Постанова

Іменем України

03 червня 2019 року

м. Київ

справа № 643/4918/16-ц

провадження № 61-41705св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2017 року у складі судді Короткого І. П. та постанову апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б.,

Бурлака І. В., Кіся П. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , який є рідним братом відповідача. За життя ОСОБА_3 складено два заповіти від 07 червня 2013 року та від 15 листопада 2014 року на користь відповідача.

Відповідач скористалася тяжкою хворобою спадкодавця і за надання йому допомоги у лікуванні, внаслідок такого шантажу та психологічного тиску, спонукала скласти заповіти на своє ім`я, внаслідок чого вплинула на вільне його волевиявлення у своїх корисливих інтересах, і позбавила позивача законної спадщини. ОСОБА_3 05 листопада 2014 року, перебуваючи у лікарні бажав змінити перший заповіт від 07 червня 2013 року на користь позивача, однак не зміг цього зробити, з огляду на те, що відповідач утримувала у себе його документи, у тому числі паспорт.

Другий заповіт від 15 листопада 2014 року був складений її хворим батьком за викликом приватного нотаріуса відповідачем, при цьому батько у зв`язку з хворобою його не читав та не підписував, що на думку позивача свідчить про незаконний вплив з боку відповідача на волевиявлення батька.

ОСОБА_1 посилаючись на частину другу статті 1224 ЦК України просила:

усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за заповітом, посвідченим 07 червня 2013 року державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори Теленковою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-376;

усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за заповітом, посвідченим 15 листопада 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В., зареєстрований в реєстрі за № 4004.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада

2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.

Постановою апеляційного суду харківської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада

2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

31 липня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не перевірили обставин справи, не ознайомилися з доказами наявними в матеріалах справи, внаслідок чого було прийнято неправильні судові рішення.

Доводи інших учасників справи:

18 вересня 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

07 травня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду пояснення до відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_1строк на касаційне оскарження рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2017 року та постанови апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Московського районного суду міста Харкова.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка обставин справи, та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

За життя, 07 червня 2013 року ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори Теленковою І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1-376.

Згідно вказаного заповіту, ОСОБА_3 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, на випадок своє смерті зробив таке розпорядження: належну йому на праві приватної власності частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , та частину земельної ділянки, площею 0,0319 га, розташованої в АДРЕСА_1 , наданої для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_1 заповідає своїй сестрі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя, 15 листопада 2014 року ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В., зареєстрованого у реєстрі за № 4004.

Згідно вказаного заповіту, ОСОБА_3 , розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належний йому на праві особистої приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_2 , заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт, на прохання ОСОБА_3 , з його слів записаний за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп`ютера) удома заповідача за адресою: АДРЕСА_1 , та у зв`язку з його слабким станом здоров`я та згідно статті 1253 ЦК України заповіт посвідчено в присутності свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та підписано ОСОБА_7

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 25 грудня

2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, по справі № 641/1448/15-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Сьомої Харківської державної нотаріальної контори Теленкова І. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва В. В., про визнання заповітів недійсними, -відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 25 грудня

2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09 березня

2016 року залишено без змін.

Звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу заявлених позовних вимог (частина друга статті 1224 ЦК України), ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач скористалася тяжкою хворобою спадкодавця і за надання йому допомоги у лікуванні, внаслідок такого шантажу та психологічного тиску, спонукала скласти заповіти на своє ім`я, внаслідок чого вплинула на вільне його волевиявлення у своїх корисливих інтересах, і позбавила позивача законної спадщини.

За правилами частини другої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Тлумачення вказаної норми матеріального права, дає підстави дійти висновку, що перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, перешкоджання внесення до нього змін або його скасування повинно бути умисним, що в результаті сприяло би виникненню права на спадкування у осіб, які вчиняють такі дії.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, а матеріали справи таких не містять, про те, що ОСОБА_2 маючи на меті отримати спадкове майно умисно перешкоджала ОСОБА_3 скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт. За таких обставин, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем такі не доведено.

Додо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова

від 08 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада

2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко