Справа № 420/6440/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           29 травня 2019 року                                                              м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у  складі:

головуючого  судді                                        Корой С.М.,

секретаря судового засідання                              Чернецької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача                              Грабовий А.М. (за довіреністю),

представника відповідачів                               ОСОБА_1 (за довіреностями),

представника третьої особи                              Корнілова Л.І. (за ордером),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом   ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору Міністерства охорони здоров`я України, Одеського національного медичного університету, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення дій та визнання бездіяльності протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України,  за участю третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору  Міністерство охорони здоров`я України, Одеський національний медичний університет, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, а саме: протиправне здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області утриматися від вчинення дій, а саме: від здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання повноважень щодо контролю за діяльністю територіального органу Казначейства, а саме: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позову, ОСОБА_2 посилається на те, що він є тимчасово виконуючим обов`язки ректора Одеського національного медичного університету, що підтверджується рішенням Вченої ради Одеського національного медичного університету від 31 серпня 2018 року та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004751577 від 10 грудня 2018 року. Позивач зазначає, що Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області незаконно проводить платежі щодо Одеського національного медичного університету за підписами неуповноважених на те осіб, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Позивач стверджує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають права підписувати будь-які платіжні та інші розрахункові документи Одеського національного медичного університету. Отже, на думку позивача, незважаючи на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться відомості про керівника та підписанта Одеського національного медичного університету - Сухіна Юрія Віталійовича, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області продовжує порушувати чинне законодавство та проводить платежі з рахунків Одеського національного медичного університету за підписами неуповноважених осіб.

Також, позивач зазначає, що Державна казначейська служба України несе персональну відповідальність за здійсненням контролю діяльності територіальних органів Казначейства, у тому числі, щодо діяльності Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Відтак, враховуючи те, що Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області неодноразово здійснювало вищевказані незаконні дії щодо здійснення платежів з рахунків Одеського національного медичного університету, очевидно, що Державна казначейська служба України в порушення вимог чинного законодавства допустила протиправну бездіяльність, оскільки не вчинила жодних дій щодо контролю за діяльністю Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Позивач вважає, що неналежне виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області та Державною казначейською службою України своїх повноважень, призвело до того, що з рахунків Одеського національного медичного університету, який є розпорядником бюджетних коштів, незаконно проводяться платежі.

Відтак, позивач стверджує, що протиправні дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та протиправна бездіяльність Державної казначейської служби України призводять до порушення прав позивача як тимчасово виконуючого обов`язки ректора Одеського національного медичного університету на здійснення своїх повноважень, зокрема, щодо вирішення питань фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету та забезпечення виконання кошторису Одеського національного медичного університету на 2018 рік.

Виходячи із вищевикладеного, позивач наголошує, що його права як тимчасово виконуючого обов`язки ректора Одеського національного медичного університету порушені, оскільки останній фактично позбавлений можливості зупинити протиправні дії щодо розпорядження коштами Одеського національного медичного університету поза рамками фінансового плану (кошторису) Одеського національного медичного університету на 2018 рік, забезпечення виконання якого знаходиться у безпосередній компетенції позивача, більш того, відповідальність за результати виконання якого ч. 4 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» покладена на позивача.

З огляду на вказане, позивач вважає, що дії та бездіяльність відповідачів є протиправними, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому повинні бути визнані протиправними в судовому порядку.

Також, 10.12.2018 року Сухіним Ю ОСОБА_5 до суду подана заява про забезпечення позову за вхід. №38416/18 від 10.12.2018 р., в якій заявник просив встановити обов`язок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області  вчинити певні дії, а саме: здійснювати платежі Одеського національного медичного університету на підставі платіжних та інших розрахункових документів за підписом т.в.о. ректора Одеського національного медичного університету Сухіна Юрія Віталійовича.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Потоцької Н.В. від 11.12.2018 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову за вхід. №38416/18 від 10.12.2018 року задоволено частково, зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області забезпечити виконання ОСОБА_2 вимог статті 34 Закону України «Про вищу освіту», шляхом здійснення платежів Одеського національного медичного університету на підставі платіжних та інших розрахункових документів за підписом т.в.о. ректора Одеського національного медичного університету Сухіна Ю.В.

Ухвалою суду від 12.12.2018 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження (головуючий суддя Потоцька Н.В.).

Ухвалою суду від 08 квітня 2019 року заяву судді Потоцької Н.В. про самовідвід задоволено та відведено головуючого суддю Потоцьку Н.В. від розгляду адміністративної справи №420/6440/18. Справу передано для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 08.04.2019 року визначено головуючого суддю по справі - Корой С.М.

Ухвалою суду від 11 квітня 2019 року головуючим суддею по справі - Корой С.М. прийнято до свого провадження адміністративну справу та розпочато розгляд адміністративної справи спочатку.

Справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, суддею одноособово.

17.04.2019 року (вхід. № 14019/19) від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до суду надійшов відзив на позов (Том 4 а.с. 42-52), в якому представник вказує на те, що посилання ОСОБА_2 на те, що ГУ ДКСУ в Одеській області протиправно здійснювало платежі Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є такими, що не відповідають дійсності, оскільки, ГУ ДКСУ в Одеській області виконує свої обов`язки виключно в межах діючого законодавства та з урахуванням вимог Порядку №758, та жодним чином не порушувало та не порушує вимоги чинного законодавства щодо здійснення платежів Одеського національного медичного університету на підставі платіжних та інших розрахункових документів за підписом уповноваженої на це Порядком відкриття та закриття рахунків у національній валюті, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2018р. №758 особи, та платежі за підписом ОСОБА_4 взагалі не здійснювались.

Враховуючи зазначене, представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки Головного управління щодо проведення платежів за підписами керівників Одеського національного медичного університету були правомірними та підтверджувались наданими до Головного управління документами.

25.04.2019 року (вхід. № 15162/19) від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (Том 4 а.с. 229-236), в якій зазначено, що позивач не погоджується із запереченнями Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, наведеними у відзиві та доводи позовної заяви не спростовано відповідачем.

25.04.2019 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Міністерства охорони здоров`я України, Одеського національного медичного університету, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення певних дій  відмовлено.

26.04.2019 року (вхід. № 15481/19) від представника Міністерства охорони здоров`я України надійшли пояснення (Том 5 а.с. 119-134), згідно яких третя особа просить суд відмовити у позовних вимогах ОСОБА_2 повністю.

07.05.2019 року (вхід. № 16263/19) від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення (Том 5 а.с. 15-24), згідно яких третя особа просить суд відмовити у позовних вимогах ОСОБА_2 повністю.

10.05.2019 року у підготовчому засіданні судом залучено до матеріалів справи додаткові пояснення представника позивача (Том 5 а.с. 139-149), в яких зазначено, що позивач не погоджується із наданими Міністерством охорони здоров`я України та ОСОБА_4 поясненнями, вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою суду від 23.05.2019 року, яка занесена до протоколу засідання, закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 29.05.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги не визнав, заперечував проти позовних вимог у повному обсязі.

Представник ОСОБА_4 , позовні вимоги не визнав, заперечував щодо задоволення вимог ОСОБА_2 .

Представники Міністерства охорони здоров`я України, Одеського національного медичного університету та ОСОБА_3 , у судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Суд вказує на те, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

В свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що ОСОБА_2 , звернувся до суду з даним позовом зазначаючи, що він є тимчасово виконуючим обов`язки ректора Одеського національного медичного університету, в свою чергу Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на його переконання незаконно проводить платежі щодо Одеського національного медичного університету за підписами неуповноважених на те осіб.

Відтак, позивач стверджує, що протиправні дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та протиправна бездіяльність Державної казначейської служби України призводять до порушення прав позивача як тимчасово виконуючого обов`язки ректора Одеського національного медичного університету.

Виходячи із вищевикладеного, позивач наголошує, що його права як тимчасово виконуючого обов`язки ректора Одеського національного медичного університету порушені, оскільки останній фактично позбавлений можливості зупинити протиправні дії щодо розпорядження коштами Одеського національного медичного університету поза рамками фінансового плану (кошторису) Одеського національного медичного університету на 2018 рік, забезпечення виконання якого знаходиться у безпосередній компетенції позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що під час розгляду справи судом не було встановлено, а учасниками справи, в тому числі й самим позивачем, не надано доказів того, що було порушено саме права позивача.

Для спору, який має бути вирішений в порядку адміністративного судочинства має бути уповноваження одного суб`єкта владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (суб`єктів), а ці суб`єкти зобов`язані вимоги та приписи такого владного суб`єкта виконувати.

В свою чергу дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо проведення платежів Одеського національного медичного університету відносяться до сфери взаємовідносин між органами Державної казначейської служби, розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами бюджетних коштів, а також розподіл обов`язків та відповідальності між ними в процесі обслуговування державного бюджету за видатками, операціями з надання кредитів за рахунок коштів державного бюджету та з погашення державного боргу з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Так, відповідно до п. 11.3. Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 (далі - Порядок №1407), органи Казначейства здійснюють платежі на підставі платіжних доручень розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності в обліку відповідного бюджетного зобов`язання та бюджетного фінансового зобов`язання у межах залишків на рахунках для обліку відкритих асигнувань.

Подані розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів платіжні доручення, відповідно до п. 11.7. Порядку №1407, перевіряються органами Казначейства щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідальних посадових осіб і відбитка печатки установи зразкам. За правильність оформлення та достовірність інформації, наведеної у платіжному дорученні, відповідає розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів).

Відтак, суд зазначає, що під час здійснення платежів відповідачем - Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області на підставі платіжних доручень Одеського національного медичного університету учасниками у сфері публічно-правових відносин є саме Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Одеський національний медичний університет.

Враховуючи зазначене, саме права Одеського національного медичного університету у разі виникнення спору у сфері публічно-правових відносин між вказаними учасниками, можуть бути порушені з боку Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, а не права позивача як тимчасово виконуючого обов`язки ректора Одеського національного медичного університету.

Отже, суд аналізуючи наведені норми в контексті спірних правовідносин дійшов висновку, що в даному випадку у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в порядку адміністративного провадження, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні даної адміністративної справи, судом перевірено наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (інші позовні вимоги фактично є похідними), в контексті ст. 5 КАС України, а саме: щодо того, якою є передумова на захист права позивача в даній адміністративній справі, тобто наявність порушених прав, свобод або законних інтересів ОСОБА_2 дією суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

При розгляді даної адміністративної справи, таких порушень судом не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, а саме: протиправне здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; зобов`язання Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області утриматися від вчинення дій, а саме: від здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання повноважень щодо контролю за діяльністю територіального органу Казначейства, а саме: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо здійснення платежів Одеського національного медичного університету за платіжними та іншими розрахунковими документами Одеського національного медичного університету за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору Міністерства охорони здоров`я України, Одеського національного медичного університету, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматись від вчинення дій та визнання бездіяльності протиправною - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.05.2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                                          Корой С.М.

          .