ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3973/18Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.

Провадження № 22-ц/817/398/19 Доповідач - Ходоровський М.В.

Категорія - за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики

О К Р Е М А Д У М К А

судді Тернопільського апеляційного суду Ткач О.І.

28 травня 2019 р. м.Тернопіль

у справі №607/3973/18, провадження №22-ц/817/398/19, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайсуду від 24.01.2019 року, яке ухвалено суддею Вийванко О.М. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.

02 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом посилаюсь на те, що ОСОБА_2 в 2012 році та в 2015 році позичив у нього 10000 та 15000 євро для придбання вантажних автомобілів для подальшого використання у підприємницькій діяльності.

На підтвердження своїх вимог та доводів позивачем долучено договір позики від 18.07.2012 року та розписку, яка написана відповідачем ОСОБА_2 на суму 10000 євро. В пункті 1.1. вказаного договору позики зазначено, що позикодавець передає безвідсоткову позику в сумі 10000 євро для придбання вантажного автомобіля з причепом з метою використання в підприємницькій діяльності (а.с.4,5).

02.09.2015 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 15000 євро, яка передана до підписання договору. Одержання позики пов`язано зі здійсненням підприємницької діяльності (пункти 2,4 договору). Про отримання відповідачем грошей засвідчує розписка ( а.с.6,7).

Кошти отримані ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 , тому просить стягнути борг з колишнього подружжя солідарно, оскільки між відповідачами є спір з приводу поділу спільного майна, придбаних автомобілів.

Рішенням Тернопільського міськрайсуду від 24.01.2019 року позов задоволено, стягнено солідарно борг з відповідачів з мотивів використання позичених коштів в інтересах сім`ї, хоча і без письмової згоди ОСОБА_3 , виходячи з презумпції боргу як спільного майна подружжя.

На дане рішення поступила апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка просить рішення скасувати та ухвалити нове, посилаючись:

на відсутність її письмової згоди, що свідчить про неукладення договорів позик в силу відсутності істотної умови договору, якою є письмова згода дружини, з посиланням на пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними" та статтей 638, 640, 215, 203 ЦК України;

позивач не довів, що вказані договори укладено в інтересах сім`ї;

відсутність доказів про те, що в 2015 році тягач RENAULT MAGNUM 440, 2003 року випуску, та причіп SCHMSTZ SFG 24, 2001 року випуску, придбано за позичені її колишнім чоловіком ОСОБА_2 15000 Євро. Загальна вартість придбаних ОСОБА_2 у вересні та жовтні 2015 року вищеназваних транспортних засобів становила 87089 грн. (62989+24100), що у валюті євро становити приблизно 3500 євро. Вказана обставина підтверджується довідками-рахунками про придбання вищевказаних транспортних засобів в торговельній мережі, які долучено до справи;

суд невірно оцінив обставини справи стосовно придбання тягача RENAULT MAGNUM АЕ 400, 2000 року випуску, та причепу KOGEL SN 24,1995 року випуску в 2012 році. Вказані транспортні засоби придбано на прилюдних торгах, які відбулись 04.07.2012 року, а розписка надана 18.07.2012 року. На вказаний період часу у них були спільні заощадження.

А. Обставини справи:

Судом першої інстанції встановлено, що колишнє подружжя відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (в новому шлюбі ОСОБА_3 ), перебували в шлюбі з 14.06.2008 року по 08.02.2018 року. 13.01.2009 року у відповідачів народилась дочка, вихованням якої займалась відповідачка ОСОБА_3

08.06.2018 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5

08.02.2018 року відповідачка ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна: тягача RENAULT MAGNUM 440, 2003року випуску, причепу SCHMSTZ SFG 24, 2001 року випуску, тягача RENAULT MAGNUM АЕ 400, 2000 року випуску, та причепу KOGEL SN 24, 1995 року випуску.

02.03.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів стягнення боргу.

Відповідач мав і має статус фізичної особи підприємця, який з 2012 року займається перевезенням вантажів, а відповідачка допомагала в роботі цього бізнесу ( здіснювала пошук клієнтів в мережі інтернет).

Б. Пояснення сторін в суді першої інстанції:

Відповідач визнає позов, однак пояснює, що борг в сумі 10000 євро в 2012 році та 15000 євро в 2015 році було витрачено в інтересах сім`ї, а саме: на придбання автомобілів, які є предметом спору з відповідачкою. Своїх заощаджень на придбання тягачів з причепами в них не було.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка будь яких усних пояснень суду першої інстанції з приводу позовних вимог не надавала, що вбачається з протоколів судового засідання та технічних записів.

В. Стосовно придбання транспортних засобів в 2015 році:

Суду апеляційної інстанції відповідачка надавала суперечливі пояснення з приводу вартості придбаних транспортних засобів у 2015 році та походження коштів на їх придбання.

Так, в судовому засіданні 07.05.2019 року відповідачка стверджувала, що тягач та причеп придбані за 3500 євро, виходячи з еквіваленту в іноземній валюті оціночної вартості вказаних транспортних засобів, які є спільно заощадженими коштами.

В судовому засіданні 28.05.2019 року відповідачка пояснила, що вказані транспортні засоби придбані за попередніми замовленнями, які зроблено відповідачем. При цьому назвала вартість вказаних транспортних засобів у валюті, вказавши що причіп придбано за 4000 євро, які позичили у сестри її матері, однак відсутні будь які письмові докази про це, а тягач придбано за 8000 євро, які виручені від продажі автомобіля МERSEDES BENC 431СDI, 2004 року випуску, який було придбано в 2011 році за рахунок відчуження відповідачем придбаного ним до одруження автомобіля МERSEDES BENC SPRINTER 311 СDI. На запитання відповідача ОСОБА_2 , щодо дати відчуження автомобіля МERSEDES BENC SPRINTER 311 СDI влітку 2015 року на підставі довіреності, не спромоглась дати відповідь.

Відповідач ОСОБА_2 , 18.12.2018 року в суді першої інстанції допитаний як свідок пояснив, що причеп оцінено в 4800 доларів США, однак оплачений в євро. Заперечив факт позики валюти в сумі 4000 євро у тітки відповідачки для придбання вказаного тягача.

Автомобіль МERSEDES BENC 431СDI продано ним влітку 2015 року за 3-4 тисячі доларів США шляхом надання довіреності. При продажі належних йому автомобілів він жодного разу особисто не займався зняттям їх з реєстрації. Вказані пояснення надано відповідачем в судовому засіданні 18.12.2018 року в суді першої інстанції. Аналогічні пояснення відповідача з приводу вказаних обставин надано ним в суді апеляційної інстанції.

Г. Стосовно придбання транспортних засобів в 2012 році:

В 2012 році на прилюдних торгах придбано тягач RENAULT MAGNUM АЕ 400, 2000 року випуску, та причеп KOGEL SN 24,1995 року випуску, які 21.07.2012 року зареєстровано на ім`я позивача.

Дана обставина визнається відповідачами.

В суді апеляційної інстанції відповідачка не змогла назвати покупну ціну придбаних транспортних засобів як і джерело походження коштів на їх придбання.

Представник відповідачки заперечує позику грошей для придбання вказаних траспортних засобів, посилаючись на те, що прилюдні торги відбулись 04.07.2012 року, а виходячи з чинного на той період часу порядку проведення торгів, розписка видана поза межами дев`ятиденного строку для проведення оплати від дня проведення торгів.

Відповідач суду першої інстанції, будучи допитаним як свідок, пояснив що покупка та оформлення документів з придбання транспортних засобів йому обійшлось в межах 100000 грн, що еквівалентно на вказаний період часу 10000 євро. Вказаної суми в них, як подружжя, не було, оскільки саме з часу придбання цих транспортних засобів він почав займатися підприємницькою діяльністю з перевезення вантажів, спершу сам, а після придбання в 2015 році іншого транспортного засобу було найнято водія.

Ґ. Позиція Верховеного Суду із застосування норм сімейноного права

З аналізу судової практики Верховного Суду України, так і Верховного Суду вбачається, що спільним майном подружжя є сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, в т.ч.борги ( стаття 190 ЦК).

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї. ( справа №639/7335/15-ц, провадження №61-1028св18 постанова ВС/ЦКС від 03.05.2018 року ).

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом застосування презумпції спільної сумісної власності, визначеної статтею 60 СК України, майно, яке одержано одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, аналогічна позиція викладена в постанові ВС/ЦКС від 06.02.2018 справа № 404/111515/16).

На даний час судова практика визначилась із правовою позицією стосовно поширення правового режиму спільного сумісного майна на майно подружжя, якщо інше не доведено іншим із подружжя який не погоджується. (Практика Верховного Суду у справах: Постанова ВП ВС від 21.11.2018 року справа №372/504/17, постанови ВС/ЦКС від 03.05.2018року справа №639/7335/15; справа № 761/3136/16 від 03.10.2018 року, постанова ВСУ від 22.11.2017 року справа №607/118/15, постанова ВССУ від 14.09.2016 року справа 3220/702/15.)

На мою думку, в даній справі відповідачка не довела, що в 2012 році в сім`ї були необхідні кошти на придбання транспортних засобів в 2012 році, як і опосередковано визнала відсутність таких коштів в 2015 році.

Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачкою визнано факт позики у її тітки 4000 євро для придбання причепа, який зареєстровано на ім`я відповідача, що свідчить про відсутність заощаджень у подружжя.

Паралельно відповідачка пояснює що вказаний тягач придбано за 1000 євро як еквівалент оціночної вартості вказаного засобу в 24100 грн.

Аналогічного змісту пояснення написано представником відповідачки у відзиві на позов та в тексті промови її представника в судових дебатах (40-42, 167-169).

Згідно довідки - рахунку серії ААЕ №202046 ТОВ "Автолюкс Костопіль" в касу торговельної організації сума в 24100 грн. не внесена (а.с.71).

Аналогічне вбачається і з довідки ТОВ "Сокіл-Захід"серії ААЕ № 209688 від 29.10.2015 року про те, що в касу торговельної організації не внесено 62989 грн (а.с.76).

Відповідно вказані документи не можуть бути належними та достовірними доказами придбання причепа за суму в 24100 грн. та тягача за 62989 грн. (статті 77, 79 ЦПК України).

Модель, марка та рік випуску транспортних засобів, які придбані за час подружнього життя відповідачів в 2015 році за ціну в межах 3500 євро неспівмірні реальній ринковій ціні вищеназваних транспортних засобіву вказаний період.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що норми Сімейного кодексу свідчать про презумпцію спільної власності подружжя, яке набуто ними за час спільного проживання.

Ця презумпція може бути спростована. Законом надано право в такому випадку одному із подружжя оспорювати правовий режим спільного сумісного майна в судовому порядку. Тягар доказування обставин, які необхідні для спростування презумпції покладається на того із подружжя, який її спростовує.

Д. Щодо застосування стандарту доказування при оцінці доказів

Співставляючи дати реєстрації транспортних засобів та дати договорів позик та розписок, відсутність письмової згоди відповідачки на позику грошей та посилаючись на застосування критерію доведеності "поза розумним сумнівом" колегія зробила висновок про те, що кошти були позичені, але не використані в інтересах сім`ї.

Згідно до частини першої статті 89 ЦПК суддя оцінює докази за "своїм внутрішнім переконанням".

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На мою думку, в цивільній справі не може бути застосованим критерій доведення "поза розумним сумнівом". Адже доведення поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною, що має місце у кримінальних провадженнях.

Вказана правова позиція прослідковується і в практиці Верховного Суду, оскільки вона є результатом судових рішень ЄСПЛ.

При розгляді цивільних справ застосовується інший стандарт доказування- "баланс ймовірностей"

Так, у рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN 23.08.2016 р. ЄСПЛ вказує що стандарт - "баланс ймовірностей" притаманний саме цивільним справам. Застосовано цей стандарт і в рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007року "Бендерський проти України".

У сімейному законодавстві України діє презумпція спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості.

Якщо в даній справі послуговуватись термінами, які використовує ЄСПЛ стосовно стандартів доказування, то в даній цивільній справі слід застосувати стандарт доказування "баланс ймовірностей".

Це значить, що при відсутності доказів про доходи відповідачів, як то рахунки в банках осіб які займаються підприємницькою діяльністю, депозитних рахунків в банках на ім`я фізичних осіб, відомостей про доходи з фіскальної служби, відомостей Пенсійного фонду про оплату єдиного соціального внеску на дохід, встановлені обставини справи дають підстави, виходячи зі стандарту доказування "балансу ймовірностей" зробити висновок, що позичені кошти використано з метою створення та розширення сімейного бізнесу: перевезення вантажів вантажним транспортом, який зареєстровано відповідачем та був єдиним джерелом доходів колишньої сім`ї.

На мою думку відповідачка ОСОБА_3 не довела що в колишього подружжя були кошти на придбання вказаних транспортних засобів, натомість частково визнала відсутність коштів в 2015 році посилаюсь на позику грошей у її тітки. Тому, погоджуюсь з висновком суду першої інстанції.

Суддя Тернопільського

апеляційного суду О.Ткач

Суддя - підпис