Справа № 148/2421/16-ц

Провадження № 22-ц/801/1054/2019

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 рокуСправа № 148/2421/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:

судді-доповідача Денишенко Т.О.,

суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О.,

за участі секретаря судового засідання Топольської В.О., представника скарж-ниці, відповідачки ОСОБА_1 адвоката Глазунової Л.М., позивачки ОСОБА_2 , її представника адвоката Карнауха А.П., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного прова-дження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до Тульчинської міської ради Вінницької

області, ОСОБА_1 про визнання незаконним, ска-

сування рішення сесії міської ради щодо встановлення межі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинсь-кого районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Тульчині Вінницької області за головування судді Ковга-нича С.В., повний текст якого складений 15 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

25 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернулася у Тульчинський район-ний суд Вінницької області з позовом до Тульчинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення сесії міської ради щодо встановлення межі земельних ділянок, посилаючись на нас-тупні обставини. Позивачка та відповідачка ОСОБА_1 є власницями сусід-ніх будинків відповідно № 4 та АДРЕСА_1 . У 2016 році ОСОБА_1 звернулася у Тульчинську міську раду з питання встановлення межі між її земельною ділянкою та земельною ді-лянкою позивачки. Рішенням 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 338 встановлено межу між присадиб-ними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Туль-чині згідно протоколу від 13 вересня 2016 року узгоджувальної комісії з розгля-ду земельного спору щодо суміжного землекористування та схеми згідно з до-датком № 1. ОСОБА_3 зазначає, що останній план земельних ділянок АДРЕСА_1, 6 був складений у 1962 році. На той час належний зараз позивачці будинок уже був побудований і зданий в експлуатацію, садиба була чітко визначена. При встановленні межі комісією міської ради не взято до уваги план 1962 року. За договором купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року ОСОБА_3 придба-ла разом із житловим будинком АДРЕСА_1 сарай « Б», у 2009 році вона збудувала навіс, щодо яких у ОСОБА_1 заува-жень не було. На даний час за оскаржуваним рішенням міської ради сарай з на-вісом знаходяться поза межами садиби позивачки. При встановленні межі місь-кою радою не була виготовлена технічна документація, не здійснені обміри, не визначені координати земельної ділянки, внаслідок чого комісія міської ради не володіла інформацією про розмір земельної ділянки ОСОБА_1 , її площу та конфігурацію. У 2013 році на замовлення ОСОБА_3 ДП «Центр державно-го земельного кадастру» розроблена технічна документація із землеустрою що-до встановлення меж її земельної ділянки в натурі на місцевості. Цю технічну документацію позивачка надавала міській раді, однак останньою прийняте оскаржуване рішення, що спонукало ОСОБА_3 звернутися в суд з даним позовом. Вона просила суд визнати незаконним та скасувати рішення 17 поза-чергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 ро-ку № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками № № АДРЕСА_4» та відновити межу, що поді-ляє ці дві земельні ділянки, згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) гр. ОСОБА_3 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарсь-ких будівель по АДРЕСА_1 , виконаної Вінницькою регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру».

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року прийнята відмова ОСОБА_3 від позовних вимог до Тульчинсь-кої міської ради, ОСОБА_1 про відновлення межі, у цій частині проваджен-ня у справі закрите. Позивачці роз'яснено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторона-ми, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволений, визнане незаконним і скасоване рішення 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земель-ними ділянками №№ АДРЕСА_4 . Стягнуто у рівних частках з Тульчинської міської ради Вінницької області та ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 551,20 гривні, по 275,60 гривень з кожного. Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою суду від 19 грудня 2016 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня наб-рання рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивова-ним клопотанням учасника справи. Ухвалою цього ж суду від 18 березня 2019 року виправлена описка, допущена в третьому абзаці резолютивної частини рі-шення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у цій справі, а саме перед словами «судові витрати» вказано «на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою АДРЕСА_5 ». Зазначено, що виправлене слід вважати пра-вильним ( т. 2, а. с. 63, 75-78, 84 ).

Не погоджуючись з ухваленим 12 березня 2019 року рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у за-доволенні позову ОСОБА_3 ( т. 2, а. с. 102-108 ). Скаржниця посилається на ухвалення судом рішення за неповно з`ясованих обставин, що мають значен-ня для справи, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам спра-ви. На думку ОСОБА_1 судом неправильно застосовані норми матеріаль-ного права, порушені норми процесуального права.

Відповідач Тульчинська міська рада Вінницької області рішення Тульчинсь-кого районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у цій цивіль-ній справі не оскаржує.

Правом подання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивачка ОСОБА_3 , відповідач Тульчинська міська рада Вінницької області не скористалися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Глазунової Д.М., позивачки ОСОБА_3 та її представника, адвоката Карнауха А.П., дослідив-ши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній докази, переві-ривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апе-ляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено та не оспорюється учасниками справи, що згідно дого-вору купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року ОСОБА_3 придбала у влас-ність житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими та побутовими будівлями і спо-рудами. На земельній ділянці розташований один дерев'яно-валькований буди-нок, житловою площею 46,9 кв.м. під літ. «А», до складу якого входять: вхід-ний майданчик «а», «а1», сарай «Б». Власницею суміжної садиби АДРЕСА_4 ( тепер АДРЕСА_5) в м. Тульчині Вінницької області згідно договору дарування від 12 листопада 1994 року є відповідачка ОСОБА_1 На присадибній земельній ділянці розташований один одноповерховий цегляний будинок житловою площею 38,05 кв.м. під літ. «А», дві віранди «а», «а-1», вхід-ний майданчик «а-2», сарай «Б», відмостка 1. Оскільки суміжні землекористу-вачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не можуть дійти згоди щодо встановлення межі між їхніми присадибними земельними ділянками, рішенням 17 позачерго-вої сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками № № АДРЕСА_4» відповідач Тульчинська міська рада встановила таку межу згідно протоколу узгоджувальної комісії з розгляду земельного спору з приводу суміжного землекористування від 13 вересня 2016 року та схеми, викладеної у додатку № 1. Дане рішення органу місцевого само-врядування оскаржується ОСОБА_3 у судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, проаналізувавши акт від 29 травня 2017 року з додатками, складений створеною за розпорядженням Туль-чинського міського голови В.М. Весняного комісією для проведення обстежен-ня присадибних земельних ділянок АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , керуючись нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Інструкцією про становлення ( відновлення ) меж земель-них ділянок в натурі ( на місцевості ) та їх закріплення межовими знаками, зат-вердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, підкреслив, що саме на власників та землеко-ристувачів земельних ділянок покладається організація робіт по винесенню меж належних їм земельних ділянок в натуру ( на місцевість ), по встановленню або відновленню меж та закріплення їх межовими знаками.

Встановлення меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості ) має здійсню-ватися на підставі розробленої та затвердженої в установленому порядку тех-нічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж зе-мельних ділянок в натурі ( на місцевості ). У разі незгоди з технічною докумен-тацією із землеустрою, розробленою на підставі фактичного землекористуван-ня, заінтересовані особи мають можливість вирішити земельний спір відповідно до статті 158 ЗК України.

Судом встановлено, що у суміжних землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відсутня розроблена технічна документація щодо встановлення ( відновлення ) меж їхніх земельних ділянок. ОСОБА_1 її взагалі не замовля-ла, а виготовлена на замовлення ОСОБА_3 технічна документація не зат-верджена в установленому порядку. Рішення 37 сесії 6 скликання Тульчинської міської ради від 03 липня 2013 року № 921 в частині затвердження технічної документації із землеустрою стосовно встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), що знаходиться у користуванні ОСОБА_3 , орієн-товною площею 0,0541 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуго-вування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_7 , за позовом ОСОБА_1 ви-знане недійсним та скасоване рішенням Тульчинського районного суду Він-ницької області від 30 грудня 2015 року, яке у цій частині залишене без змін рі-шенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року. Остан-нє залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгля-ду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року.

Суд першої інстанції, зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, керуючись нормами матеріального і процесуального права, що регулюють ви-никлі та наявні правовідносини між сторонами у справі, зробив висновок про те, що оскаржуване рішення 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 388 «Про встановлення межі між при-садибними земельними ділянками АДРЕСА_1, 6 по вул. АДРЕСА_5 в м. Тульчині» винесене з порушенням вимог земельного законодавства, тому під-лягає визнанню недійсним і скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному ОСОБА_1 рішенні суду першої ін-станції, визнає їх вірними та об'єктивними.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 за-значає про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні. Адвокат по-зивачки Карнаух А.П. до травня 2017 року працював головою Тульчинського районного суду Вінницької області, був керівником судді Ковганича С.В., тому останній мав би заявити самовідвід у цій цивільній справі. Згідно норм статті 376 ЦПК України вказані обставини є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім цього, на думку скаржниці, ОСОБА_3 є неналежним позивачем у справі, її майнові та немайнові права не порушені оскаржуваним рішенням міської ради, оскільки у неї немає договору оренди зе-мельної ділянки, укладеного нею з Тульчинською міською радою, до позивачки взагалі не перейшло право користування присадибною земельною ділянкою, якою користувалася попередній власник будинку, продавець ОСОБА_5 . Далі у скарзі ОСОБА_1 , розмежовуючи поняття відновлення та встановлен-ня меж між суміжними землекористувачами, вказує на неправильне через це за-стосування судом норм матеріального права.

З доводами апеляційної скарги погодитися не можна, вони є формальними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Зазначення судом першої інстанції в ухвалі від 12 березня 2019 року про відмову у призначенні експертизи у цій справі, у вступній частині судового рі-шення від 12 березня 2019 року про розгляд справи у порядку спрощеного по-зовного провадження слід визнати технічною опискою. Адже з матеріалів спра-ви безспірно убачається, що вона вирішена у загальному позовному проваджен-ні, як було визначено ухвалою про відкриття провадження у справі. Сторони приймали участь у судових засіданнях, вчиняли на свій розсуд процесуальні дії, тому помилкове зазначення у двох процесуальних документах про розгляд справи у спрощеному провадженні об`єктивно не вплинуло на їхні права, за-конні інтереси та на правильність вирішення цього спору.

Стосовно порушення норм процесуального права через не вирішення суд-дею самовідводу, то на переконання колегії суддів апеляційного суду жодних порушень чинного законодавства з цього приводу не допущено. Врешті протя-гом усього періоду часу розгляду справи судом першої інстанції жодною сторо-ною не було заявлено відвід головуючому судді через недовіру, сумніви в об'-єктивності, неупередженості судді. За змістом пункту 2.5 Бангалорських прин-ципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Еконо-мічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі у розгляді справи в тому випадку, коли для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості суд-ді. Ні першої підстави, ні другої за матеріалами справи не існувало.

Слід визнати надуманою ту підставу апеляційної скарги, що ОСОБА_3 неналежна позивачка у справі. Усі ті мотиви цієї частини скарги, що викладені відносно ОСОБА_3 , однаковим чином стосуються й відповідачки, скарж-ниці у справі. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 12 листопада 1994 року ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок з гос-подарськими будівлями АДРЕСА_7 . Розмір земельної ділянки у цьому договорі не визначений.

З часу набуття у 1994 році на підставі договору дарування права власності на житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_1 , у 2002 році на підставі договору купівлі-продажу на жилий будинок з господарськими та по-бутовими будівлями і спорудами ОСОБА_3 жодна із суміжних землеко-ристувачів садиб АДРЕСА_4 у встанов-леному законодавством порядком не оформила, не отримала і не володіє право-встановлюючими документами на право власності чи оренди земельних діля-нок, якими вони фактично користуються. Як наслідок, у матеріалах цивільної справи такі документи відсутні, як відсутні й належні докази щодо визначення розмірів, меж, конфігурації цих присадибних земельних ділянок.

Вказуючи у скарзі на судове рішення про безпідставне застосування судом у вирішення спору статті 107 ЗК України, скаржниця не звернула увагу, що саме на цю норму посилалася Тульчинська рада 7 скликання, приймаючи оскаржува-не ОСОБА_3 на засіданні 17 позачергової сесії 14 листопада 2016 року рі-шення № 338. Адже саме ця норма Закону регламентує порядок відновлення меж на підставі даних земельно-кадастрової документації або у разі неможли-вості виявлення дійсних меж чи неможливості встановлення фактичного вико-ристання земельних ділянок.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, прийняти-ми відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження на-лежною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Нормами статей 19, 25 Закону України «Про землеустрій» визначені повно-важення місцевих органів самоврядування у сфері землеустрою на території відповідних населених пунктів, згідно з якими до їхньої компетенії відноситься організація і здійснення землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою, вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону. Технічна документація із землеус-трою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на міс-цевості) є різновидом документації із землеустрою. Статтею 55 цього Закону встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) про-водиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визнача-ється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Порядок встановлення ( відновлення ) меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення ( відновлення ) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості ) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, де визначено, що такі роботи виконуються на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою. У цьому документі пе-редбачена можливість виконання комплексу робіт із встановлення меж земель-ної ділянки в натурі ( на місцевості ) та закріплення їх межовими знаками, зо-крема, при розгляді земельних спорів між власниками ( користувачами ) суміж-них земельних ділянок.

Як уже зазначалося, на момент винесення Тульчинською міською радою рі-шення від 14 листопада 2016 року № 388 «Про встановлення межі між приса-дибними земельними ділянками №№ АДРЕСА_4 . Тульчині» ні в жодного із суміжних землекористувачів не була розроблена та затверджена в установленому порядку необхідна для цього технічна документа-ція, тому оскаржуване рішення не може визнаватися таким, що відповідає ви-могам чинного законодавства України. Як наслідок висновки суду першої ін-станції, викладені в оскаржуваному рішенні суду від 12 березня 2019 року, зроблені з урахуванням усіх фактичних обставин справи; суд не помилився у застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, що їх регу-люють, не порушив вимог процесуального законодавства.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріаль-ного і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду не знаходить під-став для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до не-правильного вирішення справи. Оскаржуване судове рішення є законним та об-ґрунтованим, тому апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задово-лення.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляцій-ний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволен-ня.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Туль-чинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування рішення сесії міської ради щодо встановлен-ня межі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 червня 2019 року.

Суддя-доповідач Т.О. Денишенко

Судді В.П. Рибчинський

Л.О. Голота