КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №372/2523/18 головуючий у суді І інстанції: Потабенко Л.В.

провадження №22-ц/824/7739/2019 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Сержанюка А.С., Сліпченка О.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Потабенко Л.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року позивач АТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 серпня 2012 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 належним чином зобов`язань за укладеним кредитним договором №б/н від 29 серпня 2012 року не виконувала, у зв`язку із чим у останньої утворилася заборгованість.

Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 113363,16 гривень, а також судові витрати у розмірі 1762,00 гривень.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2019 рокуу задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач АТ КБ «Приват Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. АТ КБ «Приват Банк» вважає, що суд першої інстанції допустив однобічність та неповноту судового розгляду справи, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надав.

Копія ухвали Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року про відкриття апеляційного провадження направлялася судом за адресою реєстрації місця проживання відповідача (а.с.85) 24 квітня 2019 року (а.с.81).

Проте, поштовий конверт було повернуто до суду за закінченням терміну його зберігання (а.с.132, 133).

Здійснюючи повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції ураховував, що відомості про іншу адресу для листування, номери телефонів, адресу електронної пошти, тощо - у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Отже, відсутність у відповідача, інших засобів зв`язку та його відсутність за адресою його реєстрації, суд апеляційної інстанції розцінює як належне повідомлення особи про розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що Умови та правила надання споживчого кредиту фізичним особам не підписані відповідачем. Крім того, суд зазначив, що позивачем надано розрахунки заборгованості, з яких неможливо перевірити правильність нарахувань відповідних сум.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 29 серпня 2012 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.9).

В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_1 ознайомилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та погодився з ними.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до змісту статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився, про що розписався у анкеті-заяві. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.

Крім того, згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг).

Відповідно до п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором №б/н від 29 серпня 2012 року, внаслідок чого, станом на 30 червня 2018 року (дата визначена позивачем), у останньої утворилася заборгованість у розмірі 113363,16 гривень, яка включає в себе 3496,24 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 109866,92 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 29 серпня 2012 року по 30 березня 2018 року (а.с.6-7).

Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань.

ОСОБА_1 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, і наведених норм законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні всі підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у сумі 3496,24 гривень за період з 29 серпня 2012 року (дата укладання договору між сторонами) по 30 червня 2018 року (дата визначена АТ КБ «ПриватБанк» у позові).

Відтак, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні статті 634 ЦК України.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд апеляційної інстанції доходить наступного.

У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як встановлено судом, відповідач ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг (29 серпня 2012 року), а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та погодився з ними, що засвідчив своїм підписом (а.с.9).

Відповідно до ч.1 ст.10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг» розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком у випадку інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку та погодження клієнта на нові умови, а також шляхом надсилання СМС-повідомлень.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що боржник вважається належно повідомленим про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом у односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами становив, станом на 29 серпня 2012 року (дата укладання договору між сторонами), 30,00% на рік.

Вказана відсоткова ставка діяла починаючи з 29 серпня 2012 року (дата укладання договору між сторонами) по 31 серпня 2014 року.

У подальшому, з 01 вересня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшив процентну ставку до 34,80%, з 01 квітня 2015 року - до 43,20%.

Таким чином, з урахуванням збільшення відсоткової ставки банком у односторонньому порядку (ст.10561 ЦК України), без повідомлення позичальника, апеляційний суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість по процентам, нарахована за період з 29 серпня 2012 року (дата визначена позивачем у розрахунку заборгованості) по 31 серпня 2014 року (остання дата, коли проценти нараховувалися по відсотковій ставці 30,00% «Загальний залишок заборгованості за відсотками»), що складає 1655,03 гривень.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково вважав розрахунок заборгованості неналежним та недопустимими доказом у справі з підстав відсутності роз`яснень та доказів щодо принципу складання розрахунку.

За таких обставин, з ОСОБА_1 за період з 29 серпня 2012 року (дата укладання договору між сторонами) по 30 червня 2018 року (дата визначена АТ КБ «ПриватБанк» у позові) підлягає стягненню заборгованість: 3496,24 гривень - заборгованість за тілом кредиту.

За період з 29 серпня 2012 року (дата укладання договору між сторонами) по 30 березня 2018 року (дата визначена АТ КБ «ПриватБанк» у позові щодо стягнення процентів) підлягає стягненню заборгованість: 1655,03 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом з 29 серпня 2012 року по 31 серпня 2014 року.

У сукупному розмірі заборгованість складає 5151,27 гривень.

Відтак, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» частково знайшли своє підтвердження у матеріалах цивільної справи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань перед позивачем АТ КБ «Приватбанк», що призвело до порушення прав останнього.

Суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір розмірі 1762,00 гривень (за подання позовної заяви) та 2643,00 гривень (за подання апеляційної скарги на рішення суду), що у сукупному розмірі складає 4405,00 гривень.

Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 113363,16 гривень.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про обгрутнованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 5151,27гривень.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 200,17 гривень (5151,27 * 4405,00 / 113363,16).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 березня 2019 рокускасувати повністю та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» 3496,24 гривень заборгованості за тілом кредиту; 1655,03 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 200,17 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «11» червня 2019 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіА.С. Сержанюк

О.І. Сліпченко