Справа № 2-452/10

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ  УКРАЇНИ

17 лютого 2010 року Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої                                             Крохмалюк І.П.

секретаря                                                Борух Ю.О.

за участю позивача                                ОСОБА_1

представника відповідача                     ОСОБА_2            

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до військової частини А-1126. В  обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 20.05.2005 року між нею та командиром військової частини А-1126 був укладений контракт на проходження військової служби, що підтверджує знаходження її у службово-трудових відносинах з відповідачем. Контракт був підписаний на строк 3 роки, тобто до 20.05.2008 року. 07.02.2007 року командир військової частини видає наказ № 27, яким контракт з нею продовжений до 13.07.2007 року до досягнення нею 45-річного віку, хоча вона має право продовжити службу до досягнення 50-ти річного віку. При звільненні її з військової служби, відповідач не врахував те, що вона є одинокою матір’ю, мала доньку, віком 9 років, та має переважне право на залишення на роботі. Крім того, під час походження служби, їй була надана однокімнатна квартира, однак вона була залишена в черзі на отримання житла як одинока мати, та така, що має двох дітей різної статі. Після звільнення, вона була виключена з черги, що є незаконним. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, доповнивши їх. Вважає, що вона пригідна до військової служби, оскільки для жінок не обов’язково стрибати з парашутом, норми, що висуваються до чоловіків, не застосовуються до жінок. Крім того, вважає, що продовження військової служби понад граничний вік її право, а як одинока мати вона має преважне право на залишення на роботі. Про те, що вона виключена з черги на поліпшення житлових умов їй стало відомо від працівниць канцелярії військової частини.  

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши пояснення і заперечення проти доводів та міркувань, викладених в  позовній  заяві. Так, вважає, що з позивачкою був розірваний контракт на законних підставах, оскільки позивачка досягла граничного віку 45 років, визнана військовою лікарською комісією непридатною для військової служби в аеромобільних військах. Також вважає, що статус самотньої матері, що має на утриманні дитину віком до чотирнадцяти років не впливає на рішення про припинення контракту. Також зазначив, що вказаний спір відноситься до категорії справ адміністративного судочинства, а в зв’язку з цим, позивачкою пропущений строк на звернення до суду, на застосуванні якого він наполягає.

Суд,  дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Контракт про проходження військової служби укладений між позивачкою та відповідачем на підставі п.п. 13-21 «Положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами Збройних Сил України», затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053/2001 (а.с. 14). Згідно цього ж Положення, контракти припиняються (розриваються), а військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, звільняються з військової служби за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Отже, з позивачкою був припинений контракт саме з підстав досягнення нею граничного віку.

У відповідності з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 04.04.2007 року, військовослужбовці на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік до досягнення граничного віку перебування в запасі, в порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України, якщо вони мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров’я для проходження військової служби. Як вбачається з наведеної норми, залишення на військовій службі військовослужбовців є правом, а не обов’язком. Тому суд вважає, що порушень законодавства в частині не продовження з позивачкою контракту з боку відповідача немає.

Крім того, згідно висновків військово-лікарської комісії, позивачка визнана непридатною для служби в аеромобільних військах. Посилання позивачки на те, що для жінок не є обов’язковим проходження специфічної програми проходження служби, а саме стрибків з парашутами є безпідставним, оскільки законодавчими актами не встановлюється специфічний порядок проходження військової служби жінками. Судом також не був встановлений такий особливий прядок й наказами командиром військової частина А-1126. Тому вказана обставина також  враховувалась відповідачем при вирішенні питання про відмову в задоволенні прохання про продовження дії контракту з позивачкою понад граничний вік.

Тому суд вважає, що в цій частині позов задоволенню не підлягає.

З цих підстав суд вважає, що не підлягає задоволенню вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди.

Позивачка також зазначає, що після її звільнення з військової служби, відповідач безпідставно виключив її з черги на поліпшення житлових умов. Однак сама позивачка не надала суду доказів цієї вимоги, не надала суду заяви про витребування доказів таких порушених її прав. Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що в військовій частині такі данні також відсутні, командиром військової частини таке рішення не приймалося. Відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд вважає, що у зв’язку з тим, що позивачкою не надані докази вимог порушення її прав в цій частині, тому в задоволенні цих позовних вимог також необхідно відмовити.

Судом було встановлено, що між позивачкою та відповідачем було укладено контракт. У відповідності з ст. 21 КЗпПУ, особливою формою трудового договору є контракт. Представник відповідача зазначає, що у відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відноситься до компетенції адміністративних судів. Вважає, що оскільки військова служба відноситься до публічної служби, справа  повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Однак суд вважає, що оскільки контракт є особливою формою трудового договору, сутність позову не стосується питання  про порядок прийняття, проходження та звільнення з цієї служби, а стосується порядку припинення контракту, то справа повинна  розглядатися в порядку цивільного судочинства.

У відповідності з ст. 233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про поновлення на роботі до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. З пояснень самої позивачки вбачається, що вона знала про припинення контракту, оскільки отримала  допомогу при  звільненні, отримувала документи на оформлення пенсії, однак вона не зверталася з заявою до суду, оскільки спочатку влаштовувалась на роботу, знаходилася на лікуванні, оформляла пенсію, потім тривалий час чекала на складання позовної заяви адвокатом. На цих підставах позивачка просила поновити строк на звернення  до суду.  

У відповідності зі ст.. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. В даному випадку представник відповідача наполягав на застосуванні строку позовної давності. Крім того, суд вважає, що позивачкою строк позовної давності був пропущений без поважних причин, про що говорить той факт, що після отримання нею розрахунку з відповідачем, вона займалася оформленням пенсії, що не позбаляло її можливості подати позов до суду. Також суд вважає, що тривале ненадання їй юридичної допомоги адвокатом не може бути визнано поважною причиною для пропущення строку позовної давності, оскільки в цьому випадку вона  могла звернутися за юридичною допомогою до іншого представника. Тому суд вважає, що причину пропуску строку звернення до суду слід визнати неповажною. При таких обставинах суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та п. 1 ч. 3 ст. 81 ЦПК України робітники і службовці звільняються від сплати судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у справах про поновлення на роботі. Тому судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.. 3, 60 ЦПК України, ст.. ст.. 267 ЦК України, ст.. 21, 233 КЗпП України, Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 04.04.2007 року, «Положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами Збройних Сил України», затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053/2001, суд, –

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про поновлення на військовій службі на строк знаходження позивачки у вимушеному прогулі, тобто по день коли повинний був припинений контракт.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу з листопада 2007 року по теперішній час в сумі 35.800 грн. 76 коп.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про стягнення матеріальної допомоги в розмірі 1294 грн. 50 коп. та допомоги на оздоровлення в розмірі 1294 грн. 50 коп.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про стягнення моральної шкоди в розмірі 3.000 грн.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-1126 про поновлення у пільговій черзі на поліпшення житлових умов.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

              Суддя                                                              І.П. Крохмалюк