Судове рішення 22-1101 від 06.04.2010

Судове рішення #7934593

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-1101/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Притуло Л.В.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Маловічко С.В.

Подліянової Г.С.

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма» про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма» про стягнення грошових коштів.

В позові зазначала, що між нею та ОСОБА_3 існувала усна домовленість про те, що вона зробить за свій рахунок ремонт в приміщенні, власником якого вона вважала ОСОБА_3, а останній, в свою чергу, надасть їй це приміщення в оренду. Ніякого письмового договору між ними не укладалось.

В березні 2008 року вона зробила ремонт в приміщенні відповідача на загальну суму 14125 грн., але відповідач відмовився надати їй вказане приміщення в оренду. Вона неодноразово зверталася з вимогою про повернення грошових коштів, але ОСОБА_3 повернув їй гроші лише частково, а саме: 01.06.2008 року – в розмірі 2000 грн., 12.07.2008 року – в розмірі 2000 грн., а всього 4000 грн. ЇЇ вимоги щодо повернення решти суми в розмірі 10125 грн. відповідач ігнорує.

До того ж, за користування безпідставно отриманими грошовими коштами відповідач повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України. Термін прострочення складає на час подачі позову 5 місяців, тому сума процентів складає 126 грн. 56 коп.

Посилаючись на ст.ст. 1212, 1214, 536, 625 ЦК України, позивач просила стяг-

нути з ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 10125 грн. та 3 % річних від цієї суми в розмірі 126,56 грн.

В ході слухання справи було з»ясовано, що власником відремонтованих примі-

щень є ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма», в зв»язку з чим ОСОБА_4 уточнила позов, зазначивши це товариство співвідповідачем, та просила стягнути вказані суми з обох відповідачів в солідарному порядку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 10125 грн., відсотки в розмірі 126 грн. 56 коп., та судові витрати в розмірі 131 грн. 25 коп. а всього 10382 грн. 81 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма» та ПП «Саіна-Скайт» в особі ОСОБА_3 01 квітня 2007 року був укладений договір оренди № 77 нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 строком до 30 березня 2008р., який продовжено додатковими угодами до 29 березня 2009р. / а.с. 30-33, 34, 35, 36/.

З позовної заяви та пояснень ОСОБА_5 слідує, що вона зробила ремонт на суму 14125 грн. саме в орендованих ОСОБА_3 за вищезазначеним договором оренди нежитлових приміщеннях для подальшого їх використання під свій офіс за договором оренди, про укладення якого після здійснення ремонту попередньо усно домовилась з ОСОБА_3, вважаючи його власником цих приміщень. Але після ремонту ОСОБА_3 відмовився надати їй в оренду відремонтовані приміщення, частково віддавши за ремонт гроші в сумі 4000 грн. Тому в позові ОСОБА_5 вимагає повернути їй решту витрачених на ремонт коштів в сумі 10125 грн.

В первісному варіанті позову ОСОБА_5 просила стягнути цю суму з ОСОБА_3, в уточненій позовній заяві - солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма».

Здійснення ремонту ОСОБА_5 в нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_1 відповідачі не заперечують.

З пояснень допитаних в ході слухання справи свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 суд першої інстанції зробив висновок, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникли правовідносини, що випливають з договору підряду, який був укладений в

усній формі. ОСОБА_5 виконала свої зобов»язання щодо ремонту орендованих ОСОБА_3 приміщень, а останній не оплатив виконану роботу. Крім того, суд першої інстанції вважав доведеним розмір суми, яка була витрачена на ремонт, та розмір суми, яка фактично не сплачена ОСОБА_3 як замовником.

Встановивши ці обставини, суд вважав обґрунтованими вимоги позивача до ОСОБА_3, тому стягнув всю суму і 3 % річних саме з нього.

Відмовляючи в позові про стягнення коштів з ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма», суд виходив із того, що ремонт виконано в порушення вимог пункту 8.1 договору оренди № 77 від 01 квітня 2007р., тобто без повідомлення орендодавця та без його згоди як власника приміщень, тому у відповідності до ч. 5 ст. 778 ЦК України він не може відшкодовувати вартість поліпшення стану його майна.

Проте, погодитись з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з первісної та уточненої позовних заяв, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що грошові кошти, які вона витратила на ремонт приміщень є набутими відповідачами безпідставно, оскільки відповідачі придбали ці кошти не в межах договірних правовідносин.

Позивач пояснила, що ремонт вона робила в приміщеннях для себе, з метою подальшого використання цих приміщень під свій офіс на умовах оренди з ОСОБА_3, в якій останній після ремонту їй відмовив. Отже, як з позовних заяв, так і з особистих пояснень ОСОБА_5 слідує, що ніякого договору підряду між нею та ОСОБА_3 не укладалось, а приміщення нею ремонтувались на свій страх та ризик під майбутнє особисте використання. При таких обставинах, позивач мала пересвідчитись в приналежності цих приміщень ОСОБА_3, який був лише орендарем та у відповідності до пункту 2.2.10 договору оренди № 77 від 01.04.2007р. не міг надавати ці приміщення в суборенду без згоди власника – ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма», а також згідно з пунктом 2.2.3 цього ж договору не міг здійснювати ремонт приміщень без письмової згоди власника.

Отже, суд першої інстанції: по-перше, вийшов за межі позовних вимог, задовольнивши позов з підстав, з якими позивач не пов»язувала свої вимоги та проти яких не захищались відповідачі; по-друге, неправильно встановив характер спірних правовідносин, вважаючи встановленими ті обставини, які фактично не є доведеними. Означені порушення процесуального закону призвели також до неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ч. 3 ст. 1212 ЦК України, ці положення застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов»язанні; 4) відшкодування шкоди собою, яка незаконно набула або зберігала його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 1213 ЦК України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на

момент розгляду судом справи про повернення майна.

Позивач здійснила ремонт нежитлових приміщень і цей факт підтверджується відпо-

відачами, а також поясненнями вищезазначених свідків. Проте неможливо повернути ці поліпшення в натурі, які стали невід»ємною частиною приміщень, а тому залишаються у власника цих приміщень – ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма». Отже, в такому випадку товариство придбало їх без законних правових підстав.

ОСОБА_3 же, як орендар користуючись цими приміщеннями тимчасово ( строк його оренди закінчився 29 березня 2009р., тобто до ухвалення оскаржуваного рішення судом), не набув поліпшеного майна, повернувши його після закінчення орендних відносин власнику. А тому на нього не може бути покладений обов»язок щодо відшкодування шкоди у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України.

Частина 5 статті 778 ЦК України, на яку послався суд як на підставу звільнення ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма» від обов»язку відшкодування вартості ремонту, регулює правовідносини між наймачем та наймодавцем, в той час як товариство і ОСОБА_4 у таких правовідносинах не перебувають. Тому вимоги зазначеної норми матеріального права в даному випадку судом застосовані необґрунтовано.

Обов»язок повернути безпідставно отримане майно є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності. Тому наявність вини в поведінці особи, яка безпідставно збагатіла, не вимагається. Означена цивільно-правова санкція застосовуються і в тих випадках, коли безпідставне набуття майна є результатом події, поведінки самого потерпілого або третіх осіб.

За таких обставин, саме товариство зобов»язано відшкодувати ОСОБА_4 витрати по ремонту приміщень.

На підтвердження суми витрат по ремонту приміщень ОСОБА_4 посилається на наступні докази: накладні і товарні чеки / а.с. 7-12/, трудову угоду / а.с. 13/, розписку / а.с. 6/, пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14 При цьому, у викладеній письмово своїй промові у судових дебатах та особистих поясненнях ОСОБА_4 підтверджує, що не вся сума вартості ремонту підтверджена накладними або чеками, згідно яких нею придбано матеріалів на суму 4380,51 грн.

Проте, навіть у цих чеках і накладних не зазначено, що саме ОСОБА_4 є покупцем цих матеріалів та що ці матеріали пішли на ремонт приміщень по АДРЕСА_1.

Стосовно суми в розмірі 2100 грн. в якості оплати за виконану роботу ОСОБА_15, з яким ОСОБА_4 уклала трудову угоду про здійснення ремонту, то колегія вважає, що оговорена в угоді оплата ще не є доказом фактичної сплати цих коштів, якими можуть бути тільки відповідні чеки, квитанції, переводи або хоча б письмова розписка про отримання підрядником цих грошей, тобто письмові докази.

В якості основного доказу витраченої на ремонт суми в розмірі 14125 грн. ОСОБА_4 зазначає також розписку / а.с. 6/, яка написана ОСОБА_3 та свідчить, на думку ОСОБА_4, про визнання ним розміру витрат на ремонт. Однак, ця розписка по суті є чорновими записами та містить суперечливу інформацію (щодо оренди, оплати 50 % ремонту внизу, незрозумілих строків), і визначити її правову природу неможливо, а тому не можна прийняти і як доказ про вартість ремонту.

В такому випадку, коли не мається підтверджуючих документів суми вартості ремонту, у відповідності до ч. 2 ст. 1213 ЦК України вартість безпідставно набутого майна визначається на підставі положень ЗУ № 2658-ІІІ від 12.07.2001р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ст. 3 цього закону, оцінка майна – це процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб»єкта оціночної діяльності.

Виходячи зі змісту наведених правових норм, належним та допустимим доказом у цій справі повинен бути висновок експерта щодо вартості безпідставно набутого майна. Однак, ніхто із сторін про проведення такого експертного дослідження клопотання не заявляв.

Таким чином, позивач, не надавши належних та допустимих доказів щодо вартості ремонту, не довела у відповідності до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України розмір суми безпідставно набутого майна.

Беручи до уваги зазначені обставини, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому у відповідності до вимог п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2009 року у цій справі скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ТОВ «Мелітопольський торгівельний будинок «Рефма» про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів в розмірі 10125 грн. та 3 % за користування чужими грошовими коштами в розмірі 125,56 грн. і судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :