П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2019 року м. Київ

Справа №755/11612/13-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 29 травня 2019 року

Повний текст постанови складено 30 травня 2019 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Довгополої А.В.

сторони: позивач Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль»

відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Яровенко Н.О. 24 червня 2015 року, повний текст рішення суду виготовлено 25 липня 2015 року в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Справа №755/11612/13-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/824/3520/2019

Головуючий у суді першої інстанції:Яровенко Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.

В травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 04 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти в сумі 60000 доларів США, терміном користування по 04 квітня 2022 року зі сплатою 13,25% річних. За додатковими угодами від 04 травня 2007 року, 09 серпня 2007 року та 05 березня 2008 року суму кредиту було збільшено до 314500 доларів США. Зобов`язання за кредитним договором забезпечено договором поруки, укладеними з ОСОБА_2 . Станом на 05 січня 2012 року заборгованість становить 354263,39 доларів США. Тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму заборгованості в розмірі 354263,39 доларів США, що еквівалентно 2830493 грн. 63 коп.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року позов ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» було задоволено частково.

Ухвалою від 18 березня 2015 року заочне рішення від 23 грудня 2014 року скасовано і призначено до нового розгляду.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 24 червня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» 1 829 943 грн. 92 коп. заборгованості за кредитом, 425 404 грн. 04 коп. заборгованості за відсотками, а всього 2 255 347 грн. 96 коп.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль»3441 грн. судового збору.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року залишено без змін.

У серпні 2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.

Заява мотивована тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» при зверненні до суду просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 354 263 долари 39 центів США, що еквівалентно 2 830 493 грн 63 коп., проте за рішенням суду стягнуто заборгованість у гривні. Просив ухвалити додаткове рішення у справі та вирішити позовну вимогу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» про стягнення з відповідачів 354 263 долари 39 центів США заборгованості за кредитним договором від 04 квітня 2007 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено.

Доповнено другий абзац резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором зазначивши: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 229 035 доларів 01 цент США, що еквівалентно 1 829 943 грн. 92 коп., заборгованості за кредитом, 53 243 долари 39 центів США, що еквівалентно 425 404 грн. 04 коп., заборгованості за процентами, всього стягнути 282 278 доларів 40 центів США, що еквівалентно 2 255 347 грн. 96 коп.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволено.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року скасовано.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, рішення є необґрунтованим в частині розміру стягнутої забогованості.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» Пеньківська К.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/4006/81/54109 (т.1 а.с.9-11). За умовами кредитного договору відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 60000 доларів США строком по 04 квітня 2022 року, зі сплатою 13,25% річних (п. 1.1, п. 1.2, п. 1.4 кредитного договору).

Цільове використання кредитних коштів визначено в п.2.1 Кредитного договору, а саме з метою використання на будівництво будинку, сплату комісій на земельній ділянці, що є забезпеченням зобов`язань позичальника за кредитним договором, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район. с. Ходосівка, вул. Квітнева.

Перед укладанням та підписанням Кредитного договору. ОСОБА_1 звернувся до позивача із Заявою-Анкетою на отримання кредиту, де власноручно зазначив відповідну суму кредиту, яку має намір отримати та обрав валюту долари США., бажаний строк кредитування, відсоткову ставку.

Таким чином, укладення кредитного довогору відповідало внутрішній волі позичальника.

04 травня 2007 року, 09 серпня 2007 року та 05 березня 2008 року між сторонами були укладені додаткові угоди, за якими сума кредиту збільшилась до 314500 доларів США (т.1 а.с.14,15,16).

Письмова форма кредитного договору внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, а й передачі грошової суми позичальнику, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем, а саме: надано кредит в сумі 314500 доларів США, що підтверджується заявами на видачу готівки № 93-07/02-03/181, 93-07/02-03/196, 93-07/02-03/206, 93-07/02-03/215, 93-07/02-03/241, 93-07/02-03/486, 93-07/02-03/493, 93-07/02-03/60 (а.с.20-27). Свої ж зобов`язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 не виконує належним чином.

Доводи ОСОБА_1 щодо різниці суми виплати та суми видачі кредиту спростовується п.1.1 Кредитного договору, яким визначено, щощо позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів Банку, виконати інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість по договору у розмірі 2830493 грн. 63 коп., яка складається з: простроченої заборгованості по поверненню кредиту у розмірі 1829943 грн. 92 коп., заборгованості за відсотками - 425404 грн. 04 коп., пені за прострочення погашення відсотків - 575145 грн. 67 коп(а.6-8).

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідачем ОСОБА_1 , між банком, ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 05 березня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед позивачем відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед позивачем (а.с.17-19).

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норм, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильного витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не надав жодного доказу того, що заборгованість за кредитним договором відсутня, а тому відсутні можливості врахувати інші докази ніж ті, які є в матеріалах справи.

Оскільки, відповідач не виконував свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором в добровільному порядку, тому, суд першоїі інстанції вірно вважав за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості по кредитному договору в розмірі 2255347 гривень 96 копійок.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Представник відповідача ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності від 18 листопада 2014 року (т.1 а.с.189-190).

Статтею 258 ЦК України, передбачено, що для окремих видів вимог застосовується спеціальна позовна давність, зокрема - для вимог про стягнення пені ( неустойки, штрафу) застосовується позовна давність тривалістю в один рік.

З розрахунку заборгованості пені по відсоткам, станом на 05 січня 2012 року, вбачається, що останній платіж був здійснений 14 серпня 2011 року, тобто позовна давність починається саме з цього моменту. Позивач звернувся до суду лише 24 травня 2013 року, тобто з порушенням строків.

Враховуюче вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки задоволенню не підлягають.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна