ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2019 року  Справа № 160/726/19

          Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "АВТОДЕН" (код ЄДРПОУ  35394689, 49125, м. Дніпро, пров. Л.Мокієвської, 5/47)  до  Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12), третя особа: Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197, 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення майнової шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АВТОДЕН" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа – Державна фіскальна служба України, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24.07.2018 «Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності – до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» в частині застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України до Приватного підприємства «Автоден», зазначеного в пункті 1 Додатку до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24.07.2018 «Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності – до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України».

- стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Приватного підприємства «Автоден» (м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) кошти на відшкодування майнової шкоди заподіяної за протиправним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24.07.2018 «Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності – до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» у сумі 5 708 (п`ять тисяч сімсот вісім) грн. 92 коп.

- стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Приватного підприємства «Автоден» судові витрати сплачені за подання позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в силу приписів Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спеціальні санкції можуть бути застосовані до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності виключно в разі підтвердження у встановленому законодавством порядку факту порушення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності, чого відповідачем дотримано не було. Станом на дату винесення оскаржуваного наказу, позивачем  були вжиті заходи щодо приведення зовнішньоекономічної діяльності та пов`язаної з нею господарської діяльності у відповідність із нормами чинного законодавства, про що відповідача було завчасно повідомлено позивачем. А отже оскаржуваний наказ відповідачем прийнято без наявних на те підстав, у зв`язку із чим підлягає скасуванню. Крім того, позивач наголошує на тому, що застосування до нього спеціальної санкції спричинило майновий збиток у вигляді понесення витрат на отримання індивідуальних ліцензій задля належного отримання імпортного товару за зовнішньоекономічними контрактами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.02.2019 року о 13:30.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача  в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи  в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 21.02.2019р. було оголошено перерву до 14.03.2019 року.

22 лютого 2019 р. до суду від відповідача, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача повідомив, що на підставі звернення Державної фіскальної служби Міністерство економічного розвитку і торгівлі України прийняло оскаржуваний наказ про застосування спеціальної санкції до позивача. При цьому, звернено увагу на тому, що відповідач не має повноважень перевіряти зазначені у поданні порушення, з огляду на що, оскаржуваний наказ прийнятий з підстав, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", в порядку визначеному Положенням про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності України спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженим наказом Мінекономіки № 52 від 17.04.2000.

Окрім того повідомило, що Мінекономрозвитку, на підставі матеріалів ПП «Автоден» вих. від 15.11.2018 № 02/11/18, вх. від 19.11.2018 № 07/80197-18; вих. від 18.12.2018 № 18/12, вх. від 21.12.2018 № 07/88615-18, наказом від 23.01.2019 № 72 скасувало дію спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до позивача. Таким чином, зазначає, що неможливо визнати протиправним рішення органу державної влади, яке вже є не чинним, а предмет спору у справі щодо оскарження наказу Мінекономрозвитку від 24.07.2018 № 1028-відсутній.

14 березня 2019 року позивач в судовому засіданні надав усні пояснення, в яких висловив незгоду із аргументами відповідача, зазначеними у відзиві, та стверджував, що висловлені висновки не підтверджують наявність в діях позивача порушень законодавства, а також те, що за наслідком прийняття оскаржуваного наказу були понесені ПП «Автоден» матеріальні збитки.

В судовому засіданні 14.03.2019 року усною ухвалою суду з занесенням до протоколу судового засідання підготовче провадження було продовжено на 30 днів.

В судовому засіданні 14.03.2019р. було оголошено перерву до 09.04.2019 року.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідач у судове засідання не з`явився про дату, час та місце проведення повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2018 Міністерством економічного розвитку і торгівлі України прийнято наказ № 1028 наказ "Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України" в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України до приватного підприємство "АВТОДЕН", зазначеного в пункті 1 Додатку до наказу. Даний наказ прийнятий на підставі подання Державної фіскальної служби України від 25.04.2018 вих. № 7108/5/99-99-14-06-02-16 «Про застосування штрафних санкцій».

07.05.2018 р. вих. № 4102-13/19871-07 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому позивача повідомлялося про подання Державної фіскальної служби України від 25.04.2018 вих. № 7108/5/99-99-14-06-02-16 «Про застосування штрафних санкцій» до нього та про надання позивачу строку до 29.06.2018 р. для надання належним чином засвідчених копій матеріалів, які свідчать про усунення допущеного позивачем правопорушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.

14.05.2018 позивач звернувся до відповідача листом № 14/1, з яким, на підтвердження вжиття заходів щодо приведення зовнішньоекономічної діяльності та пов`язаної з нею господарської діяльності у відповідність із нормами чинного законодавства, позивач надав відповідачу засвідчені копії документів  про усунення порушень, а саме: копію постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 р. по справі № 804/1631/17, копію постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду  від 24.05.2018 р. по справі № 804/1631/17, копію платіжного доручення № 5557 від 08.06.2018 р., копію витягу з ЄДР щодо ПП «АВТОДЕН», що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком про направлення листа з вказаними документами відповідачу.

Позивач відповіді від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на вищевказаний лист не отримав. Дізнався про винесення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України оскаржуваного наказу з офіційного сайту, що підтверджується роздруківкою яка міститься в матеріалах справи.

Надалі, позивач 06.11.2018 р. звернувся до Центру надання адміністративних послуг м. Дніпра із заявками у встановленому порядку та отримав разові (індивідуальні) ліцензії на зовнішньоекономічну операцію від 14 листопада 2018 р. № П 13128000527, № П 13128000528, П 13128000529.

15 листопада 2018 р. позивач листами № 1/11/18 та 02/11/18 звернувся до відповідача із клопотанням про скасування вищевказаних  санкцій та із зверненням щодо причин, які призвели до порушення прав позивача та про вжиті заходи щодо приведення діяльності відповідача у відповідність із нормами законодавства. На що директором департаменту регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідача була  дана відповідь про можливість розгляду питання про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції, застосованої до підприємства, у разі надходження до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України довідки з усіх обслуговуючих банків (оригінали) про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями. 18.12.2018 р. позивач направив відповідачу оригінали довідок банків, а також копію інформаційного листа ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 27.11.2018 р. про відсутність станом на 27.11.2018 р. податкового боргу за ППР від 23.09.2016 р. № 0000331401, правомірність якої була предметом судового розгляду по справі № 804/1631/17 від 23.01.2019р. своїм наказом № 72 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скасувало дію спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до відповідача.

Вважаючи, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24.07.2018  "Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України" в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування  зовнішньоекономічної діяльності на території України до приватного підприємство "АВТОДЕН", зазначеного в пункті 1 Додатку до наказу, - є протиправним та спричинило завдання позивачу збитків у вигляді зайвих витрат на отримання індивідуальних ліцензій на окремі операції, приватне підприємство "АВТОДЕН" наполягало на задоволенні позову.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" регулює види зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв`язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської  діяльності, а також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території  України, так і за її межами.

Відповідно до абз. 1 ст. 32 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна як держава і всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов`язаних з ним законів України та/або своїх зобов`язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України. Приписами ст. 35 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтею 33 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Частиною першою статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачалася можливість застосування таких спеціальних санкцій

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що санкції, визначені частиною першою статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зокрема застосування індивідуального режиму ліцензування, є видом відповідальності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності за порушення певних заборон, обмежень або порядку здійснення зовнішньоекономічних операцій, тобто у даному випадку вимог статті 1 Закону № 185/94-ВР.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства. Як зазначалося, за порушення статті 1 Закону № 185/94-ВР на підставі подання Державної фіскальної служби України відповідач оскаржуваним наказом притягнув позивача до відповідальності, застосувавши до нього санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що будь-які санкції можуть бути застосовані до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності виключно в разі підтвердження у встановленому законодавством порядку факту порушення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або іноземним суб`єктом господарської діяльності цього або пов`язаних з ним законів України.

Судом установлено, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем на підставі подання Держаної фіскальної служби України від 25.04.2018 вих. № 7108/5/99-99-14-06-02-16. В той же час, відповідач самостійно здійснив перевірку факту наявності чи відсутності порушення відповідного законодавства з боку позивача, про що свідчить звернення відповідача до позивача з листом від 07.05.2018 № 4102-13/19871-07 про надання інформації щодо усунення порушень із встановленням позивачу терміну до 29.06.2018 р. Отримавши інформацію з підтверджуючими документами про усунення позивачем порушень в обсязі встановленому рішенням суду та про сплату позивачем суми санкцій, з урахування вказаного судового рішення, відповідач не мав підстав вважати наявним факт існування порушення, та відповідно не мав правових підстав, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" для притягнення позивача до відповідальності.

За таких обставин, оскаржуваний наказ, яким притягнуто позивача до відповідальності у вигляді індивідуального режиму ліцензування, є протиправним з часу його прийняття, тобто з 24.07.2018 р.

Суд вважає за необхідне також наголосити на тому, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24.07.2018 був прийнятий суб`єктом владних повноважень відповідно до ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", проте, цю статтю даного закону виключено на підставі Закону України "Про валюту і валютні операції"  № 2473-VIII від 21.06.2018 р., який введено в дію 07.02.2019 (далі - Закон № 2473-VIII). Будь-які застереження щодо застосування положень цього закону в частині, що стосується виключення статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" чи дії застосованих до прийняття цього закону спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування, у Законі № 2473-VIII не вказані. Окрім того, із введенням в дію Закону № 2473-VIII втратив чинність і Закон України  "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" , з підстав порушення норм якого до позивача були застосовані спірні санкції згідно виключеної статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Таким чином, з 07.02.2019 законодавець фактично скасував відповідальність, до якої було притягнуто позивача оскаржуваним наказом.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, положення Закону № 2473-VIII, якими скасовано відповідальність у вигляді індивідуального режиму ліцензування, яка передбачалася статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", мають зворотну дію у часі, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач, просячи суд відмовити у задоволенні позову, наголошував про те, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України здійснило самостійне скасування оскаржуваного наказу 23.01.2019 р.

Незважаючи на дану обставину, сторона позивача наголошувала на необхідності визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу на підставі рішення суду та саме з моменту його прийняття.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного наказу, а отже наявні підстави для визнання його протиправним та, як наслідок, задоволення позовних вимог у цій частині.

Враховуючи, що на день звернення позивачем з цим позовом, відповідач вже скасував оскаржуваний наказ, то  суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог щодо скасування такого наказу. Тому що з наведеного вбачається, що порушені з боку Міністерства права позивача за обставинами, наведеними ним в адміністративному позові,  вже поновлені, спірна ситуація, що виникла між позивачем та Міністерством, вже врегульована. Проте вона не вичерпала себе, у зв`язку з чим суд  вбачає додаткові порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що підлягають відновленню шляхом визнання оскаржуваного наказу протиправним та стягнення з відповідача суми матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 21 КАСУ позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Судом встановлено наявність укладання позивачем зовнішньо-економічних контрактів з нерезидентами України на імпорт товару № 17HY від 20.02.2017 укладеному з «SHANGHAI E-HENG IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай, Шанхай); № 28/2018/EX від 22.03.2018 укладеному з JIASHAN YONGYUAN HOME TEXTILES CO., LTD (Китай, Жиашань); № ZHD/08/2018 від 15.08.2018 укладеному з ZHANGJIAGANG HANDA RUBBER PRODUCTS CO. LTD (CHENGHANG, ZHANGJIAGANG CITI, JIANGSU PROVINCE, CHINA) (Китай, Чжанцзяган).

Відповідно до інвойсів товар за зовнішньо-економічними контрактами надійшов на територію України відповідно до відбиток печаток митного органу у грудні 2018 року.    Матеріали справи містять докази здійснення позивачем дій направлених на отримання разових (індивідуальних) ліцензій у порядку ст. 16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», п. 2.2. Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій затвердженого Наказом Міністерства економіки України №  47 від 17.04.2000 року.

Матеріалами справи підтверджено понесення витрат позивачем у сумі 3 510, 00 грн. за отримання експертних висновків Дніпропетровської торгово-промислової палати від 02.11.2018 за № ГО-2396/1, № ГО-2396/2, № ГО-2396/3 про відповідність контрактної ціни кон`юнктури ринку на товари, що поставляються за конкретною зовнішньоекономічною операцією (підтверджено договором про надання послуг, виставленим рахунком, платіжним дорученням про оплату виставленого рахунку, актом приймання – передачі наданих послуг, висновком експерта); 1 098, 92 грн. за отримання разових (індивідуальних) ліцензій на поставку імпорту товару за зовнішньо-економічними контрактами № 17HY від 20.02.2017, № ZHD/08/2018 від 15.08.2018, № ZHD/08/2018 від 15.08.2018 є оплатою 0,2 відсоткового адміністративного збору вартості товарів (продукції), що підтверджується платіжними дорученнями; 1 100, 00 грн. оплата банківських послуг за довідками обслуговуючих банків про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями.  

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції та того, що рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень на стадії його прийняття у відношенні позивача прийнято не правомірно, суд приходить до висновку на підставі досліджених доказів, що задоволення позовних вимог в частині відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними доказами у справі, вимоги позивача щодо стягнення на його користь майнової шкоди у загальному розмірі 5708,92 грн.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, суд прийшов до висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача частину сплаченого ним судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "АВТОДЕН" (код ЄДРПОУ  35394689, 49125, м. Дніпро, пров. Л. Мокієвської, 5/47)  до  Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12), третя особа: Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197, 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення майнової шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1028 від 24 липня 2018 року "Про застосування спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України" в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України до приватного підприємство "АВТОДЕН".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596) на користь Приватного підприємства «АВТОДЕН» (код ЄДРПОУ 35394689) суму майнової шкоди у загальному розмірі 5708,92 грн. (п`ять тисяч сімсот вісім гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596) на користь Приватного підприємства «АВТОДЕН» (код ЄДРПОУ 35394689) частину сплаченого судового збору в сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).    

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 24 травня 2019 р.

Суддя                                                                                    О.М. Неклеса