ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 205/818/23

провадження № 61-13449св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2023 року у складі судді Терещенко Т. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2023 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 1 600 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалося на те, що Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 31 січня 2022 року та Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року у справі № 201/7848/21 протиправно відмовили їй у задоволенні позовних вимог до держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої службовою особою органу державної влади при здійсненні свої повноважень під час незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

Однак, Верховний Суд постановою від 14 грудня 2022 року задовольнив її касаційну скаргу, скасував зазначені судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Факт скасування судових рішень свідчить про порушенням її прав, а саме незабезпечення права на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи упродовж розумного строку.

Порушення свого конвенційного права на заборону катувань заявниця пов`язувала із незаконним її притягненням до адміністративної відповідальності.

Вказувала, що моральну шкоду їй було завдано через дії та бездіяльність Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська та Дніпровського апеляційного суду, які на національному рівні не виконали покладених на них чинним процесуальним законом завдань цивільного судочинства; правові підстави для відшкодування шкоди позивач вбачала в незаконних діях суддів, як національних органів державної влади під час здійснення ними своїх офіційних повноважень, на підставі частини шостої статті 1176 та частини першої статті 1173 ЦК України.

Враховуючи тривалість судових процедур, а саме з 09 серпня 2021 року до 17 травня 2022 року, просила стягнути з відповідача на її користь визначений нею розмір моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 25 травня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди; позивачем не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди і не надано доказів на його підтвердження, відсутнє належне обґрунтування причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою та діями суддів першої та апеляційної інстанцій.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2023року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди через дії відповідача та не підтверджено існування причинного зв`язку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Негольшова С. М. у вересні 2023 року до Верховного Судунадійшла касаційна скарга на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 554/10836/16, від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16-а, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 17 березня 2021 року у справі № 751/2946/18.

Також апеляційний суд під час розгляду справи не застосував положення статей 3, 56 Конституції України, частини першої статті 1173, статей 1166, 1167 ЦК України, які підлягали застосуванню.

В ухваленні судового рішення судом першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід через порушення під час судових процедур конвенційного права позивача на справедливий суд, що обумовлювало існування обставин, що викликали сумнів у неупередженості та об`єктивності судді; на порушення норм частин четвертої, сьомої статті 81 ЦПК України суддя свідомо необґрунтовано відмовила позивачу у задоволенні клопотання про зобов`язання відповідача надати суду відповідні докази дотримання судових процедур при розгляді цивільної справи № 201/7848/21; під час підготовчого провадження було висловлено заперечення відносно дій судді щодо перешкоджання позивачу в реалізації процесуальних права на надання доказів; суддя суду першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у задоволенні відводу не тільки не навела жодного мотивування та обґрунтування її неправосудного судового рішення, а й штучно, перекрутила висловлені позивачем аргументи щодо відводу; у прийнятті постанови Дніпровського апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід через їх перебування в інституційній залежності від деліквента - Дніпровського апеляційного суду, що вчинив делікт проти позивача у цивільній справі № 201/7848/21; судді апеляційного суду самоусунулися від забезпечення реалізації завдань цивільного судочинства при розгляді цієї справи; не дослідили докази зібрані у справі, не оцінили відсутність жодних наданих відповідачем доказів на спростування стверджуваних позивачем презумпцій щодо відповідача, преюдиційних обставин справи та наведених аргументів в сукупності та взаємозв`язку із наданими доказами; не з`ясували завдання позивачу моральної шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2023 року відзив держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повернув без розгляду.

Від держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 20 грудня 2023 року відзив держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повернув заявнику без розгляду.

Від держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відзив держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишив без розгляду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 205/818/23 надійшла до Верховного Суду 26 лютого 2024 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 31 січня 2022 року у справі № 201/7848/21 відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої службовою особою органу державної влади при здійсненні нею свої повноважень.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Негольшова С. М. залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2022 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 14 грудня 2022 року касаційну скаргу адвоката Негольшова С. М. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням від 31 січня 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у цивільній справі № 201/7848/21 протиправно відмовив їй у задоволенні позову до держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої службовою особою органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, а постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року рішення суду першої інстанції від 31 січня 2022 року у вищевказаній цивільній справі було протиправно залишено без змін. Однак Верховний Суд постановою від 14 грудня 2022 року скасував зазначені судові рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав того, що місцевий суд належним чином не встановив фактичних обставин, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, тобто, суди неправильно застосували норми матеріального і процесуального права та дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Судами першої та апеляційної інстанцій з Єдиного державного реєстру судових рішень також було встановлено, що Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції не ухвалив рішення у справі № 201/7848/21, яку постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.

У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 виклала висновок про те, що … [застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування].

Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 містить висновки, що … [зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини].

У постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 296/9400/20 Верховний Суд виклав висновок про те, що … [сам по собі факт того, що судовим рішенням визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу].

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Крім того, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов`язки, а обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що саме по собі скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 201/7848/21, не свідчить про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди з боку держави Україна.

Тобто, позивач реалізувала своє право на оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-12225св22), від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22 (провадження № 61-7142св23).

Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом в судовому рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 554/10836/16, від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16-а, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 17 березня 2021 року у справі № 751/2946/18, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Отже, висновки у зазначених справах і у справі, що переглядається, є різними, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд під час розгляду цієї справи надав правову оцінку наведеним доводам і наданим доказам, здійснив юридичну оцінку усіх фактичних обставин справи.

Разом з тим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20, від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.

Посилання у касаційній скарзі на те, що як суддя місцевого суду, так і судді апеляційного суду незаконно брали участь у розгляді цієї справи, оскільки їм було заявлено відводи, які необґрунтовано відхилено, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Оскільки заявником не було наведено підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України для відводу (самовідводу) судді першої інстанції та колегії суддів апеляційного суду, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд правильно визнали заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді та колегії суддів необґрунтованими та відмовили у їх задоволенні.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров