Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

місто Київ

справа № 335/8895/16-ц

провадження № 61-631св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Українсько-Російське спільне підприємство «Фокс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2017 року у складі судді Апаллонової Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Українсько-Російське спільне підприємство «Фокс» (далі - Підприємство «Фокс»), про визнання поруки такою, що припинилась.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 04 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»

(далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладений договір поруки № 221279, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за виконання Підприємством «Фокс» усіх його зобов`язань, що виникли з Генерального договору про надання кредитних послуг від 04 серпня 2008 року № 11379288000. Згідно з пунктом 1.2 договору поручителю відомі усі умови основного договору, зокрема: сума основного договору - 199 000, 00 дол. США. Зазначена сума основного договору дорівнює еквіваленту 964 174, 90 грн за курсом НБУ на день укладання основного договору, процентна ставка 0, 000 % річних. Банк у встановленому законом порядку не інформував її про несвоєчасне виконання позичальником вимог з погашення кредиту згідно із затвердженими графіками, про наявність заборгованості вона дізналась після подання банком 24 липня 2009 року позову до суду.

За відсутності її згоди та без її відома між Підприємством «Фокс» та АКІБ «УкрСиббанк» укладено додаткові угоди до основного договору. Такі угоди не містять її підпису та підписів інших поручителів за кредитом. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2012 року у справі № 2-94/11 з неї стягнуто заборгованість за кредитним договором солідарно з Підприємством «Фокс». Згідно з висновком експертного дослідження № 18, проведеного судовим експертом Дондик Н. Я., строк виконання основного зобов`язання настав 12 січня 2009 року. Банк звернувся до суду 16 липня 2009 року, тобто із пропуском шестимісячного строку для пред`явлення банком вимог до поручителя. На підставі зазначеного позивач остаточно просила визнати поруку такою, що припинена.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що згідно з договором поруки позивач надала згоду на укладення додаткових угод банком із Підприємством «Фокс» та на зміну процентної ставки сторонами кредитного договору, а відтак твердження ОСОБА_1 про те, що у порядку частини першої статті 559 ЦК України порука припинилася у зв`язку із збільшенням розміру обсягу відповідальності без згоди поручителя є безпідставними. Крім того, банк пред`явив позов до поручителів про стягнення кредитної заборгованості за основним договором в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції дотримався вимог статті 212 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що всі доводи, викладені у позовній заяві, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 2-97/2011 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до Підприємства «Фокс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судові рішення набрали законної сили і зазначеним доводам надано відповідну правову оцінку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , не погодившись із зазначеними судовими рішеннями,

у грудні 2017 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначила, що вимогу банку про дострокове повернення кредиту вона не отримувала. Перебіг шестимісячного строку для пред`явлення банком вимог до поручителя розпочався 12 січня 2009 року та закінчився 12 липня 2009 року, у цей проміжок часу банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред`явив, а тому договір поруки припинений з 12 липня 2009 року. Заявник зазначила, що не була повідомлена про призначення до розгляду справи апеляційним судом на 29 листопада 2017 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи всі фактичні обставини справи; в межах наданих суду повноважень; правильно застосовано судами як норми процесуального, так і матеріального права; у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; надано належну оцінку усім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2012 року

у справі № 2-97/2011 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до Підприємства «Фокс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено в повному обсязі.

Стягнуто солідарно з Підприємства «Фокс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору у розмірі 183 830, 80 дол. США, що на день розрахунку було еквівалентно 1 400 203, 12 грн та 10 430, 64 грн пені, з них: 1 302 472, 80 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 97 730, 32 грн - заборгованість за простроченими процентами; 4 899, 74 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 5 530, 90 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнуто солідарно з Підприємства «Фокс», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору у розмірі 21 127, 58 дол. США, що на день розрахунку є еквівалентом 160 924, 55 грн та 1 681, 06 грн пені, з них: 160 924, 55 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 515, 54 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 165, 52 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентам за користування кредитом. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2012 року у справі № 2-97/2011 скасовано в частині стягнення з Підприємства «Фокс» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості, провадження в частині цих позовних вимог закрито.

В іншій частині заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2012 року змінено.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_1 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 183 830, 80 дол. США та 10 430, 64 грн пені.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_3 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 183 830, 80 дол. США та 10 430, 64 грн.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_2 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 183 830, 80 дол. США та 10 430, 64 грн пені. Обмежено загальне стягнення сумою за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 183 830, 80 дол. США та 10 430, 64 грн пені.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_1 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 21 127, 58 дол. США та 1 681, 06 грн пені.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_3 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 21 127, 58 дол. США та 1 681, 06 грн пені.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_2 , як солідарного з Підприємством «Фокс» боржника, на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору станом на 22 червня 2009 року у розмірі основного боргу 21 127, 58 дол. США та 1 681, 06 грн пені. Обмежено загальне стягнення сумою за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору у розмірі основного боргу 21 127, 58 дол. США та 1 681, 06 грн пені.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судом першої інстанції із урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням від 22 лютого 2017 року у справі № 2-97/2011, встановлено, що 04 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та Підприємством «Фокс» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11379288000 та додаткові угоди до нього від 04 серпня 2008 року № 11379339000 та № 11379297000, відповідно до яких банк зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги в рамках ліміту, що дорівнює 199 000, 00 дол. США. Умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов`язань, розмір порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформлюється додатковою угодою до цього договору у формі окремої індивідуальної угоди.

Згідно із додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 банк надав позичальнику, а Підприємство «Фокс» отримало кредитні кошти у розмірі 25 000, 00 дол. США та зобов`язалося повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до додаткової угоди, але не пізніше 03 серпня 2011 року. Додатковою угодою сторони передбачили, що за використання кредитних коштів встановлюється процентна ставка в розмірі 14, 5 % річних. Сторони також домовились, що за користування коштами понад встановлений додатковою угодою строк процентна ставка встановлюється у розмірі 29 % річних.

Згідно із додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 174 000, 00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до додаткової угоди, але не пізніше 03 серпня 2015 року. Сторони домовилися, що за використання кредитних коштів встановлюється процентна ставка в розмірі 14, 5 % річних. Сторони також домовились, що за користування коштами понад встановлений додатковою угодою строк процентна ставка встановлюється у розмірі 29 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 04 серпня 2008 року банком укладені договори поруки з ОСОБА_1 - № 221279, з ОСОБА_3 - № 221277 та з ОСОБА_2 № 221278, відповідно до пунктів 1.1., 1.3., 1.4 яких поручителі взяли на себе зобов`язання відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і боржник.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником, Підприємством «Фокс», умов зазначеного кредитного договору, станом на 22 червня 2009 року у нього виникла заборгованість перед банком, зокрема: загальна сума заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379297000 до кредитного договору у розмірі 183 830, 80 дол. США, що на день розрахунку було еквівалентно 1 400 203, 12 грн та 10 430, 64 грн пені, з них: 1 302 472, 80 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 97 730, 32 грн - заборгованість за простроченими процентами; 4 899, 74 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 5 530, 90 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; загальна сума заборгованості за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року № 11379339000 до кредитного договору у розмірі 21 127, 58 дол. США, що на день розрахунку є еквівалентом 160 924, 55 грн та 1 681, 06 грн пені, з них: 160 924, 55 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 1 515, 54 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 165, 52 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Правовою підставою вимог позову, пред`явленого ОСОБА_1 , є положення частин першої та четвертої статті 559 ЦК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові

від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17, підстав відступити від яких Верховним Судом не встановлено.

Наведений правовий висновок підлягає застосуванню також у разі, якщо поручитель дав відповідним чином оформлену згоду зміну умов основного договору у майбутньому.

За приписами частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано враховано, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у справі № 2-97/2011 встановлено таке.

Згідно із пунктом 2.1 договорів поруки, укладеними між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору, не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Тобто поручителі, зокрема ОСОБА_1 , надали згоду, у тому числі на укладення додаткових угод між банком і Підприємством «Фокс» та на зміну процентної ставки сторонами кредитного договору, а відтак обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для припинення правовідносин за договором поруки від 04 серпня 2008 року № 221279 відповідно до частини першої статті 559 ЦК України у зв`язку із збільшенням розміру обсягу відповідальності без згоди поручителів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо припинення поруки за частиною четвертою статті 559 ЦК України

У частині четвертій статті 559 ЦК України передбачені три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України

від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховним Судом не встановлено.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, закон пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У договорі поруки № 221279, укладеному 04 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 , не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, умовами цього договору встановлено, що він діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15, суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту у зв`язку з систематичним порушенням/невиконанням позичальником умов кредитного договору і відповідно до пункту 6.2 договору 17 березня 2009 року направив на адресу позичальника та поручителів вимоги від17 березня 2009 року про дострокове повернення кредиту, тобто відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі.

Позов до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості банк подав 24 липня 2009 року, тобто в межах шестимісячного терміну, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для припинення поруки і за цією нормою.

Не заслуговують на увагу твердження заявника про те, що вимогу банку про дострокове повернення кредиту вона не отримувала, оскільки у пункті 2.2 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за основним договором кредитор має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов`язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди не надали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, оскільки суди оцінили докази відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України 2004 року за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди першої та апеляційної інстанцій свої процесуальні дії належним чином обґрунтували, врахувавши при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінка доказів у справі відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснена цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик