Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 601/1455/17

провадження № 61-5952св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - Кременецький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стусяк Василь Миколайович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 жовтня 2018 року в складі судді Білосевич Г. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), третя особа - Кременецький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, про визнання кредитного договору та договору іпотеки виконаним, припиненим та недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 14 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 150 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим строком повернення до 13 травня 2009 року.

Вказані кредитні зобов`язання були забезпечені іпотечним договором від 14 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк «України» та ОСОБА_1 , предметом якого є 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 .

До іпотечного договору за згодою сторін 11 липня 2008 року внесено зміни, зокрема пункт 2.3 договору іпотеки викладено в новій редакції, а саме: «Наступні іпотеки предмета іпотеки забороняються, крім передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку іпотекодержателю».

Вказувала, що банк не виконав вимоги закону про дотримання істотних умов договору щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту, забезпеченого іпотекою. Так, банк в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення споживчого кредиту, які суттєво відрізняються від тієї процентної ставки за кредитом, а також розмір споживчого кредиту.

Отже кредитний договір від 14 травня 2007 року та пов`язанні з ним додаткові угоди є недійсними.

Також, при укладенні кредитного договору порушено права позивача як споживача, зокрема, не повідомлено письмово позивача про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору; банк не вказав графіку платежів з розписаною сукупною вартістю кредиту, супутніх послуг, умов відкриття, ведення та закриття рахунку, який був відкритий для надання банківського кредиту, тарифів і всіх сум коштів, які позивач повинна сплатити за договором кредиту, його обслуговування та погашення.

Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими та значно погіршують становище іпотекодавця, що є недопустимим.

Вказувала, що зобов`язання за договором кредиту від 14 травня 2007 року є виконаними, оскільки кошти за цим правочином сплачено кредитору у повному обсязі, відповідно, договір іпотеки також є припиненим.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати зобов`язання за договором відновлюваної кредитної лінії від 14 травня 2007 року, що укладений між сторонами, виконаним; визнати договір іпотеки нерухомого майна від 14 травня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку передано 36/100 будівлі на АДРЕСА_1 , припиненим; визнати недійсним договір відновлюваної кредитної лінії від 14 травня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 14 травня 2007 року; визнати недійсним договір від 11 липня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 14 травня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Скасувано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні договору кредиту позичальник була ознайомлена з умовами цього правочину, підписала, прийняла та виконувала їх. При укладенні договору банком розписано сукупність вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, розрахунок комісій, графік платежів, зазначено умови надання кредиту, платежі та супутні витрати, з якими ОСОБА_1 була ознайомлена під особистий підпис, та згідно з якими здійснювала платежі.

Позивачем не надано доказів, які б стали підставою для визнання правочину недійсним, зміст даного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства.

Крім того, позовні вимоги позивача є суперечливими, оскільки ОСОБА_1 у збільшених позивних вимогах просить визнати договір відновлюваної кредитної лінії від 14 травня 2007 року виконаним, а договір іпотеки нерухомого майна від 14 травня 2007 року - припиненим, разом з тим, просить визнати їх недійсними з підстав порушення істотних умов договору при їх укладенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що позивач під час укладення спірних договорів була ознайомлена з їх умовами, проти них не заперечувала, що підтверджується її особистим підписом. Договори між сторонами підписані повноваженими особами, містять всі суттєві умови передбачені законом для договорів, які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами.

В кредитному договорі зазначені мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення позичальника, відсоткові ставки, порядок оплати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Також апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що банк безпідставно не знімає обтяження на іпотечне майно, відповідно, порушує її право на розпорядження власністю - іпотечним майном, оскільки це ж майно передано тому самому іпотекодержателю (відповідачу) за новими зобов`язаннями, які не виконані. Так, виконавчою службою проводяться дії щодо реалізації іпотечного майна у зв`язку з невиконанням забезпеченого зобов`язання за іншим кредитним договором від 11 липня 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк «України» та ОСОБА_2

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стусяк В. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали можливість позивачу надати додаткові пояснення та докази на підтвердження заявлених вимог. Судові рішення є необґрунтованими, оскільки не спростовано доводи позивача належним чином. Обставини справи, що мають істотне значення для вирішення спору належним чином не дослідженні в судовому засіданні, судом не дано юридичну оцінку правовідносинам сторін, що склалися, не надано оцінки доказам долученим до справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 31 жовтня 2017 року, проте залишив поза увагою ухвалу апеляційної інстанції, якою змінено вказану ухвалу місцевого суду.

Разом з тим, банк намагається реалізувати у примусовому порядку предмет іпотеки як єдине ціле з метою забезпечення виконання кредитного договору від 11 липня 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 Проте за цим правочином в іпотеку було передано лише 64/100 частки спірного майна, тому необхідно припинити іпотеку на 36/100 частки цього майна.

Також суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання договору кредиту виконаним, а іпотечного договору - припиненим, оскільки позивач звої зобов`язання перед банком виконала.

Банк зняв обтяження лише на одну іпотеку, накладене 14 травня 2007 року, проте існувало два обтяження, зокрема і від 11 серпня 2008 року щодо 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 надавала в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 лише 64/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , а інша частина цього приміщення у розмірі 36/100 частки була надана в іпотеку з метою забезпечення зобов`язань за іншим кредитним договором, який є предметом спору у цій справі.

Суди дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У травні 2019 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що за договором іпотеки від 11 липня 2008 року предметом іпотеки є вся нежитлова будівля на АДРЕСА_1 , а не його частина, тому позивач не правильно зазначає, що за цим правочином передано лише 64/10 частки вказаного майна.

Банком припинено запис про іпотеку та вилучено заборону на нерухоме майно об`єктом обтяження по яких є 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки договору іпотеки нерухомого майна від 14 травня 2007 року.

Суди належним чином дослідили зібрані у справі докази та дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки вони не доведені. Між сторонами укладено спірні правочини у належній формі, підстави для визнання цих договорів недійсними відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 квітня 2019 справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 травня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 150 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим строком повернення коштів до 13 травня 2009 року.

Вказані кредитні зобов`язання були забезпечені іпотечним договором від 14 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк «України» та ОСОБА_1 , предметом якого є 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 .

До іпотечного договору за згодою сторін 11 липня 2008 року внесено зміни, зокрема пункт 2.3 договору іпотеки викладено в новій редакції, а саме: «Наступні іпотеки предмета іпотеки забороняються, крім передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку іпотекодержателю».

Суди встановили, що позивачем повністю виконано умови кредитного договору від 14 травня 2007 року.

22 травня 2018 року припинено обтяження та іпотеку на 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , що здійснена на підставі договору іпотеки приватним нотаріусом Бурлак О. М., де іпотекодавцем зазначено ОСОБА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 23 травня 2018 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 23 травня 2018 року.

Суди також встановили, що 11 липня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» уклали іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 виступає майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки від 11 липня 2008 року предметом іпотеки за цим правочином є нежитлова будівля на АДРЕСА_1 з всіма її приналежностями.

У пункті 1.3 договору іпотеки від 11 липня 2008 року зазначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджено: щодо 36/100 частки договором купівлі-продажу від 23 січня 2003 року, а щодо 64/100 частки договором купівлі-продажу від 14 травня 2003 року.

Рішенням Кременецького районного суду від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на іпотечне майно, а саме: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону).

При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Встановлено, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов спірних договорів, що є обов`язковими для правочинів даного виду, які містить усю вичерпну інформацію щодо порядку нарахування та сплати відсотків.

Суди дослідили та проаналізували умови спірних договорів, надали юридичну оцінку окремим пунктам цього правочину на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що ці угоди були укладені з дотриманням положень цивільного законодавства, і її зміст не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови на яких укладався договір були чітко визначені у змісті договору, а факт ознайомлення з істотними умовами договору та спрямованості волевиявлення сторін на його укладення підтверджується власноруч поставленими підписами сторін.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 19 Закону «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, встановивши, що, укладаючи спірний правочин, сторони діяли вільно та свідомо, суди попередніх інстанції дійшли правильно висновку, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позову, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не дали можливість позивачу надати додаткові пояснення та докази на підтвердження заявлених вимог, оскільки такі є безпідставними, остання брала участь у розгляді справи, подавала до суду клопотання і докази, а також брала участь у їх дослідженні.

Разом з тим, суд першої інстанції відповідно до вимог частини дев`ятої статті 158 ЦПК України скасував заходи забезпечення позову, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги, що з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» в іпотеку банку було передано лише 64/100 частки спірного майна, спростовані змістом укладеного між сторонами договору іпотеки від 11 липня 2008 року, відповідно до пункту 1.2 якого предметом іпотеки за цим правочином є нежитлова будівля на АДРЕСА_1 Тернопільської області з всіма її приналежностями.

Крім того, рішенням Кременецького районного суду від 17 жовтня 2011 року, звернуто стягнення на іпотечне майно - нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 . Вказане рішення перебуває на виконанні у виконавчій службі, предметом стягнення є вся площа спірної будівлі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання договору кредиту виконаним, а іпотечного договору - припиненим, оскільки суди встановили факт виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 14 травня 2007 року у повному обсязі, що не заперечуються відповідачем, та факт припинення обтяження та іпотеку на 36/100 частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , що здійснена на підставі договору іпотеки від 14 травня 2007 року, відповідно, відсутній спір між сторонами у цій частині позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стусяк Василь Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк