ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2436/17 Номер провадження 22-ц/814/1067/19Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

секретар: Лимар О.М.

за участю: прокурора Харенко В.М.

представника позивача адв. Черненко Л .В.

представника Полтавської міської ради Пашко Н.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Прокуратури Полтавської області в інтересах Полтавської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України

на ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2017 року та від 13 жовтня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2017 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 49100,00 грн. передає у власність - ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., яка складається з двох кімнат житловою площею - 33,3 кв.м., з них одна кімната (2) площею - 21,1 кв.м., друга кімната (4)- площею 12,1 кв.м., кухня (3) площею 12,8 кв.м., коридор (1) площею - 7,5 кв.м., коридор (5) - площею -8,9 кв.м., тамбур (6) площею - 8,1 кв.м. та вважає борг ОСОБА_3 у сумі 49100,00 грн. погашеним.

ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 54000,00 грн. передає у власність гр. ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,5 кв.м., яка складається із однієї кімнати (3) площею 12,1 кв.м., кухні (2) площею 11,5 кв.м., коридору (1) 8,9 кв.м. та вважає борг ОСОБА_4 у сумі 54000,00 грн. погашеним.

ОСОБА_5 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 60000,00 грн. передає у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., яка складається із однієї кімнати (3) площею 21,1 кв.м., кухні (2) площею 12,7 кв.м., коридору (1)- 7,2 кв.м. та вважає борг ОСОБА_5 у сумі 60000,00 грн. погашеним.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, закрито у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди (а.с.107-110).

В подальшому, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_2 про роз`яснення судового рішення по цивільній справі № 554/2436/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, задоволено.

Роз`яснено рішення Октябрського районного суду від 13 квітня 2017 року у цивільній справі 554/2436/17, зазначивши, що в сукупності три квартири, право власності на які визнано, складають право власності на багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 загальною площею 144,1 кв.м. житловою площею 66,5 кв.м., що складається з: АДРЕСА_3 загальною площею 41,0 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м; АДРЕСА_1 загальною площею 32,5 кв.м. , житловою площею 20,4 кв.м.; АДРЕСА_2 загальною площею 70,6 кв.м, житловою площею 33,3 кв.м. (а.с.123-125).

Із вказаними ухвалами не погодилась Прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, та подала на них апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, прохала ухвали скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про затвердження мирової угоди, вирішити питання судових витрат.

Зазначають, що, затверджуючи мирову угоду про визнання права власності на нерухоме майно, сторони та місцевий суд вийшли за межі предмету та підстав позовних вимог, якими є стягнення заборгованості, а також порушили права та інтереси інших, не залучених до участі у справі, осіб.

Зауважують, що єдиним належним доказом наявності у особи права власності на нерухоме майно є внесені відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, при цьому, при розгляді даної справи в суді першої інстанції не було встановлено, на підставі належних та допустимих доказів, наявності права власності за відповідачами на об`єкти нерухомого майна, щодо яких було затверджено мирову угоду.

Також, вказують, що, оскільки зобов`язання відповідачів виникли за різними підставами (розписками), то судом безпідставно розглянуто в одному провадженні заявлені ОСОБА_2 . вимоги до різних відповідачів з різних підстав.

Відтак, вважають, що судом першої інстанції неправомірно розглянуто та затверджено мирову угоду, якою визнано право власності на будівлю, яка складається з трьох квартир, та яку зведено самочинно, чим також порушено права органу контролю у сфері ведення будівельних робіт - ДАБІ України, та власника земельної ділянки комунальної форми власності - Полтавської міської ради.

Вказують, що в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення сторін до територіального органу ДАБІ України про отримання дозволу про початок будівельних робіт, прийняття забудови до експлуатації, а місцевий суд не залучив вказаний орган до участі у справі, як особу, на яку державою покладено обов`язок прийняття до експлуатації нерухомого майна, в тому числі і самочинно переобладнаного.

Зауважують, що при розгляді питання про роз`яснення рішення суду, вирішено питання, які відносяться до виключної компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обгрунтованість ухвали місцевого суду, прохає залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, з посиланням на положення Конституції України, ЦПК України, ЗУ «Про прокуратуру», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», практику ЄСПЛ, Верховного Суду, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13.03.2017 року та від 13.10.2017 року у справі №554/2436/17, прокурор вийшов за межі власних повноважень та діяв без наявності підстав для такого представництва.

Відтак, вважає, що своїми діями прокурор фактично дає привід для конфлікту інтересів сторін справи та таке втручання у розгляд справи шляхом оскарження рішення завдає шкоди зовнішнім ознакам справедливого судового розгляду та принципу рівності сторін.

Зауважує, що, на його (позивача) думку, прокурор своїми діями здійснює вплив на рішення суду, і такий вплив потенційно може бути не на користь первинних сторін справи, яких таке рішення влаштовувало.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, детально проаналізувавши надані сторонами докази та наведені доводи, проходить до висновку про наявність у прокурора підстав для звернення до апеляційного суду зі скаргою на ухвали суду у даній справі, з урахуванням наступного.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, згідно ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частиною 1,2 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Нормами ч.ч.3,4 ст.56 ЦПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відтак, виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

З аналізу змісту апеляційної скарги вбачається, що прокурором обґрунтовано, в чому саме було порушено права та законні інтереси Полтавської міської ради та ДАБІ України.

Так, зокрема, зазначалось, що судом першої інстанції неправомірно розглянуто та затверджено мирову угоду, якою визнано право власності на будівлю, яка складається з трьох квартир, та яку зведено самочинно, чим саме і порушено права органу контролю у сфері ведення будівельних робіт - ДАБІ України, та власника земельної ділянки комунальної форми власності - Полтавської міської ради. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення сторін до територіального органу ДАБІ України про отримання дозволу про початок будівельних робіт, прийняття забудови до експлуатації, при цьому місцевим судом не залучено вказаний орган до участі у справі, як особу на яку державою покладено обов`язок прийняття до експлуатації нерухомого майна, в тому числі і самочинно переобладнаного. Також, при розгляді питання про роз`яснення рішення суду, вирішено питання, які відносяться до виключної компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Матеріали справи установлено, що 05.03.2019 року за вих. №0512-120 вих-19 Першим заступником прокурора Полтавської області А. Глушко було направлено до Полтавської міської ради та ДАБІ України повідомлення в порядку ст.ст.23,24 ЗУ «Про прокуратуру», ст.ст.56,57 ЦПК України, щодо здійснення представництва інтересів держави в особі вказаних органів шляхом апеляційного оскарження судового рішення у справі за №554/2436/17 (а.с.141).

З наведеного вбачається, що Полтавська міська рада та ДАБІ України в повній мірі були обізнані про наявність судових рішень у справі №554/2436/17, якими порушено їх права та законні інтереси. Проте, жодних дій щодо захисту своїх прав вони не вчинили, в чому суд апеляційної інстанції вбачає явне"Не здійснення захисту", що знайшло своє вираження в усвідомленій пасивній поведінці уповноважених суб`єктів владних повноважень - Полтавська міська рада та ДАБІ України усвідомлюють порушення інтересів держави, мають відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертаються.

Окрім того, ні Полтавською міською радою, ні ДАБІ України, в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", не оскаржено наявність підстав для їх представництва прокурором. Самостійно апеляційні скарги на судові рішення вказаними органами також не подано.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором в повній мірі доведено наявність у нього повноважень для звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2017 року та від 13 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнав, прохав її відхилити, а оскаржувані ухвали залишити без змін.

Представник Полтавської міської ради апеляційну скаргу підтримав та не заперечував щодо її задоволення.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у березні 2017 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якому прохав стягнути з відповідача на його ( ОСОБА_2 ) користь борг за договором позики у сумі 49100,00 грн., мотивуючи тим, що 03.02.2009 року передав відповідачу 49100,00грн., які той зобов`язаний повернути у строк до 03.02.2010 року, про що останнім складено відповідну розписку, однак свого обов`язку відповідач не виконав, на вимоги повернути борг не реагує (а.с.2-4).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.03.2017 року відкрито провадження по даній справі, призначено судове засідання (а.с.9).

05.04.2017 року позивачем подано до суду клопотання, в якому він прохав залучити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як співвідповідачів по даній справі (а.с.11-12).

Також, 05.04.2017 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій прохав: стягнути з ОСОБА_4 на його користь борг за договором позики у сумі 54000,00 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на його користь борг за договором позики у сумі 60000,00 грн. з підстав, аналогічних викладеним у позові до ОСОБА_3 (а.с.16-18).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05.04.2017 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.22).

У подальшому, до місцевого суду позивачем та відповідачами було подано спільну заяву про визнання мирової угоди та, як додаток, приєднано проект мирової угоди, затвердити яку бажають сторони (а.с.26-28).

Після цього, як зазначено вище, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2017 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.107-110).

11.10.2017 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про роз`яснення рішення суду, в якій прохав роз`яснити чи в сукупності три квартири, право власності на які визнано ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05.04.2017 року, складають право власності на багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 , загальною площею 144,1 кв.м, житловою площею 66,5 кв.м, що складається з: АДРЕСА_3 загальною площею 41,0 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м; АДРЕСА_1 загальною площею 32,5 кв . м, житловою площею 20.4 кв . м; АДРЕСА_2 загальною площею 70,6 кв.м, житловою площею 33,3 кв.м (а.с.112-113).

Як зазначено вище, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_2 про роз`яснення судового рішення по цивільній справі №554/2436/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, задоволено.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 13.04.2017 року місцевий суд виходив із того, що вказана мирова угода не суперечить закону, не порушує права інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін, а тому наявні підстави для вирішення спору у добровільному порядку.

При цьому, ухвала від 13.10.2017 року місцевим судом була обґрунтована тим, що судове рішення від 13.04.2017 року про затвердження мирової угоди, на даний час залишається не виконаним в частині реалізації позивачем визнаного за ним права власності на квартири, а тому наявні підстави для роз`яснення судового рішення з метою забезпечення реалізації позивачем своїх прав.

Проте, такі висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК).

За змістом статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК).

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як убачається з копії розписки від 03.02.2009 року, ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 49100,00 грн. в термін до 03.02.2010 року (а.с.7).

Також, згідно копії розписки від 28.05.2013 року, ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_2 кошти в сумі 54000,00 грн. готівкою, зі строком повернення до 28.12.2013 року (а.с.19).

Відповідно до копії розписки від 19.11.2010 року, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_2 60000,00 грн., які зобов`язувався повернути до 19.11.2011 року, а у разі прострочення зобов`язання виплатити пеню в розмірі 1% від суми за кожен день прострочення (а.с.20).

Відповідно до ст.611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Установлено, що відповідачами належним чином взяті на себе зобов`язання не виконано, взяті в борг у ОСОБА_2 грошові кошти, у встановлені договорами позики строки, не повернуто, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу, в процесі розгляду якого сторонами було подано заяву про затвердження мирової угоди наступного змісту:

1) ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 49100,00 грн. передає у власність - ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 71,6 кв.м., яка складається з двох кімнат житловою площею - 33,3 кв.м., з них одна кімната (2) площею - 21,1 кв.м., друга кімната (4)- площею 12,1 кв.м., кухня (3) площею 12,8 кв.м., коридор (1) площею - 7,5 кв.м., коридор (5)- площею -8,9 кв.м., тамбур (6) площею - 8,1 кв.м. та вважає борг ОСОБА_3 у сумі 49100,00 грн. погашеним.

2) ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 54000,00 грн. передає у власність гр. ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,5 кв.м., яка складається із однієї кімнати (3) площею 12,1 кв.м., кухні (2) площею 11,5 кв.м., коридору (1) 8,9 кв.м. та вважає борг ОСОБА_4 у сумі 54000,00 грн. погашеним.

3) ОСОБА_5 у рахунок погашення боргу за договором позики в розмірі 60000,00 грн. передає у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (поряд із житловим будинком АДРЕСА_1) .

ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., яка складається із однієї кімнати (3) площею 21,1 кв.м., кухні (2) площею 12,7 кв.м., коридору (1)- 7,2 кв.м. та вважає борг ОСОБА_5 у сумі 60000,00 грн. погашеним.

Просили визнати мирову угоду і закрити провадження у справі на підставі ст.205 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

З аналізу змісту предмету позову та умов затвердженої судом мирової угоди вбачається, що сторони при її укладенні вийшли за межі позовних вимог, при цьому судом першої інстанції не було в повній мірі досліджено та з`ясовано чи порушує вчинення таких дій права та законні інтереси третіх осіб.

Відповідно до ч.5 даної статті, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 1 частини першої статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

З аналізу вказаних норм закону вбачається, що для здійснення особою її права на розпорядження майном, необхідно наявність права власності на нього, що підтверджено належними доказами, а саме внесеними відомостями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що, з метою підтвердження права власності відповідачів на об`єкти нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3,АДРЕСА_1,АДРЕСА_2 , надано Довідки № 130 від 19.03.2010 року (а.с.35), №128 від 19.03.2010 року (а.с.58), №129 від 19.03.2010 року (а.с.81), видані КП «ЖЕО №4» Полтавської міської ради.

Проте, як убачається з вищевикладеного, довідка комунального підприємства не може вважатися належним доказом на підтвердження права власності за особою, без надання відповідних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, місцевим судом було вирішено питання про передачу ОСОБА_2 . нерухомого майна, а саме квартир АДРЕСА_3-3 від відповідачів та визнано за позивачем право власності на них, при цьому не встановлено чи дійсно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є власниками спірних об`єктів нерухомого майна.

Окрім того, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали від 13.10.2017 року, місцевим судом було визнано право власності за позивачем на багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 , загальною площею 144,1 кв.м, житловою площею 66,5 кв.м, що складається з квартир АДРЕСА_3,АДРЕСА_1АДРЕСА_2 при цьому така вимога не ставилась та не була визначена в мировій угоді, укладеній між сторонами.

Відтак, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що місцевим судом при розгляді даної справи та постановленні оскаржуваної ухвали від 13.10.2017 року було змінено статус спірних об`єктів, без погодження з ДАБІ України.

Згідно ч.ч.1-2 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З наведеного вбачається, що перехід права власності на нерухоме майно, в даному випадку житловий будинок, пов`язано з обов`язким переходом (існуванням) права влаcності чи права користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розташовано. При цьому, законом також визначено виникнення у власника земельної ділянки зобов`язання у наданні цієї ділянки у користування новому власнику на тих самих умовах.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачами не надано доказів, а місцевим судом не досліджено, на якому праві - власності, користування чи розпорядження, ОСОБА_5 .. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала земельна ділянки, на якій розташовані спірні квартири, а Полтавська міська рада, як власник та розпорядник земель міста взагалі не брала участі у вирішенні даного питання переходу права на належне їй майно.

Відтак, як убачається з матеріалів справи, Полтавська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщено спірні об`єкти нерухомого майна, що є предметом позову, та ДАБІ України, як особа, уповноважена на надання дозволів про початок будівництва, прийняття забудови до експлуатації, зокрема, і самочинної, не були залучені до участі у розгляді даної справи, попри те, що вказана справа стосується їх законних прав та охоронюваних інтересів, що є прямим порушенням місцевим судом норм процесуального права.

Окрім того, з аналізу матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги до різних відповідачів, з відмінними підставами спору, що жодним чином не пов`язані між собою та не стосуються їх спільних прав та обов`язків.

Частиною 2 статті 50 ЦПК України визначено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Відтак, у суду першої інстанції не було підстав для залучення до участі у розгляді справі, як співвідповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , оскільки спільний розгляд непов`язаних між собою вимог суперечить нормам процесуального права.

Відповідно до вищевикладеного аналіз наведених правових норм та встановлених по справі обставин свідчить про те, що місцевий суд дійшов хибного висновку про визнання за позивачем права власності на квартири АДРЕСА_3-АДРЕСА_2 , що в сукупності ставить багатоквартирний будинок, оскільки це виходить за межі позовних вимог та суперечить вимогам чинного законодавства, порушуючи при цьому права та охоронювані законом інтереси інших осіб, зокрема, Полтавської міської ради та ДАБІ України.

Оскільки ухвали суду першої інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, невірною оцінкою та аналізом наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку про їх скасування з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, зокрема, частиною першою даної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи установлено, що за подачу апеляційної скарги на ухвали місцевого суду прокуратурою було сплачено 3842,00 грн. судового збору, який підлягає до стягнення з позивача у визначеному розмірі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.368, п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379, ст.ст.382,383,384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Полтавської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, - задовольнити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2017 року, - скасувати.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2017 року, - скасувати.

Матеріали справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, - направити до Октябрського районного суду м. Полтави для продовження розгляду.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Прокуратури Полтавської області 3842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 00 коп.) грн. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ С.М. Бондаревська

О.Ю. Кузнєцова