ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року                                

м. Харків

справа № 643/21452/19

провадження № 22-ц/818/599/24 

22-ц/818/750/24 

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2023 року та на додаткове рішення того ж суду від 01 грудня 2023 року ухвалені у складі судді Сугачової О.О.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача 59824,64 грн на відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову зазначала, що 21.12.2016 о 09:45 в м. Харкові по пр. Льва Ландау біля будинку №187 сталося ДТП за участі автомобіля «Lexus RX 50», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «Mercedes-Benz Vito», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки. Постановою Московського районного суду м. Харкова від 18.05.2018 провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи та транспортно-трасологічної експертизи від 25.09.2017 та висновком додаткової судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 27.03.2018, складеними експертами ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, порушення водієм автомобілю «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України знаходиться у причинному зв`язку з виникненням дорожньо – транспортної пригоди. В свою чергу водій автомобілю «Lexus RX 350» не мав технічної можливості уникнути даної ДТП. В діях ОСОБА_4 невідповідності вимог ПДР України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з настанням даної ДТП не вбачається. Відповідно до висновку експертної оцінки від 20.06.2018 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Lexus RX 350», д/н НОМЕР_1 , складає 59824.69грн, з яких 49772,58грн – вартість відновлювального ремонту ТЗ, 10052,12 грн. – величина втрати товарної вартості. Зазначені суми підлягають стягненню з відповідача як особи, що винувата у завданні шкоди.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09.11.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 59824 грн 69 копійок та сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім)грн.,40 копійок.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач надав належні, достовірні та достатні докази на підтвердження позивних вимог, в той час як відповідач своєї вини у вчиненні ДТП не спростував.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі, зробив висновки, що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону А саме, судом не враховано, що постановою Московського районного суду м. Харкова від 18.05.2018 у справі №643/417/17 провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 закрито у зв?язку зі закінченням строків накладання адміністративного стягнення відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, що не є реабілітуючою обставиною. У зазначеній постанові суд встановив, що дорожньо – транспортна пригода відбулась внаслідок обоюдного недодержання водіями ПДР України. А саме: ОСОБА_4 порушив вимоги п 13. ПДР України у вигляді не дотримання безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху, а водій ОСОБА_2 не виконав вимоги п. 13.1 ПДР України, оскільки останній не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу. Зазначене висновками експертиз №4750/17397 від 25.09.2017 та №2295/5331 від 27.03.2018 не спростовується. Тому розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Надані позивачем на підтвердження позовних вимог висновки судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 25 вересня 2017 року та від 27 березня 2018 року були складені одним і тим самим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз мі. засл. проф. М. С. Бокаріуса - Кошкаровим А. Д., що ставить під сумнів їх достовірність та допустимість. Під час проведення експертиз не було взято до уваги пояснення відповідача, а використано лише пояснення ОСОБА_4 . На підтвердження розміру майнової шкоди позивачем наданий висновок №125/06-18 зроблений особою, яка не є суб`єктом оціночної діяльності. Крім цього, суд не звернув уваги на те, що позивач є власником автомобілю та не була учасником ДТП, оскільки шкоди їй завдано з вини водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останні повинні солідарно відповідати за завдання шкоди. Проте позову до ОСОБА_4 пред`явлено не було.

Додатковим рішенням Московського районного суду м.Харкова від 01.12.2023 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , понесені позивачкою витрати на оплату послуг з професійної правничої допомоги в сумі 12 000 гривень 00 копійок та понесені позивачкою витрати за проведення незалежної експертної оцінки за Договором № 125/06-18 від 04.06.2017 в сумі 1 500 гривень 00 копійок.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Висновок №125/06-18 від 20.06.2017 має ознаки фальшування з метою надання доказам достовірності. ОСОБА_5 здійснив огляд транспортного засобу, який поклав в основу свого висновку №125/06-18, не будучи суб`єктом оціночної діяльності. а тому витрати на проведення незалежної експертної оцінки не підлягають стягненню.

27 лютого 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилався на законність та обґрунтованість рішення суду, вважав що доводи апеляційної скарги викладених у рішенні висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та розмір шкоди, без повідомленням учасників справи.

За нормою ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач ОСОБА_1 є власником ТЗ «Lexus RX 350», д/н НОМЕР_1 .

21.12.2016 о 09:45 в м. Харкові по пр. Льва Ландау біля будинку №187 сталося ДТП за участі автомобіля «Lexus RX 350», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «Mercedes-Benz Vito», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки. 

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 18.05.2018 провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 закрито у зв`язку із закінченням строків накладання адміністративного стягнення. (т.1, а.с.12-15).

Із копії висновку судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №4750/17397 по справі про адміністративне правопорушення у відношенні водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 25.09.2017 вбачаєтеся зокрема, що в момент зіткнення транспортних засобів автомобіль «Lexus RX 350» контактував передньою правою боковою частиною з передньою лівою боковою частиною автомобіля «Mercedes-Benz Vito».

Пояснення водія ОСОБА_4 про механізм розвитку дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є спроможними. Відповідність показань ОСОБА_2 фактичним обставинам ДТП, які відображені в матеріалах справи та механізму утворення пошкоджень, експертним шляхом на даному етапі дослідження не представилося можливим.

Виходячи із пояснень ОСОБА_4 про механізм розвитку ДТП, в даній дорожньо-транспортної ситуації водій автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1 і 10.3 Правил дорожнього руху України.

Виходячи із пояснень ОСОБА_4 про механізм розвитку ДТП, в даній дорожньо-транспортної ситуації технічна можливість запобігти виникнення даної ДТП технічна можливість запобігти виникнення ДТП для водія автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_2 визначалася виконанням ним вимог п.па.10.1 і 10.3 Правил дорожнього руху України, для чого в ного не було перешкод технічного характеру.

Виходячи із пояснень ОСОБА_4 про механізм розвитку ДТП, в даній дорожньо-транспортної ситуації дії водія автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п.10.1 і 10.3 Правил дорожнього руху України і знаходились, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Виходячи із пояснень ОСОБА_4 про механізм розвитку ДТП, в даній дорожньо-транспортної ситуації водій автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України.

Виходячи із пояснень ОСОБА_4 про механізм розвитку ДТП, в даній дорожньо-транспортної ситуації водій автомобіля «Lexus RX 350» ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути даної ДТП шляхом виконання вимог Правил дорожнього руху України (т.1 а.с.15-24).

Згідно висновку додаткової судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №2295/5331 проведеної у межах справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 27.03.2018 експерта надав аналогічні відповіді та зробив висновки, що відповідають висновкам судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 4750/17397 від 25.09.2017 (т.1, а.с.25-36).

Цивільно-правова відповідальність власників ТЗ «Lexus RX 350», р/н НОМЕР_1 застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № АК/4528075 від 04.10.2016. За цим Полісом ПрАТ «Страхова Група «ТАС» не здійснювало жодного страхового відшкодування (страхових виплат) шкоди, завданої ДТП, що сталося 21.12.2016 у м. Харкові за участю забезпеченого ТЗ «Lexus RX 350», р/н НОМЕР_1 та «Mercedes-Benz Vito», р/н НОМЕР_2 (т.1 а.с.105-107).

Відповідно до висновку від 20.06.2018 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Lexus RX 350», д/н НОМЕР_1 , складає 5 9824,69 грн, з яких 49772,58 грн – вартість відновлювального ремонту ТЗ, 10052,12грн – величина втрати товарної вартості (т.1 а.с.37-61).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

У ст. 22 ЦК України передбачено право особи на відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди:1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.2. Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Закон України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 1 липня 2004 року ( надалі Закон№ 1961-IV) регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1 Закону№ 1961-IV).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 17.1.ст. 17 Закону № 1961-IV страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

В п. 17.2.ст. 17 Закону № 1961-IV зазначено, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

За положеннями ст. 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо - транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Згідно положень підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

З матеріалів справи вбачається, що цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 , як власника транспортного засобу застрахована не була, даних про страхування автомобіля «Mercedes-Benz Vito», д/н НОМЕР_2 матеріали справи не містять, а тому шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки повинна відшкодовуватись МТСБУ.

Позивачкою не надано доказів, чи він зверталась вона до МТСБУ, чи була здійснена останнім виплата за майнову шкоду, чи отримувала вона відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Частинами першою, третьою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, а у випадку його відсутності – МТСБУ.

Матеріали справи не містять доказів того, що розмір спричиненої позивачці матеріальної шкоди перевищує встановлений договором страхування ліміт.

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 як винуватця у вчиненні ДТП та наполягав стягненні спричиненої шкоди саме з відповідача, МТСБУ не було залучено до справи і вимог до неї позивачем не заявлялося.

За таких обставин пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика палата ВС у постанові від 05.07.2023 у справі №904/8884/21

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню та рішення суду підлягає скасуванню, то і підстав для стягнення витрат на оплату послуг з професійної правничої допомоги та витрат понесених позивачкою за проведення незалежної експертної оцінки за Договором № 125/06-18 не вбачається. Тому апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає задоволенню, а додаткове рішення - скасуванню.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційні скарги задоволені в повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційних скарг у розмірі 1152, 60 грн.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2023 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2023 року – скасувати.

Ухвалити нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з   ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) грн 60 коп судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 березня 2024 року.

Головуючий                                                        О.Ю.Тичкова

Судді                                                                        О.В.Маміна

                                                                       Н.П.Пилипчук