ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року 17:08 № 640/5440/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судових засідань Прокопенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича

треті особи Державне підприємство "Сетам",

Публічне акціонерне товариство "ІНГ Банк"

про визнання протиправними дій, зупинення реалізації квартири

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_5.,

від відповідача - Іванов А.В.,

від третьої особи 1 - не з`явився,

від третьої особи 2 - Іванюк В.І.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича (далі - відповідач), треті особи - Державне підприємство "Сетам", Публічне акціонерне товариство "ІНГ Банк", в якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо передачі на реалізацію квартири загальною площею 57,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рамках виконавчого провадження №56903787.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі також зареєстрований та проживає неповнолітній ОСОБА_3 , син позивачки та ОСОБА_2 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "ІНГ Банк" заборгованість за кредитним договором та в подальшому, 01 серпня 2018 року, відповідачем відкрито виконавче провадження №56903787, в рамках якого передано на реалізацію згадувану квартиру. Позивач вказує, що при прийнятті рішення щодо передачі вказаної квартири на реалізацію відповідачем порушено норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, надано як забезпечення кредиту в іноземній валюті», оскільки квартира є єдиним житлом ОСОБА_2 . Додаткового позивач зазначає, що при передачі квартири на реалізацію відповідачем порушено норми Закону України «Про охорону дитинства», оскільки квартиру, в якій зареєстрована неповнолітня дитина, передано на реалізацію без отримання погодження органу опіки та піклування. При цьому позивач зазначає про порушення відповідачем статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ОСОБА_2 не було надано для ознайомлення акт оцінки квартири. Крім того позивач зазначає, що ОСОБА_2 належить на праві власності автомобіль та земельна ділянка, проте в порушення норм статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем звернуто стягнення саме на квартиру, а не на інше майно (земельну ділянку, автомобіль).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Заперечуючи проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позов приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович вказує, що на момент складання постанови про направлення до Державного підприємства «СЕТАМ» заявки про реалізацію квартири у такій квартирі ніхто не був зареєстрований, реєстрація у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та його неповнолітнього сина мала місце після відкриття виконавчого провадження з метою ухилення від стягнення боргу. Додаткового приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович вказує, що ним відповідно до норм статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» на адресу ОСОБА_2 направлено повідомлення про оцінку зазначеної квартири. Також, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович зазначає, що земельна ділянка належна на праві власності ОСОБА_2 також виставлена на реалізацію, автомобіль перебуває у розшуку, що унеможливлює його реалізацію.

У письмових пояснення по суті позову представник Державного підприємства «Сетам» вказує, що при передачі квартири АДРЕСА_1 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович діяв відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження». Додаткового представник Державного підприємства «Сетам» зазначив, що станом на час укладання договору іпотеки від 12 вересня 2008 року №5246 у вказаній квартирі неповнолітня дитина зареєстрована не була, отже реалізація такої квартири не порушує майнові права дитини.

Представник Публічного акціонерного товариства "ІНГ Банк" у письмових поясненнях вказував на вчинення ОСОБА_2 дій з метою ухилення від виконання рішення суду, а саме: після відкриття виконавчого провадження №56903787 змінено місце реєстрації ОСОБА_2 та його дитини та відчужено автомобіль та іншу квартиру на користь позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича від 01 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження №56903787 з примусового виконання виконавчого листа №755/2115/13-ц виданого Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» заборгованості за договором іпотечного кредиту від 07 липня 2008 року в сумі 165 138,28 грн., пені в сумі 8 186,27 грн та судовий збір в сумі 3 441,00 грн.

Також, постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича від 01 серпня 2018 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також кошти ОСОБА_2 .

06 серпня 2018 року відповідачем скеровано запит до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про надання інформації про осіб, зареєстрованих за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 .

Листом від 10 серпня 2018 року Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено відповідача, що за вказаними у запиті адресами ніхто не зареєстрований.

Також, 06 серпня 2018 року відповідачем скеровано запит до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про надання інформації про осіб, зареєстрованих за адерсою: АДРЕСА_6 .

Листом від 15 серпня 2018 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено відповідача, що за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Постановами від 10 січня 2019 року відповідачем накладений арешт на належні ОСОБА_2 земельні ділянки та призначено суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадження, а саме для проведення експертної грошової оцінки належних ОСОБА_2 земельних ділянок.

Крім того, постановою відповідача від 21 січня 2019 року описано та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою відповідача від 31 січня 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадження, а саме для проведення експертної грошової оцінки за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 01 лютого 2019 року ОСОБА_2 повідомлено про оцінку майна (земельних ділянок).

Також, 01 лютого 2019 року відповідачем подано до Державного підприємства «Сетам» заявку на реалізацію зазначених земельних ділянок.

Листом від 13 лютого 2019 року ОСОБА_2 повідомлено про оцінку майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ).

Також, 13 лютого 2019 року відповідачем подано до Державного підприємства «Сетам» заявку на реалізацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 23 квітня 2019 року Державне підприємство «Сетам» повідомило відповідача про не реалізацію майна (земельних ділянок) на електронних торгах.

Незгода позивача з діями відповідача щодо передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 на реалізацію зумовила звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403 (далі - Закон України від 02 червня 2016 року №1403).

Відповідно до частин 1-2, 5-8 статті 48 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення з виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Статтею 50 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Згідно статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року №1403, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Як вказано вище, постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича від 01 серпня 2018 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно та кошти ОСОБА_2 .

Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича від 20 листопада 2018 року накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих Мельнічуком Віталієм Івановичем рахунках у банках. У зв`язку з викладеним 20 листопада 2018 року відповідачем скеровано запити у банки про надання інформації щодо відкритих ОСОБА_2 рахунків та руху коштів на таких рахунках.

З матеріалів справи вбачається, що банківськими установами надано відповідачу інформацію про відсутність коштів на рахунках ОСОБА_2 .

Як зазначено вище, постановами від 10 січня 2019 року відповідачем накладений арешт на належні ОСОБА_2 земельні ділянки та призначено суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадження, а саме для проведення експертної грошової оцінки належних ОСОБА_2 земельних ділянок та, в подальшому, такі земельні ділянки передано Державному підприємству «Сетам» для реалізації на електронних торгах.

Постановою відповідача від 21 січня 2019 року описано та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З системного аналізу викладеного вбачається, що відповідачем накладено арешт на кошти боржника, потім на земельні ділянки боржника, проведено їх оцінку та передано на реалізацію та лише в третю чергу накладено арешт на квартиру, тобто відповідач при накладенні арешту на кошти та майно боржника діяв відповідно до норм статей 48, 50, 56 Закону України від 02 червня 2016 року №1403.

Так, статтею 57 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 визначено, що у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Як вказано вище, постановою відповідача від 31 січня 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадження, а саме для проведення експертної грошової оцінки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

13 лютого 2019 року приватним підприємством «Експерт-Аналітик» складений звіт про оцінку майна.

Листом від 13 лютого 2019 року відповідачем повідомлено ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна» про оцінку майна.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що звіт про оцінку майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 учасниками виконавчого провадження не оскаржувався.

З огляду на викладене, доводи позивача про порушення відповідачем статті 57 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 спростовано під час розгляду справи.

Відповідно до статті 61 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Як вказано вище, 13 лютого 2019 року відповідачем подано до Державного підприємства «Сетам» заявку на реалізацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, при передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідач діяв відповідно до згадуваних норм Закону України від 02 червня 2016 року №1403.

Щодо доводів позивача, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належать на праві власності три квартири за наступними адресами: АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_6 .

Отже, в даному випадку квартира за адресою: АДРЕСА_4 не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно пунктами 66, 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, служба у справах дітей за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Вказані положення стосуються розгляду звернень на вчинення саме правочинів щодо нерухомого майна дитини, тобто, за результатом добровільних звернень осіб, які мають намір розпорядитися належним дитині майном або майном, на яке у дитини є право користування, і не стосуються примусового відчуження майна, оскільки в таких випадках мова йде не про намір зацікавлених осіб розпорядитися майном, а про задоволення прав третіх осіб на нього.

По-перше, зі змісту статей 39, 52, 61, 62 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що примусова реалізація майна за рішенням суду з торгів не є правочином, а є виконанням рішення суду.

По-друге, як вказано вище, листом від 10 серпня 2018 року Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено відповідача, що у квартирах за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований.

Також, листом від 15 серпня 2018 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено відповідача, що за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Отже, на момент укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_3 не був зареєстрованим у квартирі, переданій в іпотеку, оскільки його було зареєстровано лише після відкриття виконавчого провадження №56903787 без повідомлення і згоди іпотекодержателя, і вказаний факт реєстрації не може використовуватися для позбавлення кредитора права отримати задоволення своїх вимог за рахунок конкретного переданого в іпотеку майна.

З огляду на викладене суд не вбачає порушення відповідачем Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та Закону України «Про охорону дитинства» при передачі на реалізацію вказаної квартири.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є чоловіком та дружиною.

Відповідно до частин 2, 3 статті 54 Сімейного кодексу України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Таким чином, Сімейним кодексом України встановлена правова презумпція, за якою все те, що вчиняє один з подружжя стосовно життя сім`ї, вважається результатом домовленості подружжя.

Суд зауважує, що сам по собі факт набуття права власності на нерухоме майно в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Суд зауважує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 12 січня 2007 року, тобто не є спільним набутим майном подружжя.

З огляду на викладене, на думку суду, при вчиненні відповідачем дій щодо накладення арешту та передачі на реалізацію згадуваної квартири не порушено права та інтереси позивача.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 статті 16, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

З огляду на викладене, позивач наділена правом на захист своїх та своєї дитини майнових прав в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність оскаржуваних дій, в той час, як відповідачем покладений на нього обов`язок доказування виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 03 червня 2019 року.