У Х В А Л А

06 червня 2019року

м. Київ

Справа № 569/4373/16-ц

Провадження № 14-298цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С . , Уркевича В. Ю. , Яновської О. Г. ,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про виселення

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про виселення з квартири АДРЕСА_1 .

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначив, що 11 грудня 2015 року він разом з іншими членами сім`ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на підставі договору міни набув право власності на вказану квартиру, при цьому знав, що в ній постійно проживають відповідачі, які відмовляються укласти з ним договір найму та перешкоджають доступу до спірного житлового приміщення.

Позивач просив виселити відповідачів з підстав, передбачених статтею 825 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) з указаної квартири та пересилити їх у будинок АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_9

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_9 померла.

У травні 2016 року позивач збільшив позовні вимоги та зазначив відповідачем лише ОСОБА_5 , посилаючись на додаткову підставу для задоволення позову - похідність прав ОСОБА_5 на спірне житло, яке припинилося з припиненням права власності на це житло у ОСОБА_10 , членом сім`ї якої був відповідач.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просив виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року (суддя Першко О. О.) позов ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14), та зробив висновок, що з припиненням права власності попереднього власника ОСОБА_10 на спірне нерухоме майно, членом сім`ї якого є відповідач, також припинилося право останнього на користування житлом. За таких обставин право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення з неї відповідача без надання іншого житла. При цьому суд зазначив, що положення статті 116 ЖК УРСР та статті 825 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами, не підлягають застосуванню.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Апеляційний суд зробив висновок про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14), посилаючись на необхідність дотримання таких засад цивільного судочинства як справедливість, добросовісність і розумність.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що до укладення договору міни позивачу було відомо, що право власності попереднього власника вищевказаної квартири - ОСОБА_10 обтяжено тим, що остання мала обов`язок забезпечувати відповідачу можливість проживання у спірній квартирі. Позивач був обізнаний, що місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_9 зареєстроване у спірній квартирі, не відмовився укладати договір міни та не порушував питання про його розірвання, а тому фактично погодився набути право власності на вказану квартиру з тими обтяженнями, які існували у попереднього власника. Відповідач є особою з інвалідністю другої групи, іншого житла не має, а тому виселення без надання іншого житла вплине на його соціальну захищеність.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач втратив право користування житлом та підлягає виселенню, оскільки є членом сім`ї попереднього власника. Суд апеляційної інстанції всупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14), помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не врахував, що відповідач відмовляється укладати договір найму чи звільняти житло, чинить власникам квартири перешкоди у користуванні нею і не надав оцінки вимогам про виселення з підстав, передбачених статтею 116 ЖК УРСР та статтею 825 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 403, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що є підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14). При цьому вважала, що вказана постанова підлягає застосуванню у цій справі лише за умови дотримання принципу добросовісності припинення права власності ОСОБА_10 та набуття цього права позивачем, тобто за умови, що перехід права власності відбувся із дотриманням вимог статті 319 ЦК України і загальних вимог, передбачених пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Зокрема, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що не може бути підставою для виселення ОСОБА_5 лише та обставина, що позивач є власником квартири, який має охоронюване законом право володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Не є підставою для виселення членівсім`ї власника квартири, у тому числі і колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, оскільки їх право користування жилим приміщенням урегульовано житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселеним із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК УРСР).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що виселення ОСОБА_5 , який є особою з інвалідністю другої групи, може призвести до виникненню негативних для нього та суспільства у цілому наслідків, пов`язаних з відсутністю в особи житла.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.

У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року.

Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 03 липня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко