавлення його цього права, апеляційний господарський суд вірно застосував практику Європейського суду з прав людини, зокрема, урахував правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011, згідно з якою: 1) Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та у належний і якомога більш послідовний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"); 2) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була би рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило би загальним інтересам (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

32. Доводи касаційних скарг третіх осіб, фактично дублюють висновки, які були зроблені судом першої інстанції та оцінка яким була надана в тексті даної постанови, з огляду на що вони колегією суддів відхиляються.

33. Твердження касаційних скарг в частині того, що рішенням апеляційного суду власників земельних ділянок, які входять на земельну ділянку позивача, неправомірно позбавлено такого права власності, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

34. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Згідно із частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У даній справі судами не встановлено обставин припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою в порядку, визначеному законом. Також не встановлено обставин щодо скасування підстав набуття позивачем права користування земельною ділянкою.

36. Земельним законодавством не обумовлено повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування на повторну передачу земельних ділянок у власність чи користування без припинення права постійного користування на земельну ділянку у іншої особи, яке підтверджено Державним актом, що може свідчити про недотримання відповідними органами як приписів Конституції України, так і норм Земельного кодексу України.

37. Посилання третіх осіб на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у незалученні до участі у справі у якості третіх осіб власників земельних ділянок, які оформили право власності в установленому законом порядку, колегією суддів також відхиляються, оскільки, виходячи з предмету і підстав позову, з рішення апеляційного суду не вбачається, що воно прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

38. Оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правомірності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, то Верховний Суд не вбачає підстав для його зміни чи скасування, та вважає, що його слід залишити без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі №912/4109/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.