Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 552/4250/17

провадження № 61-39407св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 ,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 ,

треті особи: ОСОБА_7 , виконавчий комітет Київської районної у м. Полтави ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Абрамова П. С., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 треті особи: ОСОБА_7 , виконавчий комітет Київської районної у м. Полтави ради, про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що вона є власником 93/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Іншими співвласниками є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 За указаною адресою закріплено неприватизовану земельну ділянку площею 1534 кв. м.

Зазначала, що між співвласниками домоволодіння існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, тому вона, як власник 93/200 частин домоволодіння, має право на користування земельною ділянкою відповідно до своєї частки домоволодіння.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою площею 1534 кв. м з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, надвірних будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично у позові просила суд змінити встановлений рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , але у встановленому законом порядку сторони своє право на земельну ділянку не оформили. Крім того, не надано належних та допустимих доказів щодо площ та конфігурації, цільового призначення спірної земельної ділянки, тому підстави для встановлення (а фактично для зміни) порядку користування земельною ділянкою відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між власниками будинку АДРЕСА_1 склався фактичний порядок користування земельною ділянкою, який був закріплений рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року. У вказаному рішенні суд врахував фактичний порядок користування земельною ділянкою, який відповідає інтересам сторін та забезпечує відокремлене користування своєю частиною земельної ділянки кожному з власників. На підставі зазначеного судового рішення власниками було збудовано паркан, який повністю розділив належні сторонам у справі частини будинку та відповідно земельну ділянку. Урахувавши той факт, що рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уже було визначено порядок користування земельною ділянкою, нинішні співвласники - сторони у справі набули право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що і їх спадкодавці. Так, до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою після ОСОБА_8 площею 568 кв. м, а до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перейшло право користування земельною ділянкою після ОСОБА_10 (до неї право користування земельною ділянкою належало ОСОБА_9 ) площею 966 кв. м. При цьому територія земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повністю відокремлена парканом від земельної ділянки, якою користуються спадкоємці ОСОБА_8 - ОСОБА_1 та її сестра ОСОБА_3 . Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду щодо відсутності правових підстав для встановлення нового порядку користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що є помилковим висновок суду першої інстанції щодо того, що сторони наділені правом на визначення порядку користування земельною ділянкою лише за умови надання дозволу відповідним органом місцевого самоврядування на виготовлення технічної документації, її виготовлення, затвердження, внесення інформації до Державного земельного кадастру, прийняття рішення органом місцевого самоврядування про надання у власність чи передання у користування та проведення державної реєстрації органами реєстраційної служби. Зазначала, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати право іншої особи (частина п`ять статті 319 ЦК України).При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав не має, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпечення вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Предметом указаного спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою, а тому, вирішуючи спір, суд не обмежений лише одним з варіантів і має право, з огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи вимоги закону, права та інтереси сторін у справі, встановити порядок користування земельною ділянкою і за іншим варіантом.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що станом на 1991 рік було два співвласники, а на даний час співвласників уже четверо. Крім того, відбулась забудова спірної земельної ділянки без врахування інтересів усіх співвласників. Зокрема, станом на 1999 рік загальна площа будинку становила 51,1 кв. м, на теперішній час згідно технічного паспорта вона становить 157,5 кв. м. Таким чином, співвласники здійснили добудови будинку площею понад 100 кв. м. Таким чином, вона вважала, що має законне право захистити своє право на обслуговування будинку, визначивши порядок користування земельною ділянкою, оскільки він не відповідає тому, що був визначений згідно рішення Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Київського районного суду м. Полтави вищезазначену цивільну справу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , у яких заявники посилались на те, що мотиви та підстави, зазначені у касаційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є безпідставними та необґрунтованими. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства, є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської Ради депутатів трудящих від 16 липня 1958 року № 524 за будинковолодінням по АДРЕСА_2 зареєстрована земельна ділянка площею 1534 кв. м.

Рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 згідно варіанту № 2 висновку експертизи від 12 квітня 1991 року, відповідно до якого ОСОБА_8 виділено земельну ділянку площею 568 кв. м, а ОСОБА_9 . - 966 кв. м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_8 , а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спадкоємцями ОСОБА_9

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 10 вересня 2010 року виконавчим комітетом Полтавської міської ради, ОСОБА_4 належить 1/10 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з договором дарування від 07 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримала від своєї матері ОСОБА_8 39/100 частин жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 липня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по 9/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , які є рідними сестрами, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 червня 2016 року успадкували після смерті ОСОБА_8 по 3/40 частини указаного житлового будинку.

Частки співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , складають: ОСОБА_1 - 93/200 частини, ОСОБА_3 - 15/200 частин, ОСОБА_4 - 56/200 частин, ОСОБА_5 - 36/200 частин.

Попередніми власниками будинку були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким належало по 1/2 частині указаного будинку та господарських будівель.

Рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 21 червня 1990 року здійснено реальний розподіл будинку в натурі по 1/2 частині між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Між власниками будинку склався фактичний порядок користування земельною ділянкою, який був закріплений рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року. У рішенні суд врахував фактичний порядок користування земельною ділянкою, який відповідає інтересам сторін та забезпечує відокремлене користування своєю частиною земельної ділянки кожному з власників.

На підставі указаного судового рішення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було збудовано паркан, який повністю розділив належні їм частини будинку та відповідно земельну ділянку.

Рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року між попередніми співвласниками будинку вже був визначений порядок користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що і їх спадкодавці. До ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перейшло право користування ділянкою після ОСОБА_8 площею 568 кв. м, а до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - після ОСОБА_10 , до якої право користування перейшло після ОСОБА_9 , площею 966 кв. м.

При цьому територія земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як і раніше, повністю відокремлена парканом від земельної ділянки, якою користуються спадкоємці ОСОБА_8 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Крім того, у 1993 році співвласником ОСОБА_8 було розпочато самовільну добудову до своєї частини будинку.Рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 11 грудня 2007 року ОСОБА_8 було надано дозвіл на узаконення та реєстрацію в органах бюро технічної інвентаризації здійснених добудов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на частину житлового будинку) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Положення пункту 6 Розділу X ЗК України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 в частині щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За нормами статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на відповідні частини житлового будинку) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 ЗК України у редакції станом на 07 грудня 2010 року (укладення договору дарування між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 ) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з положеннями статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили з того, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були власниками будинку АДРЕСА_1 , склався фактичний порядок користування земельною ділянкою, який був закріплений рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року. На підставі зазначеного судового рішення власниками було збудовано паркан, який повністю розділив належні сторонам у справі частини будинку та відповідно земельну ділянку. Ураховуючи той факт, що рішенням Київського районного народного суду м. Полтави від 09 серпня 1991 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уже було визначено порядок користування земельною ділянкою, то ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що і їх спадкодавці. При цьому територія земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повністю відокремлена парканом від земельної ділянки, якою користуються спадкоємці ОСОБА_8 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для встановлення нового порядку користування спірною земельною ділянкою.

При цьому сам по собі факт збільшення частки одного з співвласників внаслідок добудови та поліпшення своєї частки будинку, не може бути підставою для перегляду того порядку користування земельною ділянкою, який був встановлений попередніми власниками та закріплений у відповідному судовому рішенні, оскільки у такому випадку буде порушуватись принцип правової визначеності.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович