Справа № 127/207/17-ц

       Провадження № 2/127/1686/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2019         року                                                    Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1   до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участю, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, –

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2123 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 21.12.2007р. До прийняття Постанови Верховної Ради України «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» від 13.05.2015 року за N401- VIII, дана земельна ділянка відносилась до земель Бохоницької сільської ради. Відповідно до вказаної постанови ВРУ було збільшено межі міста Вінниці і моя земельна ділянка тепер входить до меж міста. На підставі договору дарування земельної ділянки від 21.12.2007р. та рішення Бохоницької сільської ради від 01.08.2008р. Управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі в 2008 році ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Державний акт був зареєстрований 17.11.2008р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010880500680. Рішенням Бохоницької сільської ради від 19.06.2008р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку і господарських споруд на вказаній земельній ділянці. Після спорудження будівлі були прийняті до експлуатації та оформлено право власності на них. В 2016 році ОСОБА_1 придбав у Приватного підприємства “Бріоні” частину їх земельної ділянки площею 0,0138 га, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2016р. Наприкінці 2016 року ОСОБА_1 вирішив переоформити власність (земельну ділянку та будинок) на своїх дітей. З метою уточнення розміру моєї земельної ділянки, спеціалізованою організацією ТОВ “Юридично-земельний союз “Альянс” в грудні 2016 року були перевірені межі, винесені в натуру координати ОСОБА_1 земельних ділянок та перевірена інформація про них в Державному земельному кадастрі. Як з`ясувалось, ОСОБА_1 користується земельною ділянкою меншого розміру, ніж визначено в документах та в базі даних Державного земельного кадастру. Частина земельної ділянки площею 0,0221 га знаходиться в користуванні сусідів. Земельна ділянка з південно-східного боку межує з будинковолодінням АДРЕСА_2 , співвласниками якого є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 03.08.2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками земельної ділянки площею лише ОД 000 га, а фактично користуються земельною ділянкою площею 0,1221 га. Отже, ними самовільно зайнято земельну ділянку площею 0,0221 га, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Дані обставини підтверджує кадастровий план земельної ділянки, виготовлений ТОВ “Юридично-земельний союз “Альянс”. Просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у моїй власності, шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0221 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

       Ухвалою суду від 18.01.2017 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду.

       27.02.2017 року ОСОБА_4  звернулась в суд з позовом, як третя особа із самостійними вимогами, до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участю, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Позов мотивовано тим, що 25.07.2000року  ОСОБА_4  придбала земельну ділянку площею 0,1000га на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області по 4-му  АДРЕСА_3 . Також, 25 липня 2000 року ОСОБА_4  звернулася до Бохоницької сільської ради із заявою щодо надання їй додатково прилеглої земельної ділянки площею 0,02 га.Письмової відповіді на таку заяву від сільської ради вона не отримала, однак з усного дозволу сільського голови користується зазначеною земельною ділянкою. На куплену земельну ділянку  ОСОБА_4  24 квітня 2000 року було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку. В подальшому цю земельну ділянку ОСОБА_4  подарувала своїм дітям ОСОБА_2  та ОСОБА_3 . Однак з часу купівлі земельної ділянки та по сьогоднішній день саме ОСОБА_4  користується придбаною земельною ділянкою площею 0,1000 га та суміжною земельною ділянкою площею 0,0221 га.  ОСОБА_4  з 2000 року добросовісно, відкрито та безперервно володіє земельною ділянкою 0,02 га, яка знаходиться поруч із земельною ділянкою по АДРЕСА_4   АДРЕСА_3 , що перебуває у власності її дітей  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 , та якою  ОСОБА_4  фактично користується. Зазначена спірна земельна ділянка обгороджена парканом, на ній знаходиться криниця та ростуть фруктові дерева, які належать  ОСОБА_4 . При чому, як зазначено у відповіді сільської ради на запит, межі земельної ділянки, якою користується  ОСОБА_4 , не переносилися з 2000 року, а також жодних спорів чи претензій зі сторони сусідів щодо вказаної земельної ділянки не виникало до сьогоднішнього дня. Окрім того,  в судовому засіданні по земельному спору по справі №128/3920/13-ц (рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року) сам же  ОСОБА_1  пояснив, що межі його земельної ділянки виносилися в натурі від паркану  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 , після чого даний паркан ніким  не переміщувався. Окрім показів самого ОСОБА_1 , вартий уваги і висновок експертизи, проведеної по зазначеній справі. Відповідно до вказаного висновку, координати земельної ділянки зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не виповідають координатам земельної ділянки відповідно до фактичного користування. Дана невідповідність виникла в результаті переміщення земельної ділянки при внесенні такої ділянки до бази АС ДЗК. Внаслідок цих дій у базі АС ДЗК дана земельна ділянка по відношенню до фактичного користування переміщена у бік земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 . Також факт користування ОСОБА_4 зазначеною земельною ділянкою підтверджується технічним паспортом на будинковолодіння АДРЕСА_2 . Зазначений технічний паспорт було виготовлено в 2004 році. В зазначеному технічному паспорті на території земельної ділянки ОСОБА_4 зазначена криниця (яка наразі знаходиться на спірній земельній ділянці), а сама території земельної ділянки обнесена парканом. Просить визнати за ОСОБА_4 право власності на земельною ділянкою загальною площею 0,0221 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться АДРЕСА_5 4-му АДРЕСА_6 , між будинковолодінням №93 та будинковолодінням АДРЕСА_3 , та зображена на кадастровому плані, розробленому в 2016 році ТОВ «Юридично-земельний союз ОСОБА_5 », за набувальною давністю.

       Ухвалою суду від 22.03.2017 року до участі в праві як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору допущено ОСОБА_4 та об`єднано її позовні вимоги в одне провадження з наявним позовом.

       15.05.2017року ухвалою суду призначено судову земельну – технічну експертизу на час проведення якої провадження у справі зупинено.

       Ухвалою суду від 28.08.2018року відновлено провадження по справі та призначено судовий розгляд.

       17.10.2018року ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно яких просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у моїй власності, шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0209 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

       Ухвалою суду від 27.03.2019року до участі в справі залучено в якості співвідповідача по первісному позову ОСОБА_4

       В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник – адвокат Часник О.Д. свій позов підтримали, просили задовольнити, позов ОСОБА_4 не визнали, заперечували щодо його задоволення.

       Відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні свій позов підтримали, просили задовольнити, позов ОСОБА_1 не визнали, заперечували щодо його задоволення.

       Представник відповідачів позов ОСОБА_1 не визнав, заперечував щодо його задоволення. Позов ОСОБА_4 визнав, не заперечував щодо його задоволення.

       Представник третьої особи Вінницької міської ради в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримав, не заперечував щодо його задоволення, позов ОСОБА_4 не визнав, заперечував щодо його задоволення.

       Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності суд приходить до наступного висновку.

       При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

       Судом встановлено, що відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 21.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2282, позивач ОСОБА_1  отримав безоплатно у власність від громадянина  ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2123 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер  НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Гніванське шосе.

Земельна ділянка належала дарувальнику на праві власності на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого Вінницьким районним відділом земельних ресурсів 25.07.2003 року на підставі рішення 6 сесії 4 скликання Бохоницької сільської ради від 27.05.2003р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №71.

17.11.2008р. Управлінням земельних ресурсів у ОСОБА_7 районі ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,2123 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована у Вінницькому АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

01.04.2016р. ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В., зареєстрованим в реєстрі за №397, купив у Приватного підприємства “Бріоні” земельну ділянку площею 0,0138 га, кадастровий номер НОМЕР_4 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , Гніванське шосе, без номера, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.07.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П., зареєстрованого в реєстрі за №3336, ОСОБА_4 купила у громадянки ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться у віданні Бохоницької сільської ради Вінницького району. В договорі не вказано адресу земельної ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.07.2000р. Бохоницькою сільською радою був виданий ОСОБА_4 Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована на території Бохоницької сільської ради. Дата видачі Державного акта вказана 24 квітня 2000 року, що є на 3 місяці раніше, ніж був укладений договір, на підставі якого він виданий. Адреса земельної ділянки в Державному акті не зазначена. На плані зовнішніх меж земельної ділянки зазначені її розміри 50,00 м на 20,00 м.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П., зареєстрованого в реєстрі за №3951, громадянка України ОСОБА_4 передала безоплатно у власність (подарувала) громадянам Росії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_6 , яка розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. На земельній ділянці розташований житловий будинок з спорудами, який подарований гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 відповідно договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. 03.08.2004р., зареєстрованих в реєстрі за №3954, 3956.

01.02.2006р. Вінницьким районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 03.08.2004р. видані Державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована у АДРЕСА_7 .

АДРЕСА_6 описі меж, зазначених на плані меж земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_6 , що зображений на зворотньому боці Державних актів на право власності на земельну ділянку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зазначений власник суміжної земельної ділянки з боку “Д НОМЕР_9 А” ОСОБА_6 . Розміри меж земельної ділянки зазначені 50,01м на 20,02м, з протилежних боків 50,04м на 19,51м.

Відповідно до технічного паспорта від 16.01.2004р. на будинковолодіння АДРЕСА_2 , в 2003 році відповідачами було самовільно збудовано житловий будинок літ. “А”, сіни літ. “а”, підвали літ. “п/А”, “п/а”, які були прийняті до експлуатації відповідно до рішення виконкому №424 від 20.05.2004 року. Розмір земельної ділянки по фактичному користуванню зазначений 1209 кв.м. Розміри меж земельної ділянки зазначені 50,0 м на 24,0 м.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № ОС-293 від 18.06.2018р., проведеної в рамках розгляду даної справи, судовий експерт ОСОБА_9 зазначає, що при співставленні розмірів та конфігурацій земельних ділянок домоволодінь АДРЕСА_3 АДРЕСА_8 , по фактичному користуванню та згідно державних актів на право власності на земельні ділянки, встановлено, що площа, межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються сторони по справі, не відповідають площі, межам та конфігурації земельних ділянок зазначених у державних актах.

Фактична площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_8 , яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 становить 0,2300 га, а фактична площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 , яка перебуває в користуванні ОСОБА_2  та ОСОБА_3 становить 0,1267 га.

В пунктах 4 та 5 висновку експерта зазначено, що при співставленні розмірів та конфігурації земельних ділянок домоволодінь  АДРЕСА_9  та АДРЕСА_2 , по фактичному користуванню та згідно правовстановлюючих документів шляхом порівняння розмірів та конфігурації земельних ділянок, що є об`єктами дослідження, за координатами поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок, з урахуванням результатів топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок, виконаної спеціалістами ДП “Поділля-геодезкартографія” по фактичному користуванню, та наявних у матеріалах цивільної справи документів, встановлено, що земельна ділянка площею 0,0209 га, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 17.11.2008р. належить на правах приватної власності ОСОБА_1 , на дату проведення дослідження знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На підставі проведеного дослідження, з урахуванням наявних у матеріалах цивільної справи документів та результатів топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки, виконаної спеціалістами ДП “Поділлягеодезкартографія” по фактичному користуванню, при співставленні розмірів та конфігурації земельної ділянки домоволодіння  АДРЕСА_2 , по фактичному користуванню та згідно державних актів на право власності на земельні ділянки серії  НОМЕР_7  від 01.02.2006 року та  НОМЕР_10  від 01.02.2006 року шляхом порівняння розмірів та конфігурації земельних ділянок, що є об`єктами дослідження, за координатами поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок, експертом зроблено висновок, що розмір земельної ділянки, розміщеної за адресою: АДРЕСА_7 по фактичному користуванню в порівнянні з дозвільними/правовстановлюючими документами збільшений на 267 кв.м., в тому числі: у період з 25 липня 2000 року по 16 січня 2004 року орієнтовно на 209 кв.м. за рахунок земель комунальної власності (земель Бохоницької сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл.); з 17 листопада 2008 року (дата видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 ) земельна ділянка площею 209 кв.м., що АДРЕСА_7 , знаходилась у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належить на правах приватної власності ОСОБА_1 ; у період з 16 січня 2004 року до дати проведення огляду об`єкту дослідження - орієнтовно на 58 кв.м. за рахунок земель комунальної власності (Вінницької міської ради/ Бохоницької сільської ради).

З огляду на вказані обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 387 ЦК України передбаче но, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст.158 ЗК встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із частиною першою пункту 12 «Перехідні положення» ЗК України, розпорядження землями державної або комунальної власності в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з нормами ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач ОСОБА_1  є власником земельної площею 0,2123 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер  НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 21.12.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_6

ОСОБА_6 отримав у власність вказану земельну ділянку за рішенням Бохоницької сільської ради відповідно до норм земельного законодавства.

ОСОБА_4 , отримавши у власність земельну ділянку площею 0,1000 га за договором купівлі-продажу від 25.07.2000 року, була повідомлена продавцем про самовільне захоплення ним земельної ділянки площею 0,02 га і користування нею без будь яких підстав, у зв`язку з чим звернулась до Бохоницької сільської ради із заявою про надання додатково земельної ділянки площею 0,02 га до її земельної ділянки. Під час укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка площею 0,1000 га була вільна від забудов.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що ним на самовільно зайнятій земельній ділянці в 90-х роках було збудовано криницю та насаджено дерева.

25.07.2000 року відповідачка ОСОБА_4 звернулась до Бохоницької сільської ради із заявою про надання їй додатково земельної ділянки площею 0,02 га до її земельної ділянки та просила внести зміни в державні акти. Заява не містить адреси заявниці, а також адреси земельної ділянки, яку вона просить надати.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Земельного кодексу УРСР (у редакції 1999 року, чинній на момент подачі заяви ОСОБА_4 ) громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Бохоницька сільська рада в листі від 15.02.2017р. №76 повідомила, що рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,02 га відповідно до заяви ОСОБА_4 від 25.07.2000 року немає.

Відповідно до норм ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Відповідно до ст.119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

ОСОБА_4 , не отримавши рішення Бохоницької сільської ради про надання їй додаткової земельної ділянки, повторно не зверталась до органів місцевого самоврядування із клопотанням надати їй спірну земельну ділянку у власність чи в користування.

З пояснень представника Вінницької міської ради Лірника І.І., наданих в судовому засіданні, вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,0209 га, яку відповідачі безпідставно використовують, не перебуває в комунальній власності та віданні органів місцевого самоврядування.

З матеріалів справи встановлено, що в 2003 році Бохоницька сільська рада, відповідно до ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України 2001 року, положень Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", своїм рішенням від 27.05.2003р. передала безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2123 га за адресою: АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та видала йому відповідний Державний акт. Земельна ділянка ОСОБА_6 межувала із земельною ділянкою ОСОБА_4 , а після укладення договору дарування земельної ділянки від 03.08.2004р. - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В державних актах відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виданих 01.02.2006р., копії яких містяться в матеріалах справи, в описі меж земельної ділянки зазначений ОСОБА_6 , як власник суміжної земельної ділянки з боку “Д ОСОБА_11 ”.

Отже, з 2006 року відповідачі не могли не знати, що користуються чужою земельною ділянкою, яка є власністю ОСОБА_6

ОСОБА_4 було відомо ще з 2000 року, що правові підстави на використання нею земельної ділянки 0,02 га у неї відсутні.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, суд виходить з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

ОСОБА_4 на момент укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки і подання заяви до Бохоницької сільської ради 25.07.2000р. знала і розуміла, що отримала у власність лише 0,1000 га. Володіння земельною ділянкою більшої площі без рішення сільської ради та державного акту, державної реєстрації права на нерухоме майно, які є достатніми підставами для отримання права власності на земельну ділянку, є незаконним.

Відчужуючи в 2004 році своє майно на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вона також подарувала лише 0,1000 га, а не 0,1209 га, розуміючи, що вона не має правових підстав на розпорядження рештою земельної ділянки площею 0,0209 га.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_4  станом на 2000-2004 роки, а також  ОСОБА_2  та ОСОБА_3  в 2006 році знали про те, що володіють чужим майном і не мають належних правових підстав користуватись ним, а тому їх володіння спірною земельною ділянкою не може вважатись добросовісним.

Давність користування спірною земельною ділянкою протягом 15 років, як одна з умов набувальної давності, також не підтверджена ОСОБА_4

В матеріалах справи міститься копія технічного паспорту, виготовленого КП ВООБТІ від 16.01.2004 року, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,1209 га була огороджена в 2003 році.

Заява ОСОБА_4 до Бохоницької сільської ради від 25.07.2000 року не може свідчити про певний час користування спірною земельною ділянкою, оскільки була подана одночасно з укладанням договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_8 , не містить адреси земельної ділянки і місця проживання заявниці, і виражає в своєму змісті лише прохання про надання земельної ділянки, а не про факт володіння нею.

Суд критично оцінює заявлену ОСОБА_4 безперервність користування спірною земельною ділянкою протягом 15 років та постійне проживання в будинковолодінні АДРЕСА_2 , оскільки в матеріалах справи містяться копії документів, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.07.2000р., договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 03.08.2004р., довіреності від 30.07.2014р., засвідчені приватними нотаріусами, в яких зазначено місце проживання, мешкання, реєстрації ОСОБА_4 - АДРЕСА_10 , Естонія. Із пояснень самої ОСОБА_4 та відмітки в її закордонному паспорті, вона не зареєстрована на території України, перебуває на консульському обліку Посольства України в Естонії з 1995 року, і не має внутрішнього паспорта громадянина України. Будь-яких доходів, в тому числі пенсії, на території України ОСОБА_4 не отримує.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , будучи співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_3 , фактично на час укладання вказаних договорів дарування і на даний час постійно проживають за межами України: ОСОБА_2 - громадянин Росії мешкає в Естонії АДРЕСА_11 , а ОСОБА_3 - громадянка Швеції мешкає в м. Стокгольм, що нею було підтверджено безпосередньо в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. №35 (чинною до 11.05.2006р.) затверджений Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання на виконання Указу Президента України від 11 січня 2002 р. N 12 (12/2002) "Про заходи щодо реєстрації фізичних осіб". Пунктом 2 даної Постанови було встановлено, що фізичні особи, місце проживання яких на момент набрання чинності цією постановою підтверджується пропискою, вважаються такими, що зареєстровані за місцем проживання.

Пунктом 6 Тимчасового порядку було встановлено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі зміни місця проживання зобов`язані подати для реєстрації у 10-денний строк після прибуття на нове місце проживання документи відповідним житлово-комунальним підприємствам органів місцевого самоврядування, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, житлово-будівельним кооперативам, об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку та молодіжним житловим комплексам, що самостійно здійснюють обслуговування будинків, уповноваженим особам у сільських, селищних радах, житлово-комунальним органам, що обслуговують відомчий житловий фонд, у тому числі військові містечка, інші об`єкти і території (далі - житлово-комунальні підприємства). Особи, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, звертаються до відповідних уповноважених органів особисто (з поданням оформленої належним чином будинкової книги).

Відповідно до ст.6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003р. (в редакції на момент прийняття) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання, які визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Відповідно до п.4 Правил, Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Пунктом 7 Правил встановлено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі, коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

В позові про визнання права власності за давністю користування, який поданий ОСОБА_4 в 2017 році та в інших документах поданих суду, адреса для листування вказана АДРЕСА_12 . Отже, належних доказів про постійне місце проживання в будинковолодінні АДРЕСА_2 та безперервне користування спірною земельною ділянкою площею 0,0221 га протягом 15 років, а відповідно давності та безперервності користування, відповідачкою ОСОБА_4 суду не надано.

Згідно з частиною першою ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 4 ЦПК України передбачає право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5051,20 гривень у відшкодування судових витрат в рівних частинах, з яких: 551,20 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4500,00грн. у відшкодування витрат за проведення експертизи.

Витрати ОСОБА_4 як третьої особи з самостійними вимогами залишити за нею.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.3.4 ст. 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014р. "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" витрати на правничу допомогу мають бути документально підтвердженні та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.  

Так, відповідно до матеріалів справи позивачем зазначено про оплату правової допомоги в розмірі 3000,00грн.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Дані розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів.

Враховуючи викладене та те, що позивачем та його адвокатом не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також не надано договору про надання правової допомоги №8 від 16.04.2019року, суд приходить до висновку, що витрати на правову допомогу задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд –

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0209га, що розташована в АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5051,20 гривень у відшкодування судових витрат в рівних частинах.

В задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участю, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня  його проголошення.  В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 31.05.2019року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_11

ОСОБА_2 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_12

ОСОБА_3 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_13

ОСОБА_4 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_14 .

Суддя: